Українська література 11 -б клас на 16.05.2025

Контрольна робота  «Постмодернізм і постпостмодернізм»

Виконання різнорівневих завдань

І. Клоуз-тест.

1. Уперше термін «постмодернізм» в Україні було вжито…

2. Хронологічні  межі  постмодернізму  умовно визначають…

3. Основними  ознаками  постмодерного  художнього світу є…

4. Термін «постмодернізм» перекладається як…

5. Характерною  ознакою у побудові сюжету постмодерних творів є…

6. Укажіть риси літератури постмодернізму…

ІІ. Тестування

1. У якому прозовому творі постмодерністської літератури головна думка виражена  в словах «Честь понад усе»?

А) «Ворошиловград» С. Жадана  Б) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос

В) «Фелікс Австрія» С. Андрухович  Г) «Криничар» М. Дочинця

Ґ) «Shevchenko is OK» Ю. Андруховича.

2. Героїня якого твору має протилежні риси характеру: з одного боку - інвалід, веде злиденне життя, зазнала подвійної зради, а з іншого - зрадниця, підла маніпулянтка?

А) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос Б) «Інтернат» С. Жадана

В) «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк Г) «Казка про калинову сопілку» О.Забужко Ґ) «Маленька п’єса про зраду». О. Ірванця.

3. Упізнайте героя. «Ще півтора роки тому … ходив на роботу, вечорами й на вихідних займався репетиторством, на життя цілком вистачало»…

А) Герман Корольов «Ворошиловград» С. Жадана Б) Григорій Кейван  «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос В) Матвій Домницький «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк Г) Паша «Інтернат» С. Жадана Ґ) Дмитро Маркіянів «Казка про калинову сопілку» О. Забужко.

4. У Тисовій Рівні відбуваються події  твору…

А) «Казка про калинову сопілку» О.Забужко Б) «Інтернат» С. Жадана

В) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос Г) «Shevchenko is OK» Ю.Андруховича Ґ) «Криничар» М. Дочинця.

5. Жертвою родового прокляття є герой твору…

А) «Ворошиловград» С. Жадана  Б) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос

В) «Казка про калинову сопілку» О. Забужко Г) «Фелікс Австрія» С.Андрухович  Ґ) «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк.

6. Хто з авторів постмодерної прози про особливості творення персонажів говорить так: «Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором..»?

А) Г. Пагутяк Б) М. Дочинець В) Ю. Андрухович Г) М.Матіос Ґ) О. Забужко.

7. Художній фільм «Дике поле» створено за мотивами твору…

А) «Ворошиловград» С. Жадана  Б) «Інтернат» С. Жадана В) «Маленька п’єса про зраду». О. Ірванця Г) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос

Ґ) «Криничар» М. Дочинця.

8. Життєве кредо «працюй, навчаючись; навчайся працюючи» обирає герой твору…

А) «Shevchenko is OK» Ю.Андруховича Б) «Інтернат» С. Жадана

В) «Криничар» М. Дочинця  Г) «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк  Ґ) «Казка про калинову сопілку» О. Забужко.

9. У якому творі події відбуваються в Україні  в ХVІ столітті і персонажами в ньому, крім реальних людей,  є Ті, що літають у повітрі, хатники (домовики), лісовики, князь і княгиня таємничого світу?

А) «Казка про калинову сопілку» О. Забужко Б) «Криничар» М. Дочинця 

великої букви, про людину, яка служить до кінця свого життя, у цьому подвиг наш – просто служити». Назвіть В) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос Г) «Зачаровані музиканти» Г.Пагутяк  Ґ) «Фелікс Австрія» С. Андрухович.  

10. Автор про свою книжку сказав так: «Це книжка про Служіння з цей твір.

А) «Криничар»  Б) «Майже ніколи не навпаки»  В) «Shevchenko is OK» 

Г) «Інтернат»  Ґ) «Ворошиловград».

11. Назвіть твір, сюжетно пов'язаний із казкою «Про дідову і бабину дочку» і притчею про Каїна та Авеля.

А) «Майже ніколи не навпаки» М.Матіос Б) «Інтернат» С. Жадана

В) «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк Г) «Казка про калинову сопілку» О.Забужко Ґ) «Маленька п’єса про зраду». О. Ірванця.

12. Присвяту «Історії українського рейдерства присвячується» має один із творів:

А) «Зачаровані музиканти» Г.Пагутяк Б) «Ворошиловград» С. Жадана  

В) «Криничар» М. Дочинця  Г) «Фелікс Австрія» С. Андрухович  

Ґ) «Інтернат» С. Жадана.

ІІІ. Творча робота на тему: «Твір сучасної літератури, який мене найбільше вразив».

 

 

 

Українська література 11-Б клас на 14.05.2025

Сучасна українська література у стильовій множинності

Кожне покоління митців мріє і навіть вважає першорядною місією власною творчістю розпочати нову еру в історії національного красного письменства.

ХХ ст. засвідчило, що більшовицький режим безапеляційно й жорстоко розправився з усіма літературними талантами, причому насамперед тими, хто орієнтувався на Європу, а після дискусії у 1920-х рр. і численних арештів, ув'язнень і розстрілів митців офіційно заборонив автономні угруповання письменників, об'єднавши їх у єдину організацію літераторів - Спілку письменників СРСР (1934). Таким чином покоління «розстріляного відродження» виявилося чи не останніми митцями на барикадах спротиву тоталітарному сталінському режиму в літературі й мистецтві (насамперед театрі, кінематографі, малярстві). І модернізм у його розквіті в українській літературі, як і загалом в усіх літературах народів СРСР, захлинувся кров'ю бунтарів, причому насамперед найбільш непідкупних і найталановитіших. Метод соціалістичного реалізму надалі вимагав єдиного: повного підпорядкування талантів політиці КПРС, сповідування митцями її ідей.

Закономірно, що ані про УНР, ані про Голодомор у 1930-х рр., ані про національно-визвольний рух на українських теренах в роки Другої світової війни, ні про виступи дисидентів на сторінках художніх книг не могло бути й мови. Але не тільки тематика й проблематика були обмежені визначеними маяками. Історія України також опинилася під забороною, тому й історична художня література, зокрема романістика, розвивалася упівсили, в дозволеному вузькому коридорі інтерпретацій.

У радянській ліриці від поетів (і їхніх ліричних героїв) постійно вимагали палкого прославляння радянської доби, Дніпрогесу, освоєної цілини, ракетобудування. Не виходила друком ані одна поетична книжка, навіть перша збірка поета-початківця, без горезвісних віршів-«паровозів», які становили четверту частину її обсягу, а в цих творах обов'язково мало йтися про Леніна, КПРС, щасливе радянське дитинство, трудові звершення.

Досить проаналізувати лише назви поетичних збірок того часу й переглянути їхній зміст, щоб уявити, під яким пресом перебувало красне письменство ХХ ст. у СРСР. Талановиті українські перекладачі (зокрема, Микола Лукаш, Борис Тен (Микола Хомичевський)) зазнавали утисків і гонінь тоталітарної системи. На думку офіційної цензури, разом із перекладеними українською мовою книжками європейських і американських митців на територію УРСР могло висіятися зерно непокори, нових віянь у літературі й мистецтві, прозріння свідомості українських митців, їхньої національної самоідентифікації, що панічно лякало тоталітарну систему. Щоденники і мемуари (спогади) письменників у СРСР також не друкували.

Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х рр.

Тим часом у вільних від тоталітаризму державах - європейському та американському світі - також несподівано виявилося, що «модерн, на який покладалися надії перетворити світ, так і не врятував людство від катаклізмів» (Євгеній Липський).

Так виникає поняття «постмодернізм» - у значенні історичного періоду, що настає після доби модернізму, та притаманних їй культурних особливостей. Хоча сам термін «постмодернізм» виник у 1880-х рр., його вперше використали для опису нових форм музики і мистецтва в 1920-х, а для літератури - в 1940-х. Та найраніше постмодернізм як стиль утвердився в архітектурі. 1949 р. цей термін було використано для протиставлення нововиниклого стилю модерному архітектурному стилю, який був інтернаціональним у своїй основі. Постмодерні будівлі вирізнялися такими рисами, як декорування поверхонь (те, від чого відмовився модернізм), уникнення прямих кутів, урахування архітектурного оточення у міських пейзажах, використання різних історичних архітектурних форм (еклектизм).

У світовому малярстві й скульптурі постмодернізм у 80-х рр. XX ст. бурхливо розвивався насамперед у Німеччині, Англії та Італії. Його представляли власною творчістю такі митці, як художник і скульптор німець Йозеф Бойс, італійські художники Міммо Паладіно, Маріо Мерц, Йоханнес Стоттер, епатажний художник і скульптор англієць Дем'єн Стівен Герст. Постмодернізм у культурі зазвичай визначають через притаманне йому відчуття скепсису, іронії щодо проголошуваних модернізмом універсальних істин, якими є об'єктивна реальність, мораль, правда, людська природа, розум, мова та соціальний прогрес. Постмодернізм відкриває для себе множинність правд і уявлень про людину, серед яких жодне не може домінувати, оскільки належить певній історичній добі і вкорінене в певному національному ґрунті.

Постмодернізм поставив під сумнів ті світоглядні підвалини, що стали основою модерності, а саме: просвітницьку віру в прогрес, у неодмінне звільнення людини від політичних, соціальних та економічних обмежень. Навіть знання і моральні цінності можуть вважатися відносними, оскільки вони є продуктом політичних, культурних та історичних уявлень. Проте й постмодернізм як стиль теж не є однорідним - деякі дослідники вважають, що є сенс говорити радше про постмодернізми, ніж про один універсальний постмодернізм. Американський історик і мистецтвознавець Гел Фостер поділяє постмодернізм на «постмодернізм реакції», що звинувачує модернізм у всіх лихах і одночасно намагається утвердити домодерні цінності, наголошуючи на важливості традиції й історії, та на «постмодернізм опору», що дає змогу висловитися тим групам, що традиційно були позбавлені права голосу. Такими мовчущими групами є жінки в культурах, орієнтованих на чоловіче домінування, поневолені імперіями народи, а також сексуальні меншини в традиційних суспільствах.

Якщо говорити про теми і прийоми, то література постмодернізму характеризується такими рисами, як іронія, чорний гумор, інтертекстуальність (відсилання до інших літературних текстів, діалог із ними), стилізація (наслідування манери якогось автора чи особливостей певного тексту), колаж (суміщення, поєднання різнорідних текстових фрагментів), фрагментованість (як-от «Хозарський словник» Милорада Павича), стирання межі між вигаданим і реальним (наприклад, поєднання в одному тексті історичних і вигаданих персонажів, як-от у романі Е. Л. Доктороу «Регтайм»), ілюзія саморозгортання тексту (приміром, у романі «Мантисса» Дж. Фаулза), гра з читачем. Іще одна риса літератури постмодернізму полягає в тому, що вона відбиває особливості життя в інформаційну епоху (вплив технологій, перевантаженість інформацією, ризики, пов'язані з віртуальною реальністю).

Спроби дослідників окреслити початки постмодерної літератури і визначити точні дати слід вважати умовними, оскільки постмодернізм як літературний стиль не має певних лідерів або чітко окресленого літературного маніфесту. І все ж постання постмодерної літератури пов'язують із публікаціями таких творів, як роман «Канібал» Джона Гоукза (1949), поема «Крик» Аллена Гінзберга (1956) і роман «Оголений сніданок» Вільяма Берроуза (1959). До постмодерністських явищ відносять американську «нову поезію» 40-50-х рр. XX ст., літературу бітників, а також школу «чорного гумору», французький «новий роман», «театр абсурду» та магічний реалізм. Видатними представниками постмодерністської літератури є американські письменники Томас Пінчон, Джон Барт і Курт Воннегут, італійські письменники Умберто Еко та Італо Кальвіно, британець Джон Фаулз, аргентинець Хуліо Кортасар, серб Милорад Павич.

Багато дослідників вважають, що постмодернізм (фр. postmodernisme - після модернізму) слід розуміти не вузько, як рух чи стиль, а як передовсім особливе світовідчуття, породжене світовою загальноцивілізаційною кризою другої половини ХХ ст. Світові війни, використання ядерної зброї, нівелювання особистості призвели до кризи віри в будь-які авторитети, історичний прогрес, звільнення людини від політичних, соціальних та економічних обмежень, навіть у знання та моральні цінності. Тобто постмодернізм ставить під сумнів ті світоглядні підвалини, що стали основою модерності.

У постіндустріальному суспільстві, в добу новітніх технологій і електронних комунікацій видозмінюються традиційні культурні механізми. А якщо йдеться про літературу, то слід визнати, що книжка, текст втрачають своє привілейоване становище.

Як свідчить сам термін, постмодернізм прямо пов'язаний із модернізмом. Однак дослідники літератури тлумачать його по-різному: дехто вважає постмодерністську літературу продовженням модерністської на наступному етапі історії; інші протиставляють її класичному модернізму; ще інші знаходять посмодерністські риси та ідеї в творчості письменників раніших періодів тощо.

Основні риси літератури постмодернізму:

• іронія і ревізія як форми руйнування, деконструкції; відмова від канонів - авторитетів;
• інтертекстуальність (відсилання до інших літературних текстів, діалог із ними);
• стилізація (наслідування манери якогось автора чи особливостей певного тексту);
• фрагментарність, колаж (суміщення, поєднання різнорідних текстових фрагментів);
• змішування стилів і жанрів; стирання межі між вигаданим і реальним; між високим і низьким;
• карнавалізація, перформанс, проникнення мистецтва в життя;
• ілюзія саморозгортання тексту, гра з читачем;
• багатоваріантність тлумачення, відмова від інтерпретації.

Саме існування постмодернізму в українській літературі стало предметом запеклих дискусій. (Постмодернізм - це питоме явище чи запозичене? Як можна говорити про постмодернізм, якщо в українській літературі не відбулося повноцінного розвою модернізму?) Дослідниця літератури Тамара Гундорова називає такі джерела українського постмодернізму: авангардизм 1920-х рр. ХХ ст. (М. Семенко, М. Йогансен, В. Домонтович); українська химерна проза (О. Ільченко, В. Дрозд, В. Шевчук); діаспорна література (Е. Андієвська, Нью-Йоркська група, Ю. Тарнавський).

Виникнення постмодернізму у вітчизняній літературі пов'язане з відчуттям краху соціалістичної епохи й появою протестних явищ в українській культурі й політиці. Відчайдушне намагання «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов) молодими на той час поетами зумовило появу кількох цікавих літературних гуртів, які стали осередками дискусій і літературних змагань: «Лу-Го-Сад» (м. Львів); «Бу-Ба-Бу» (Львів); «Червона Фіра» (Харків); «Нова дегенерація» (Івано-Франківськ); «Пропала грамота» (Київ); «Західний вітер» (Тернопіль); Творча асоціація «500» (Київ).

«Власне кажучи, мені глибоко все одно, як це називають. Постмодернізм? Хай буде так. Ідеться насправді про інше. Існує поклик життя, поклик смерті, і я реагую на них, як можу. Мене тягне то в один бік, то в інший, зі мною щось відбувається, я спостерігаю за змінами в самому собі... Мені за остаточним підсумком не так важливо, як називають, кваліфікують, класифікують те, що в мене виходить».

Юрій Андрухович

Літературний процес кінця ХХ - початку ХХІ ст. характеризується пожвавленням літературного життя - з'являються не тільки нові угруповання, а й нові літературні видання. Серед них - «Четвер» (Львів, 1989-2008), «Перевал» (Івано-Франківськ, 1991), «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг, 1994), «Золота пектораль» (м. Чортків Тернопільської обл., 2007), «Наш» (Дніпропетровськ, 1998) (російською мовою).

Продуктивний двосторонній зв'язок між письменниками й читачами забезпечують такі інтернет-ресурси, як «Буквоїд», «ЛітАкцент», «Zaxid.net»: вони ініціюють обговорення літературних новинок, публікують розвідки літературознавців, сприяють осмисленню нових явищ у сучасному літературному процесі.

Естетика постпостмодернізму (метамодернізму)

Як і всі інші мистецькі явища, постмодернізм не може претендувати на безперервний і вічний розвій. Так, література постмодернізму плавно переростає в літературу постпостмодернізму (метамодернізму). Це тимчасова назва, оскільки літературне явище перебуває в процесі формування. Для постпостмодернізму характерні самокритичне й самоіронічне письмо, що поєднує цитатність, конструювання і деконструювання. Інтерес до минулого сусідить із відкритістю майбутньому, відчутними є прояви нового гуманізму: естетичні цінності залишаються непорушними, зате сама естетика виявляється миготливою, змінною, рухомою.

Діалог із текстом

• 1. Чому в СРСР модернізм у літературі, як і пізніше - постмодернізм, не мав відповідних умов для розвитку?
• 2. Назвіть основні риси літератури постмодернізму.
• 3. Чому тільки в 1990-х рр. пожвавилося літературне життя у Україні? У чому це виявлялося?

Домашнє завдання • Як ви розумієте думку В. Герасим'юка: «Я волію говорити радше про особистості у мистецтві, ніж про покоління»?

 

                Українська мова 11- Б клас на 14.05.2025

ПЕРЕКЛАДИ ЄВАНГЕЛІЯ. ПСАЛМИ Т. ШЕВЧЕНКА. ОСНОВНІ МОВНІ СТИЛЬОВІ ЗАСОБИ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. МАРКОВАНА (КОНФЕСІЙНА) ЛЕКСИКА. СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ — МОВНА ОЗНАКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. ІНВЕРСІЙНИЙ ПОРЯДОК СЛІВ

 Ознайомтеся з текстом. Складіть таблицю «Мовні особливості конфесійного стилю».

Лексичні особливості
Це передусім такі найменування:
1) центральні, основоположні назви: Бог, Ісус (Ісус Христос), Дух Святий, Богородиця, Матір Божа, ангел, апостол, пророк;
2) назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, архієрей, архімандрит, піп, священик, дяк, диякон, дзвонар, монах;
3) назви таїнств, церковних свят, елементів християнської обрядовості: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, літургія, говіння;
4) назви постів: Різдвяний піст (Пилипівка), Петрів піст (Петрівка), Піст Великий (Велика Чотиридесятниця, Великоговіння), піст Страсного тижня;
5) назви різних конфесійних реалій, понять: літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, кадило, гріх, піст, провидіння, автокефалія, амінь;
6) деякі поняття-назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, Аллах, костьол (костел), курія, маца, мечеть, нунцій, халіф, целібат, Ягве (Яхве, Єгова), абат тощо.
Серед конфесійної лексики немало старослов’янізмів: агнець, благословенний, блаженний, взивати ін.
Граматичні особливості.
Поширені серед них такі:
1) переважання розповідних, до того ж стандартно-стійких, здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: Як він наближався до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили…;
2) синтаксична схожість початкових структур, часто з тим самим службовим словом: А як молитися, то…; А ти, коли молишся…; А як молитися…
Виникає таке питання: «Що дає підстави долучити конфесійний стиль до відомих стилів?»
Найприкметніша риса — значна кількість, так званих, маркованих слів, тобто пристосованих до цього стилю. Наприклад, акафист (акатист) — похвальна пісня на честь Ісуса Христа; митра — богослужбовий головний убір єпископа, архимандрита та нагороженого нею протоієрея, що має вигляд корони, оздобленої іконами; кадильниця — богослужбова посудина, що являє собою круглу чашу з кришкою на ланцюжках, у яку на жевріюче вугілля кладуть ладан для здійснення кадіння; мощі — нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування; хоругва (корогва) — церковне знамено із зображенням священної особи чи події, яке виносять під час урочистих процесій та хресних походів.
Синтаксичні особливості
1) інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні, що підкреслює урочисту піднесеність мови релігійного змісту: Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити (Євангеліє від св. Матвія 6.7). Інверсія є нормою виразів: Матір Божа, Син Божий, Різдво Христове, Господь Всемогутній, Агнець літургійний, Хрещення Господнє, Хліб Святий, Служба Божа, Піст Великий, Стрітення Господнє тощо.
2) значна кількість перифраз, алегорій, метафор, порівнянь, слів з переносним значенням: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний (Євангеліє від Марка 14).
Для творення образів часто використовуються слова: апостол, нива, світло, вода, вхід, дзвін, літургія, молебень, піст, иждень, хліб, чаша та ін., й вирази: духовні очі, хліб життя, цілування хресне, Святі Дари тощо.
Слід зазначити, що існують навіть вітання та прощання в буденні, а ще більше у святкові дні: Христос воскрес! — Воістину вос-
крес!; Слава Ісусу! — Навіки слава!; З Божем днем Вас!; З Богом!; Мир дому сьому і всім живущим у ньому та ін. (Н. Приходна).

Укажіть, які питомі українські слова чи вирази є відповідниками старослов’янізмів. Поясність, з якою метою ці старо-
слов’янізми були вжиті письменниками.

1.     До його кралася змія крилатая, з сім’ю главами (І. Котляревський). 2. Возвеличу малих отих рабів німих! (Т. Шевченко). 3. Фавор-гора, неначе з злата-серебра, далеко, високо сіяє. Чи зважусь я свої персти несмілі до золотої міри простягти? (П. Грабовський). 4. Яку тропу в далекі далі тобі вказав невхильний перст? (Ю. Клен). 5. Київ… Сивий град старого Кия. Златоглавий, білостінний велетень… (Р. Іванченко). 6. Уста отверзлилися — і слово, лихим безбатченкам на зло, глаголом істини раптово, як зерно в ґрунті, ожило (І. Гнатюк).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Напишіть твір-роздум за темою «Чи потрібен Україні плюралізм релігійних установ?».