Українська література 11 – А клас на 27.02.2024

Олесь Гончар. Коротко про письменника. Мрія і дійсність у новелі «Модри камень»
Він був великим українцем — ідеалістичним і сильним,

вольовим і незламним. Такі люди залишаються навіки.

Іван Драч

Письменник по-справжньому любив свою землю. За десять днів до смерті у своєму щоденнику Олесь Гончар зробив такий запис: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем». А останній запис виявився дуже лаконічним і глибоким: «Бережіть Україну!»

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року. Після смерті матері, коли хлопцеві було три роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної газети в с. Козельщина. Помітивши любов хлопця до літератури, редакція направляє його до Харківського технікуму журналістики ім. М. Островського.

Тридцяті роки в житті О. Гончара — період формування його як громадянина й митця. Навчаючись у технікумі, він виступив з першими оповіданнями на сторінках газети «Комсомолець України». Ранні оповідання і повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий») Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався на життєвих стежках.

У 1937 році Олесь Гончар закінчує технікум і йде працювати в редакцію газети «Ленінська зміна». Робота в пресі давала йому змогу близько знайомитися з найрізноманітнішими галузями життя, ближче вивчати людей. Вже тоді він вчився придивлятися до них, помічати нове в житті та психології людей.

У 1938 році Олесь Гончар — студент філологічного факультету Харківського університету. Незадовго перед війною вийшла з друку його повість «Стокозове поле». Відгук на цей твір письменник прочитав 22 червня 1941 року. Склавши екзамени за ІІІ курс, він разом із групою своїх товаришів добровольцем пішов на фронт, хоча мав відстрочку до закінчення навчання. Замість IV курсу він опинився в районі Білої Церкви. Тоді йому йшов 23-й рік.

Війна потрясла увесь світ. Вона змітала на своєму шляху міста, села, обривала життя, диктувала свої жорстокі закони. Та війна не змогла знищити патріотичні пориви бійців, віру в перемогу. Розпочавши свою бойову одіссею в студентському батальйоні добровольців, він пізнав і пекучий біль відступу, і відчай оточення, і тяжкі рани, і велику радість переможного наступу. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжуються в перервах між боями, сам письменник назве «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів»..

Після війни Олесь Гончар демобілізувався і продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. Та біль старих ран, думки про побратимів нагадували йому про війну. Не раз на фронті він казав собі: «Якщо залишусь живий, розкажу про все, що пережив».

1946 року Гончар, закінчивши університет, поступив до аспірантури і переїхав до Києва. Він відразу поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книжки. Теми творів різні, але в кожному є неповторна і правдива взаємодія трагічного й людяного. Його філософія людяності віщує перемогу щастя й добра.

У кінці 40-х і на початку 50-х років Гончар пише низку новел «Весна над Моравою», «Модри Камень», «Ілонка», «Гори співають» «Усман та Марта», повість «Земля гуде».

Крім літературної діяльності, Олесь Гончар плідно працює над дослідженням творчості інших письменників: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні.

Свіжість поглядів на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор у нових своїх творах, що з'явилися упродовж 60-х — 70-х років.

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Письменник включається в боротьбу за українську державність, виступає з гостропроблемними статтями, підтримує студентів у час їхнього протистояння влади — багатоденного голодування на Хрещатику похмурої осені 1990 року.

У 1991 році з'являється публіцистична книга «Чим живемо», у якій митець роздумує про українське відродження.

Смерть прийшла передчасно. Олесь Гончар — совість суспільства — так потрібен нині, у час становлення Української держави! Тож урочисті похорони на Байковому цвинтарі (14 липня 1995 року) були щирим виявом глибокої пошани до людини, яка свідомо обрала тернистий шлях служіння і до кінця чесно пройшла його.

Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів — новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими призовими полотнами.

Новелістика Гончара — високохудожня частина його творчого доробку. Причому тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і вболівань за сучасне та майбутнє людства, про що свідчать новели «Модри Камень» (1946), «Весна за Моравою» (1947), «За мить щастя» (1964), «З тих ночей» (1974), «Плацдарм» (1985) і багато-багато інших.

Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів, в яких концентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна «у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря. Таке вміння властиве талантові народнопоетичному».

Новела «Модри Камень» продовжує воєнну тематику творів О. Гончара. Написана через два роки після війни. У журналі «Україна» вона була надрукована ще до появи «Прапороносців». Хоча несправедлива критика болісно вразила письменника, та все ж таки у новелі показав свій справжній талант. Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною — словачкою. Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая. Але кохання продовжує жити у пам'яті солдата, в його мріях.

Новела «Модри Камень» написана в романтично-піднесеному стилі: несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалося між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це засудження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати новелу «Модри Камень».

 

 

Українська мова 11 – А клас на 27.02.2024

Складні випадки вживання ь та апострофа

Бесіда:

- якими буквами передається м’якість приголосних звуків?

(Ь,І,Є.Ю.Я)

- після яких букв вживається м’який знак? Наведіть приклади.

( після м’якого приголосного)

- чому він не може стояти на початку слова?

(не існує таких слів)

- після яких букв м’який знак не вживається? Наведіть приклади.

 (б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ)

- які звуки позначаються буквосполученням йо? [й], [о]

- за яких умов вживається буквосполучення ьо? Наведіть приклади.

 ( на початку слова і складу)

 М’який знак пишемо:

 1. Після зубнихзвуків - д, т, з, с, ц, л, н, дз - якщо вони звучать м’яко: суть, тінь.

2. Після м’яких приголосних перед О: льон, трьох.

3. У суфіксах - еньк, ськ-, есеньк- та ін. - український, голівонька.

4. Після -л- перед м’яким приголосним: учительський.

5. У дієслівних формах наказового способу: стань, сядь.

6. Р.в. іменників: пісень.

7. У дієслівних формах 3 особи однини-множини дійсного способу: стоїть, біжить.

 М’який знак не пишемо:

 1. Після губних і шиплячих: кров, дощ.

2. Після -р- у кінці складу: кобзар (виняток - Горький)

3. Між приголосними: радість.

4. Після -н- перед -ж,ч,ш-: : тонший, менший.

Апостроф пишемо:

1.    Після -б, п, в, м, ф-  перед -я, ю, є, ї-: м’яч.

2.    Післяпрефіксів на приголосний перед  -я, ю, є, ї-, якщозвучить -й-: подвір’я.

3.    Після -р- перед -я, ю, є, ї-, якщозвучить -й-: подвір’я.

 Апостроф не пишемо:

  Коли -я, ю, є, ї- лише пом’якшуютьприголосний -й-нема: свято.

 В іншомовних словах: бюро, бюст - вимоваплавна.

 Виконання практичних робіт

Словниковий диктант

Тополька, тополенька, вишенька, вишеньці, тонюсінький, тонни, галченя, сьомий, синього, медальйон, Усольє,Тьолкін, Верьовкін, Алфьоров, Ареф'єв, Ананьїн, Гур'їн, Іллюшин (Ільюшин), Афанасьєв, сім'я, львів'янин, безмір’я, порядок, пір'їна, моряк, з'ясування, Ізяслав, роззява, В'ячеслав, Святослав, безголів'я, поцвяхований.

 Виконання вправ

 Запишіть слова в дві колонки: 1) у які вставили м’який знак; 2) у які не треба вставлятим’який знак.

 Кавказ...кий, тюр..ма, астрахан..ський, різ...бяр, арал...ський, камін..чик, ремін..чик, щіл...ний, емул...сія, мален...кий, електропаял...ник, астрахан..ці, щонаймен..ший, нян...чити, економіч..ний, шахтарс...кий.

 Ключ. З перших букв прочитаєте крилатий вислів.

 ь

Кавказький,

різьбяр,

аральський,

щільний,

емульсія,

маленький,

електропаяльник,

няньчити,

шахтарський,

емальований.

тюрма,

астраханський,

камінчик,

ремінчик,

астраханці,

щонайменший,

економічний,

Відповідь: Краще  менше та краще

 Від поданих іменників утворити присвійні прикметники.

 Богдан, Ігор, Леся, Олексій, Наталка, Катерина, Андрій, Віталій, Марина, Андрусь, Івась, Олекса, Микита, Тересь, Марко, Рая, Алла.

 Ключ:

Богданів

Ігорів

Лесин
Олексіїв
Наталчин
Катеринин
Андріїв
Віталіїв
Маринин
Андрусів
Івасів
Олексин
Микитин
Тересів
Марків
Раїн
Аллин

  Поставити іменники у формі місцевого відмінка однини.

Виделка, яблунька, соломинка, зупинка, ненька, сходинка, гілка, черешенька, тарілка, голка, нянька, сльозинка.

Ключ: На виделці, соломинці, зупинці,неньці, сходинці, гілці, черешенці,тарілці, голці, няньці, сльозинці

 Домашнє завдання:

1.     Опрацювати конспект

2.     Написати есе: «Материнське слово»

 

       Українська література 10 – Б клас на 27.02.2024

Ольга Кобилянська. «Людина» - перший твір в українській літературі з розкриття ідей емансипації.

Епіграф:                                               Біда ломить і залізо, а ви лиш людина…

О. Кобилянська

 Проблемне запитання

- Яке місце посідала жінка у тогочасному суспільстві та які права вона мала?

     Повість «Людина» є літературною демонстрацією поглядів О. Кобилянської на проблему становища української жінки в тогочасному суспільстві. Це перший в українській літературі твір, в якому порушено проблему емансипації жінки. Устами свої героїні Олени Ляуфлер письменниця заявляє протест проти традиційного трактування ролі жінки в суспільстві, обмеження її інтересів трикутником «діти – церква – кухня», знеособлення людини взагалі та висловлює сміливі погляди нової жінки на питання вільного життєвого вибору та рівноправності жінки в суспільстві.

     - А чи знаєте ви, що означає слово «емансипація» та «фемінізм»?

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

     Емансипація (від лат. emancipatio) – звільнення від будь-якої залежності, скасування будь-яких обмежень, зрівняння у правах. Емансипація жінок в європейській культурі відбувається протягом XIX ст. й радикально змінює систему суспільних відносин.

      Фемінізм розглядається як соціально-політична теорія, у якій осмислюються шляхи подолання соціальної чоловічої переваги над жінками, і соціальний рух за рівність прав і можливостей для представників обох статей.

Історія створення повісті «Людина»

     Повість написана під безпосереднім впливом Наталі Кобринської. Саме їй письменниця присвятила цей твір. Спочатку він був меншим за обсягом, за жанром належав до оповідання й називався «Вона вийшла заміж». У цьому первісному варіанті Н. Кобринська хотіла вмістити його до жіночого альманаху «Перший вінок» (1887), проте редактор видання, І. Франко, відмовив їй через слабкість твору.  Згодом О. Кобилянська переробила його на повість і під заголовком «Людина» відіслала до німецького часопису «An der schőner blauen Donau». Редактор часопису оцінив твір позитивно, але порадив його скоротити. У 1894 р. повість вийшла в журналі «Зоря».

Робота над заголовком

     Тлумачення заголовку повісті Ольга Кобилянська подає в одному зі своїх записів. Йдеться не про стать, а про право жінки самій заробляти собі на прожиття, про індивідуальну свободу жінки, про повагу до неї.

     Повість «Людина» — це сміливий протест розумної мислячої людини проти пригнобленого становища жінки в родині й суспільстві.

Бесіда за змістом твору

1) Охарактеризуйте родину, в якій виросла головна героїня твору.

2) Хто був улюбленою дитиною в родині Ляуфлерів і чому?

3) Яке майбутнє планували батьки для Олени?

4) Які погляди дівчини вирізняють її серед оточуючих? Чому вони дратують батька, матір, знайомих?

5) Яку роль відігравала жінка у родині Ляуфлерів?

6) Якими були погляди Олени на кохання?

7) Чому героїня віддала перевагу С. Лієвичу перед доктором юриспруденції? Що визначило симпатії Олени?

8) Хто захищав Олену від матері? І як саме?

9) Як склалася доля Германа-Евгена-Сидора?

10) Що зумовило матеріальну скруту в родині ще недавно добре забезпеченого Австрійського чиновника Епамінондаса Ляуфлера?

11) Хто взяв на себе відповідальність за сімʹю, що залишилася без засобів для існування, і який він знайшов вихід?

12) Які якості характеру виявляє героїня в найтяжчі для родини часи?

13) Чим було викликане рішення Олени закохати в себе лісничого Фельса і вийти за нього заміж?

14) Як характеризує Олена Фельса?

15) Чому на весіллі сестра Ірина почувається, немов на похоронах, і від хвилювання майже «дзвонить зубами»?

16) Як ви розумієте слова «і залізо ломиться»?

17) Який зміст слова «людина» для героїні твору, для письменниці, для вас особисто?

18) Якою є авторська позиція у творі?

     Тема: зображення життя освіченої бідної жінки в глухому провінційному містечку. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень: усі доводять, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка.

     Ідея необхідності боротьби жіноцтва за свої права на освіту, працю, рівноправність знайшла відображення у творі. Але ця ідея значно глибша — проблема емансипації жінки розглядається в аспекті становища людини в суспільстві взагалі. 

    Які проблеми порушує письменниця у повісті «Людина»?

Ø місце жінки у тогочасному соціумі;

Ø батьки і діти;

Ø проблема емансипації жінки;

Ø життя і смерть;

Ø кохання та ненависть.

   Усне малювання

    Уявіть себе на місці Олени Ляуфлер. Охарактеризуйте оточення, у якому вона жила. Чи можливо розвиватися жінці як індивідуальності у такому суспільстві? Як би ви вчинили на місці Олени?

  Іван Франко сказав: «Ольга Кобилянська талановита буковинська письменниця, внесла в наше письменство новий тон, новий спосіб писання, взятий з новішої німецької літератури та філософії.

    ….Оповідання Кобилянської визначаються дуже великою ніжністю та делікатністю рисунку та щирим почуттям і являються найкращим свідоцтвом культурної нашої інтелігентної женщини».

Домашнє завдання.

Скласти анкету головної героїні повісті «Людина».

 

        Українська литература 11- а клас на 26.02.2024

   Літературний процес ХХ століття (1960- 1990 роки).

                                                         Коли в нації вождя немає,

                                                         Тоді вожді її – поети.

                                                                                   Є. Маланюк   

 Проблемне питання:  чи можуть митці впливати на долю країни, змінювати її?

 ( напередодні уроку вчитель ділить клас на творчі групи, які складаються із істориків,

бібліографів,  літературознавців, читців).

Алла Горська – художник широких творчих обріїв. Живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала чудові портрети О.Довженка, В.Симоненка, І.Драча, В.Стуса. У своїй творчості не визнавала ідеологічного замовлення, офіціозу. Її цікавила тільки Людина. Вона була душею шістдесятництва, рушійною силою, надихала митців на боротьбу проти сваволі і тотального залякування. У грудні 1970 р. художниця загинула за нез’ясованих обставин. Це вбивство так і не було розкрито. «Її постать яскравіша від легенди, - пишуть про неї товариші, - сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі».

Василь Стус відгукнувся на смерть Алли Горської поезією, сповненою болю та відчайдушної рішучості не звертати з обраного шляху.

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А ти шукай – червону тінь калини,

На чорних водах – тінь її шукай.

Бо – горстка нас. Малесенька шопта.

Лише для молитов і сподівання.

Застерігає доля нас зарання,

Що калинова кров – густа,

Така крута, як кров у наших жилах.

У білій стужі білих голосінь.

Це гроно болю, що паде в глибінь,

На нас своїм безсмертям окошилось.

Сергій Параджанов – «божевільний геній» в українській пустелі.

У 1965 р. в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» за повістю М.Коцюбинського. Саме на цій прем’єрі Іван Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а Василь Стус запропонував вставанням продемонструвати свій протест проти сваволі влади.

Керівництво кінематографа намагалось «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилось неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість – судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 р. С. Параджанов  помер.

Хто сьогодні не знає пісні «Червона рута»? Людям різного віку близька її мелодія, так само як і  ім’я  автора – Володимира Івасюка. Життя композитора – мов натягнута струна. «Івасюківський вибух» - Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, так зворушив душі, що українці, які вже «перекували» свої голоси на чужу мову, заспівали українською. Пісні Івасюка перемагали на конкурсах, ставали популярними, нагадували чиїх батьків ми діти. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашій культурі.

В. Івасюк зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли його тіло.

У 60-90 рр. ХХ століття помітно ускладнюються відносини громадянина і суспільства. У літературі піднімаються проблеми формування особистості людини, розкриваються загальнолюдській цінності.  Оновлюється жанровий і стильовий арсенал засобів типізації (зокрема казково-фантастичних та алегоричних).

У творі переборюється стереотипність, різне розмежування характерів на позитивні і негативні.

  Проблематика:  суперечність між містом і селом; прогрес духовного і технічного, непошана до минулого, споживацькі тенденції; у творах використана символіка, гіперболізм.

Поезія шістдесятників характеризується новаторським духом; розглядається їх творчість в контексті таких понять як «метафоричність», «космізм», «асоціативність», «незрозумілість», «відрив від традицій».

Кредо поетів – виступ проти кон’юктурщини, інерції, віра в справедливість, усвідомлення цінності кожної людини і невичерпних багатств народної душі.

На ІІ половину 60-их років українська поезія являла собою яскраве багатоголосся, впливове і авторитетне. Представники поезії: І.Драч, Л.Костенко, Симоненко, В.Стус (традиції П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра).

Проза – О.Гончар, М.Стельмах, П. Загребельний, Ю. Мушкетик, Г.Тютюнник.

-         Жанр:  розвивалася новелістика, яка почала помітно  впливати на інші жанри. Риси: психологізм, вияв глибинних сфер внутрішнього світу людини.

-         Жанр повісті в 60 роки стає виразним, проблемним.

-         З’являється проблемний роман про сучасність («Тронка» О.Гончара, «Птахи полишають гнізда» І.Чендея та ін.).

Основна тематика – спрямованість проти негативних суспільних явищ: людської байдужості, пристосовництва, душевного зчерствіння, психології механічного виконання.

Проза:

70 рр. роман характеризується багатогранністю. Розвивається історичний роман («Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Первоміст» Загребельного).

80 рр. Цей жанр продовжить своє життя і в 80 рр. Відкрилися нові історичні умови для розвитку літератури після ухвалення Верховною Радою України «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990р.).

90 рр. початок 90-х – це час появи чи «повернення» з літературного вигнання дуже помітної когорти митців: поетів і прозаїків. У цей період всіляко розширюється загально художній, жанровий і стильовий спектр української поезії і прози, в яких є традиція, є модерн, є постмодерністські віяння.

Модерн – (від гр. modern) – новітній, сучасний.

Тематично-змістові домінанти шістдесятників

Висновок. Шістдесятники:

1)    Створили образ культурної епохи як чергової хвилі національного відродження;

2)    Рух шістдесятників – це духовний подвиг у тоталітарних умовах, яскравий спалах молодіжного інтелекту, творчості, національної свідомості;

3)    Заставили повернутися до народних святинь: мови, історії, культури, сенсу життя;

4)    Утверджували неповторність кожної особистості;

5)    Викривали сваволю чиновників, бюрократизм;

6)    переосмислювали роль митця в суспільстві;

7)    творчо використовували найповніші досягнення світової літератури.

 

Домашнє завдання. 

Опрацювати  конспект.