УКРАЇНСЬКА МОВА 11-а клас на 17.05.2024

ПЕРЕКЛАДИ ЄВАНГЕЛІЯ. ПСАЛМИ Т. ШЕВЧЕНКА. ОСНОВНІ МОВНІ СТИЛЬОВІ ЗАСОБИ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. МАРКОВАНА (КОНФЕСІЙНА) ЛЕКСИКА. СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ — МОВНА ОЗНАКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. ІНВЕРСІЙНИЙ ПОРЯДОК СЛІВ

 «Мовні особливості конфесійного стилю».

Лексичні особливості
Це передусім такі найменування:
1) центральні, основоположні назви: Бог, Ісус (Ісус Христос), Дух Святий, Богородиця, Матір Божа, ангел, апостол, пророк;
2) назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, архієрей, архімандрит, піп, священик, дяк, диякон, дзвонар, монах;
3) назви таїнств, церковних свят, елементів християнської обрядовості: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, літургія, говіння;
4) назви постів: Різдвяний піст (Пилипівка), Петрів піст (Петрівка), Піст Великий (Велика Чотиридесятниця, Великоговіння), піст Страсного тижня;
5) назви різних конфесійних реалій, понять: літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, кадило, гріх, піст, провидіння, автокефалія, амінь;
6) деякі поняття-назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, Аллах, костьол (костел), курія, маца, мечеть, нунцій, халіф, целібат, Ягве (Яхве, Єгова), абат тощо.
Серед конфесійної лексики немало старослов’янізмів: агнець, благословенний, блаженний, взивати ін.
Граматичні особливості.
Поширені серед них такі:
1) переважання розповідних, до того ж стандартно-стійких, здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: Як він наближався до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили…;
2) синтаксична схожість початкових структур, часто з тим самим службовим словом: А як молитися, то…; А ти, коли молишся…; А як молитися…
Виникає таке питання: «Що дає підстави долучити конфесійний стиль до відомих стилів?»
Найприкметніша риса — значна кількість, так званих, маркованих слів, тобто пристосованих до цього стилю. Наприклад, акафист (акатист) — похвальна пісня на честь Ісуса Христа; митра — богослужбовий головний убір єпископа, архимандрита та нагороженого нею протоієрея, що має вигляд корони, оздобленої іконами; кадильниця — богослужбова посудина, що являє собою круглу чашу з кришкою на ланцюжках, у яку на жевріюче вугілля кладуть ладан для здійснення кадіння; мощі — нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування; хоругва (корогва) — церковне знамено із зображенням священної особи чи події, яке виносять під час урочистих процесій та хресних походів.
Синтаксичні особливості
1) інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні, що підкреслює урочисту піднесеність мови релігійного змісту: Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити (Євангеліє від св. Матвія 6.7). Інверсія є нормою виразів: Матір Божа, Син Божий, Різдво Христове, Господь Всемогутній, Агнець літургійний, Хрещення Господнє, Хліб Святий, Служба Божа, Піст Великий, Стрітення Господнє тощо.
2) значна кількість перифраз, алегорій, метафор, порівнянь, слів з переносним значенням: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний (Євангеліє від Марка 14).
Для творення образів часто використовуються слова: апостол, нива, світло, вода, вхід, дзвін, літургія, молебень, піст, иждень, хліб, чаша та ін., й вирази: духовні очі, хліб життя, цілування хресне, Святі Дари тощо.
Слід зазначити, що існують навіть вітання та прощання в буденні, а ще більше у святкові дні: Христос воскрес! — Воістину вос-
крес!; Слава Ісусу! — Навіки слава!; З Божем днем Вас!; З Богом!; Мир дому сьому і всім живущим у ньому та ін. (Н. Приходна).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Напишіть твір-роздум за темою «Чи потрібен Україні плюралізм релігійних установ?».

 

    Українська мова 10 – Б клас на 17.05.2024

               Частка

Частка — це незмінна службова частина мови, яка надає словам чи реченням певних смислових чи емоційних відтінків або служить для утворення окремих граматичних форм чи нових слів.

 Частки не мають самостійного лексичного значення.

За роллю в слові і в реченні частки бувають:

• формотворчі — служать для творення:
- умовного способу дієслів: б, би (намалював би, зраділа б);
- наказового способу дієслів: хай, нехай (хай скажуть, нехай прийдуть);
- зворотної форми дієслова: -ся, -сь (вчуся на відмінно);
- найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників: най-, щонай-, якнай-  (найпрекрасніша, щонайкраще);

• словотворчі — служать для утворення нових слів — займенників, прислівників, сполучників, часток: хтозна-, казна-, будь-, небудь- (хтозна-чим, казна-хто, будь-що, який-небудь); аби-, де-, -сь, -би, -б(абихто, дещо, начеб, якби); -же, -ж (отож, отже);

 
• модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого.

 Морфологічні ознаки частки

Частка — незмінне слово.

Синтаксична роль частки

Самостійно частки не бувають членами речення.
У реченнях питальні і модальні частки не підкреслюють: Он зірка на небі пролетіла (В. Сосюра).
Формотворчі частки підкреслюють разом із дієсловом, з яким вони утворюють форму умовного або наказового способу: А як я легко б полетів над рідною землею! (Олександр Олесь).
Заперечні частки підкреслюють разом зі словами, з якими вони пов'язані за змістом: Не вмирає душа наша, не вмирає воля (Т. Шевченко ).

Зверни увагу!

Слід розрізняти часки й інші частини мови.

Частка:

Нехай той люд потомлений хоч трохи відпочине! (І. Франко).

Полохлива ворона і куща боїться (Нар. тв.).

 Сполучник:

Хоч (приєднує підрядну частину складного речення) надворі сонечко, вітер ще прохолодний.

Добре слово краще за цукор і (поєднує однорідні члени) мед (Нар. тв.) 

 Частка:

Точно такий календар мені подарували на роботі.

 Прислівник:

Малюнок відтворив (як?) точно.

 

           Українська мова 11-а клас на 15.05.2024

     Стилі сучасної української літературної мови

Стиль в сучасній українській мові є різновидом мови з певним набором засобів мовлення для вираження мовлення або передачі вербальної інформації у певних умовах. Стилі мови різняться характером висловлювання, змістом та метою мовлення.

Наразі виділяють 6 основних стилів української мови: розмовний, публіцистичний, науковий, художній, офіційно-діловий та сакральний. Про кожен із них – по порядку.

Розмовний стиль (або його ще називають розмовно-побутовим) – найбільш уживаний у сучасній мові. Він уживається в побутовому усному спілкуванні та слугує для офіційного або неофіційного спілкування людей у повсякденному житті.

Ознаки розмовного стилю:

- широке використання загальновживаних слів;

 - експресивність та емоційне забарвлення мовлення;

- використання невербальної комунікації: міміки та жестикуляції;

- різноманітність ритмів та мелодики;

 - використання жаргонізмів, вульгаризмів та навіть русизмів;

- вживання неповних речень, вставних слів та звертань;

- часте використання слів із суфіксами пестливості чи зневаги.

Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації - газет, журналів, телебачення, радіо, громадсько-пропагандистських видань. Без нього не обійтися, коли відбувається формування громадської думки, обговорення суспільно-політичних ідей або дебати, політична пропаганда та сприяння розвитку суспільства. Тобто публіцистичний стиль розрахований відразу на великі маси, а також на кожного громадянина окремо.

Публицистичний стиль має вираз , як у письмовому вигляді – в статтях, нарисах та фейлетонах, так і в усному – в формі публічних виступів, дискусій, але також може бути відображений у формі репортажу.

Публіцистичний стиль поділяється на науково-популярний, телебачення, радіомовлення, газетний та інші підстилі.

Ознаки публіцистичного стилю:

 - широке вживання суспільно-політичних термінів, таких як закон, влада, перспектива тощо;

-  чіткий на суспільно популярний спосіб вираження думок;

- логічне викладення інформації з метою переконання слухачів;

- використання емоційно забарвлених слів;

- риторичні запитання.

Науковий стиль використовується переважно в науковій сфері для інформування про певні результати наукових досліджень. Цей стиль поділяється на власне науковий стиль та науково-популярний залежно від цільової аудиторії, на яку розраховане викладення матеріалу.

Доторкнутися до наукового стилю можна в підручниках, монографіях, лекціях, статтях, дисертаціях, анотаціях, наукових доповідях та науково-популярних періодичних виданнях.

Ознаки наукового стилю:

- широке використання наукових термінів та слів іншомовного походження;

- однозначність уживання слів;

- логічність та аргументованість при викладенні думок;

- чітка структуризація тексту;

- часте використання складних речень з логічним зв’язком, між їхніми частинами.

Художній стиль – це стиль, за допомогою якого створена більшість творів художньої літератури. В рамках стиля виділяють прозаїчні та поетичні твори.

Основними жанрами художнього стилю виступають вірші, оповідання, драматичні твори, романи, поеми, епіграми тощо.

Ознаки художнього стилю:

- слова слугують не тільки засобом вираження думок, але й естетичного впливу на читача;

- широке використання засобів художнього мовлення;

- образність та експресивність мовлення;

- можливе використання фразеологізмів та діалектизмів;

- поєднання всіх лексичних та граматичних стилів.

Офіційно-діловий стиль використовується при оформленні ділових паперів, але він може використовуватися як в усній, так і в письмовій формі.

В письмовій формі офіційно-діловий стиль міститься в законах та підзаконних актах, наказах, постановах розпорядженнях тощо. В усному мовленні цей стиль міститься в офіційних промовах та діловому спілкуванні між приватною особою та установою.

Офіційно-діловий стиль використовується з метою регулювання офіційно-ділових стосунків та поділяється на законодавчий, адміністративний, дипломатичний та канцелярський.

Ознаки офіційно-ділового стилю:

- обов’язкове оформлення документів за зразком;

- широке використання термінів діловодства;

- відсутність художніх засовів літератури;

- використання слів виключно в прямому значенні.

Сакральний (або конфесійний) стиль необхідний для релігійних потреб суспільства.

Ознаки сакрального стилю:

- опис стосунків людини та Бога;

- непрямий порядок слів у реченні;

- повторення ключових слів або словосполучень для вираження важливої думки.

Ділова мова – один із різновидів літературної мови!

Ділову українську мову виділяють в рамках офіційно-ділового стилю, частіше за все в адміністративному та канцелярському різновидах.

Ділова мова може бути як усною, так і письмовою.

Цей стиль зародився ще за давніх-давен у документах часів Київської Русі. Одними з перших офіційних документів на території України були юридичні акти міських урядів та гетьманських канцелярій. Саме тому ділова українська мова відчула на собі вплив російської, австро-угорської та польської культур ділового мовлення та оформлення документів.

Обов’язковою умовою ділового стилю на письмі є оформлення тексту зі збереженням правил використання всіх реквізитів.

Ознаки та вимоги ділового стилю:

- нейтральна нормована лексика, що зрозуміла кожному;

- чітка, «книжна» термінологія;

- зазвичай прості речення з прямим порядком слів;

- використання інфінітивних конструкцій та стійких словосполучень.

Діловий стиль в усному вираженні знаходить своє відображення в різних стилях: у промовах і доповідях, у навчальних лекціях і наукових доповідях. Головна вимова ділового стилю – чітка композиція – має зберігатися: вступ, основних текст та висновки.

Діловий стиль у діалогах проявляється в бесідах та дискусіях, а також у телефонних розмовах офіційного характеру. В таких діалогах обов’язково треба дотримуватися культури ділової комунікації.

Правильне використання слів ділової комунікації перевіряйте за нормативними словниками: тлумачними, термінологічними, енциклопедичними, іншомовних слів тощо.

 

 

Українська література 10 – б клас на 15-17.05.2024

Образ Мотрі Кочубей як вияв дилеми між коханням і владою

Історія зберегла багато легенд про успіхи Мазепи у жінок. Може тому сучасники розходилися в оцінках стосунків Мазепи з Мотрею. Хтось бачив у них романтичну історію, інші обурювалися похітливістю старого гетьмана, який покохав не просто молоду красиву, розумну дівчину: вона була ще його хрещеницею, що засуджувалося церквою як один із найтяжчих гріхів.

Літературний портрет — один із засобів художньої характеристики, письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне ставлення до них через зображення зовнішності героїв: їхні фігури, обличчя, одягу, рухів, жестів і манер.

План

1. Портрет і вдача Мотрі.

2. Ставлення Мотрі до батька і матері, матері та батька до Мотрі.

3. Роздуми дівчини над минулим України і тяжким становищем, у якому вона знаходилася при Петрі І.

4. Яким постає Мазепа в уяві Мотрі?

5. Якою Мотрю бачить Мазепа?

 «Вона начитана… Дівчата — що для неї дівчата? Заспівають, казку розкажуть, та й тільки… Мотрі душно в хаті, її душа рветься до великого діла, вона не буденна дівчина… Вона журиться долею України, розуміє тую небезпеку, що грозить нам. Вона все добре бачить, може, краще ніж не один, що пірнач носить». І Мазепа «для неї чоловік з тамтого століття, з великих часів, котрі вона так любить».

«Кого вона любить? його чи свою мрію про велич, про славу, про могутність? Невже ж це не одно? Він для неї тая мрія, без котрої життя — одна скука, одна пустиня, байдужість… Встала… Не треба розніжуватись, треба привикати до праці і — до боротьби. Знайшла ціль у своєму житті».

«Боже, борони мене, — думав він (Мазепа) сам про себе, — щоб я бажав їй злого. Люблю її, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно недовго буде мені світити, але я його сяйво понесу за собою до могили».

Чуйкевич про Мотрю: «І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної, такої, що якраз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи.

… Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все вони міняться і грають, як море, лице, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка, Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться над тобою, — чари, тай годі!».

«До Чуйкевича долітав… химерний дівочий сміх Мотрі, і йому здавалося, що десь там далеко перед ним старинна богиня Діана вертає з ловів і сміється, аж зі сну будяться лісові квітки, аж з озера русалки виринають, зазираючи крізь віття дерев на круту доріжку — що там таке? «Може, в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня. Манить і відтручує від себе, відтручує і знову манить, як русалка, заки затягне вглибінь. Дивна нерозгадана вдача. Тим вона сильна, тим і небезпечна. Ніколи не знаєш, що вона скаже і що зробить, стоїть перед тобою, як загадка нерозгадана. Чекаєш гніву, — сміється; усміху ждеш, — сердиться, а все не так, як другі. Із-за неї не тільки голову, але й душу погубиш…».

«І диво! Звичайно, тая царівна (антична богиня Діана) скидалася чогось-то на Кочубеєву Мотрю. Мала такі самі темні рівні брови над задуманими очима, таке ж біле кругле чоло і таку нерозгадану усмішку на устах, спосібну довести молодого козака до найвищого захоплення і до найчорнішої розпуки… Мотря!».

Убравши Мотрю в український національний одяг (корсетку, плахту), тітка милується нею: «І дійсно, годі собі було уявити Мотрю в кращому вбранню, як те, що вона одягла на себе. Замість намиста і янтару почіпила кілька шнурків великих рівних перел, а волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Чудово відбивали вони від її русого волосся, що вилискувалося раз відблиском сталі на дамаскенській шаблі, то знов краскою густого, з свіжої кришки витікаючого меду.

— Кращої панночки на цілій Україні нема, — шептались між собою дівчата, а Марія Федорівна прямо молилася до тої божеської краси.

— Спасибі вам, дівчата! — сказала Мотря і, ніби причарована, сиділа у своїм кріслі, як на престолі цариця, задивлена на шлях, котрим мав над’їхати гетьман».

Мазепа про Мотрю: «Навіть божественний Рафаель не змалював такої гарної мадонни. Безсмертна та краса. Ніяк подумати не можу, щоб не стало її. Ні, ні, та краса мусить жити вічно, як не в життю, то в казці і в пісні. І знаю я, що кращої нагороди за всі мої труди і старання не могла мені дати наша рідна земля, як посилаючи най- пишніший свій цвіт, святоіванівський цвіт своїх казкових дібров у святочний дарунок для мене. В тобі я бачу красу рідної країни нерукотворну, щиру й непідкупну, правдиву.

… в нутрі нашої святої землиці окривається велика благодать, незнищимеє зерно розуму і краси, котрого висловом найпишнішим, який я побачив уперве, це ти, Мотре, мріє моя!».

Проблемне питання

Чи було кохання Мотрі й Мазепи справжнім?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал уроку

 

Українська мова 10 – б клас на 15.05.2024

             Сполучник

Сполучник — службова частина мови, що поєднує однорідні члени речення та частини складного речення.

З добра й любові приходить щастя.

 Швидко пісня співається, та не скоро вона складається.

Зверни увагу!

Сполучник не буває членом речення.

Поділ сполучників на розряди за значенням.

За значенням (роллю в мові, за синтаксичною роллю) сполучники поділяються на сурядні та підрядні.

Сурядні сполучники з'єднують між собою незалежні слова (однорідні члени речення) або незаледні одна від одної частини складного речення (сурядні речення).

 Поділяються на такі групи:

·         єднальні:

o    одиничні: і, й, та;

o    повторювані: і … і, ні … ні (ані … ані);

o    парні: не тільки … але й (не тільки … а й ), як … так;

·         протиставні: а, але, та, проте, зате, однак;

·         розділові:

o    одиничні: або, чи;

o    повторювані: або … або, чи … чи, хоч … хоч, то … то, не то … не то, чи то … чи то.

Підрядні сполучники з'єднують нерівноправні частини складнопідрядного речення (в простому реченні може вживатися дуже рідко).

Поділяють на такі групи:

·         порівняльні: як, що, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, неначе, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, гейби.

·         часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасово як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тільки що, скоро, ледве щойно;

·         причинові: бо, тому що, через те що, за тим що, тим що, оскільки, позаяк;

·         мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

·         умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;

·         допустові: хоч хоча, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;

·         наслідкові: так що.

Поділ сполучників на групи за будовою.

За морфологічною будовою сполучники поділяються на такі типи:

·         прості (і, а, але, та, бо, як, що);

·         складні(щоб, зате, проте, якщо, якже);

·         складені (тому що, через те що, так що, для того щоб, незважаючи на те що).

Поділ сполучників на групи за вживанням.

За вживанням сполучники можуть бути повторюваними й неповторюваними. Окрему групу становлять парні сполучники.

·         Повторювані: і ..., і; ні ..., ні; то ..., то; чи то ..., чи то; не то ..., не то.

·         Неповторювані: а, але, проте, зате, однак.

·         Парні: не тільки ..., а (але) й; як ..., так і;  хоч ..., але;не стільки..., скільки; якщо ..., то.