Українська мова 11 –А клас на 31.01.2024.

Особливості складання повідомлення на електронному носії ( електронна пошта)

Тепер вже нікому не здається дивовижним процес пересилки текстових і інших файлів, будь-яких типів цифрових даних подібного до звичайного поштового листування. Проте саме з появою електронної пошти зв'язок між людьми став зручнішим у всіх відношеннях, не дивлячись на географічні відстані, а обмін інформацією набув більших можливостей.  Сьогодні в Інтернеті існує велика кількість корисних електронних сервісів для оперативного обміну інформацією.

1.     Манери людини – це дзеркало, у якому видно її портрет (Й. Гете)

2.     Доля людства залежить не від технічного прогресу, а від морального розвитку громадян (А. Ейнштейн)

3.     « Будь ласка» не кланяється, а «спасибі» спини не гне. (Народна творчість)

Людство розмовляє по телефону вже більше століття. Мистецтво ведення телефонних розмов полягає в тому, щоб в мінімально короткий проміжок часу повідомляти все, що слід і отримати відповідь

Основною особливістю телефонної розмови є відсутність візуального контакту між співрозмовниками, тому міміка і жести втрачають своє значення при даному виді мовленні.

 Основними недоліками телефонної розмови є обмеженість у часі та можливість появи технічних перешкод. Однак , на мою думку , суттєвими перевагами телефонної розмови над іншими видами є швидкість реагування на інформацію, оперативність передачі інформації , можливість дистанційного керування діями, зручність.

Отже , основою успішної телефонної розмови є компетентність , тактовність , доброзичливість , володіння прийомами введення бесіди . Важливо , щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції . Самому ж потрібно говорити рівно , стримано , старатися не перебивати співрозмовника.

                              Запам’ятайте!

1.Назвіть перед розмовою своє П І П.

2.Не питайте, як звуть людину, яка відповіла на ваш дзвінок.

3.Поясніть, навіщо ви зателефонували.

4.Говоріть коротко, зрозуміло.

5.Попросіть пробачення у людини, якщо ви телефонуєте їй додому для ділової розмови.

6.Попросіть пробачення у людини, якщо ви зателефонували їй після 10 год. вечора або до 9 год. ранку.

7.Якщо ви подзвонили додому незнайомій людині, поясніть їй, хто з ваших спільних знайомих рекомендував вам це зробити і дав номер телефону.

 ПРАВИЛА НАПИСАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ЛИСТА

1.   Кожен лист має мати тему, де слід у кількох словах ука­зати головну думку повідомлення.

2.    Намагайтеся, щоб розміри, форма та стиль листа відпові­дали його призначенню.

3.    Тримайтеся визначеної теми. Якщо виникне бажання пові­домити адресату інформацію стосовно іншого питання, зро­біть це окремим листом.

4.            Не слід в електронному листі подавати приватну інформацію.

5.    Відповідаючи на чийсь електронний лист, цитуйте оригі­нальне повідомлення для того, щоб можна було відновити контекст вашої відповіді.

6.    Будьте ввічливими, використовуйте слова подяки, поба­жань, привітань.

7.    Дбайте про орфографічну та пунктуаційну грамотність листа.

8.    Ставте підпис у кінці повідомлення. Використовуйте вирази на кшталт: З повагою; З найкращими побажаннями; З пова­гою та побажаннями творчої наснаги тощо.

Сучасну діяльність життя  не можливо уявити без телефона. Завдяки йому багаторазово підвищується оперативність рішень багатьох проблем і питань, немає необхідності писати листи, телеграми,а також здійснювати поїздки в інші установи,міста для вирішення якихось справ. По телефону можна зробити дуже багато, а саме : провести переговори, дати розпорядження. Дуже часто першим кроком до вкладання ділового договору є телефонна розмова.
По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, надають консультації, звертаються з проханнями, висловлюють подяки і вибачення.
Отже, якщо людина ділова і цілеспрямована, якщо турбується про власний авторитет, а також про престиж організації яку вона представила, то вона повинна володіти певними принципами поведінки у телефоному спілкуванні. Але на жаль, вміння говорити по телефону не передається по спадковості. Культурою спілкування по телефону володіє не кожен.
Тому наше завдання сьогодні: розглянути основні правила етикету ведення телефонної рзмови. Адже телефона розмова – це один із видів усного мовлення, до того ж доволі специфічний.

 

 

 

електронна пошта — електронний аналог звичайної пошти. З її допомогою ви можете:

- надсилати повідомлення (листи);

- отримувати листи на власну електронну скриньку;

- відповідати на листи автоматично, використовуючи їхні адреси;

- розсилати копії листа відразу декільком адресатам;

- переправляти отриманий лист за іншою адресою;

- використовувати замість адрес (числових або доменних iмeн) логічні iмeна;

- створювати кілька підрозділів поштової скриньки для рiзного роду кореспонденції;

- включати у листи файли (тeкстовi документи, графiчнi зо-браження, музичні файли тощо).

Для того щоб мати можливість обмiнюватися листами через елек­тронну пошту, користувач повинен мати доступ до мeрeжi Інтернет та зареєстровану поштову скриньку на одному з поштових сeрвeрiв.

Електронна поштова скринька — це область пам'яті на одно­му з мережних комп'ютeрiв поштового сервера. Доступ до цієї області здійснюється за адресою, що надаеться абонентов, i паролем, який абонент вигадує сам. Пароль відомий тiльки абонeнтовi й мережному комп'ютеру. Одержавши адресу своеї поштової скриньки, користувач може повідомити її друзям, знайомим. Кожен абонент електронної пошти може надсилати листа будь-якому іншому або­нентові вказавши в посланнi його поштову адресу. Але зробити це можна, тільки повідомивши комп'ютерній мeрeжi свою поштову адресу i пароль (як доказ того, що це дійсно власник скриньки).

 

 

Українська література 10 –Б клас на 31.01.2024

Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків»

Для написання твору Коцюбинський вивчав фольклорно-етнографічні матеріали, їздив до Криворівні, спостерігав життя гуцулів. Він прагнув відтворити їхнє своєрідне міфологічне світосприйняття і світовідчуття, показати життя людей в атмосфері казки, міфу, повір'їв і забобонів. Він сам говорив про свою підготовку до написання повісті: "Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би вдоволений".

У повісті перед нами постала Гуцульщина в усій її живій красі: її прекрасні гори, зарослі густими лісами, її полонини, стрімкі гірські потоки, її прекрасні люди з по-дитячому казковою душею. Вдаючись до фольклорних джерел, письменник, Як мені здається, мав дві мети: по-перше, намагався передати красу міфосвітогляду свого рідного народу і, по-друге, прагнув вписати своїх героїв у справжнє природне тло, насичене казковими образами, які дозволяли поглибити символіку витворених в повісті образів.

Як і в будь-якому фольклорному творі, у повісті М. Коцюбинського немає точних вказівок на час, хіба що кілька дрібних деталей натякають читачеві, що дія відбувається на початку XX століття. Загалом трагедія, описана в повісті, могла б статися у різні часи, вона вічна, як вічний сюжет, у якому закохані поєдналися всупереч волі ворогуючих родів, у якому смерть роз'єднала їх і потім знову поєднала.

Так само імена головних героїв притаманні фольклорним творам. Вони є досить поширеними в Україні. Крім того, ім'я Марія традиційно є втіленням чистої жіночності, і саме її реалізує в повісті дівчина Марічка.

У повісті використовується кілька традиційно притаманних українському фольклору символів-міфологем. Зокрема, міфологема води, яка в різних варіаціях зустрічається в творі більше ста разів. З одного боку, вона — животворне начало, джерело життя, з другого — ріка смерті, яка забирає Марічку; також вода є місцем проживання багатьох нечистих істот. Вода відіграє в повісті дієтворчу роль: вона з'єднує і роз'єднує закоханих. Важливу роль відіграє вода й у своєрідному сакралізованому акті омовення — омивання ран для очищення від скверни.

Ще одним традиційно важливим фольклорним символом є земля — середній рівень буття, місце проходження життя людини. Ця земля може бути зеленою і квітучою або страшною, мертвою, сухою. І такий її стан відтіняє стан героя повісті.

Світ повісті "Тіні забутих предків" цілком заселений істотами традиційної української міфології, які живуть поряд з людьми, втручаються в їхнє життя. Згадаємо, наприклад, як пояснює Іванова мати незвичайну серйозність своєї дитини: "...Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня". Виходить, що бісівські істоти можуть забрати собі дитину й поміняти її на свою, отже, втрутитися в життя родини.

Маленький Іван, проводячи більшість свого часу в лісі, так сприймає його: "Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадують байки і молитви, про потопельників, які на заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці. Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду."

Міфологічні істоти заполонюють весь світ, і людина почувається в ньому незатишно, бо їй лишається зовсім небагато місця: "Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна".

Іван чує навіть, як щезник грає на флоярі, отже, таємничий світ мистецтва теж одухотворений міфологічними істотами, і Іван, почавши грати на флоярі, піднімається над реальним життям, виходить за його межі, як і Марічка, яка пише й співає пісні. Саме через духовну вищість Іван постійно прагне перебувати в лісі, у світі надзвичайному: "Так знайшов він у лісі те, що шукав... Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя...". Отже, світ природи і людського суспільства протиставляється. Один — світ спокою й краси, інший — світ незгоди, сварки, страждання.

Цілком в дусі міфологічної легенди написана сцена розмови Івана із чугайстром, від якого він хоче оборонити Марічку-нявку, танок чоловіка й демона, в якому пристрасть і музика зливають їх разом.

І цілком зрозумілим є те, що Марічка-нявка забирає Івана із реального життя, позбавленого краси духу, до світу міфологічного, світу потойбічного. Таким чином вона рятує коханого від духовного зубожіння, страждання, робить його вищим за своє земне втілення. Такий мотив, якщо його розглянути широко, теж є традиційним для фольклору. Так, дівчина від нещасного кохання стає тополею, тобто долає своє людське втілення, мати стає зозулею — символом самотності, і теж долає свою людську природу, зливається зі світом природи. Так і Іван у своєму вічному коханні зливається зі світом природно-міфологічним, у смерті долає межі життя.

У зв'язку з вищесказаним цікаво буде розглянути записаний М. Коцюбинським гуцульський обряд поховання, вписаний ним у повість як дуже важливий сюжетний елемент. Ритуал має певну схему: зіткнення живого й мертвого через плач-голосіння; звертання до мерця у формі ритуального плачу; ігри, веселощі, які містять в собі елементи переодягання. Таким чином, ритуал поховання теж цілком фольклорно-традиційний.

Використання суто фольклорних джерел для підкреслення природного тла своєї повісті, а також фольклорних символів-міфологем як елементів сюжету дозволило М. Коцюбинському створити воістину шедевр світової літератури, твір, що став джерелом багатьох інших мистецьких шедеврів, зокрема кінофільму "Тіні забутих предків", а також таких картин, як полотно О. Кульчицької "Поєдинок Юри з хмарою".

             Українська мова 10 – Б клас на 31.01.2024

 «Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література (у числі на електронних носіях )».

Словники бувають двох типів: енциклопедичні та лінгвістичні. Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних діячів культури, науковців, різних понять, що позначаються словами. До реєстру енциклопедичних словників здебільшого входять іменники й іменникові словосполучення, причому їхніх мовних ознак (закінчення родового відмінка, рід, сполучуваність з іншими словами та ін.) тут немає. З-поміж енциклопедичних словників виокремлюють загальні (у них подано найширшу інформацію) і спеціальні (медична, сільськогосподарська, музична енциклопедії та ін.). Найновішими загальними є «Енциклопедія сучасної України», що з’явилася в мережі Інтернет 2014 р. (esu.com.ua), а також українська Вікіпедія (uk.wikipedia.org). Лінгвістичні словники по-різному пояснюють слово: з погляду лексичного значення, написання, вимови, походження та ін. Вони бувають одномовні, двомовні й багатомовні. Вершиною словникарства є тлумачні словники, за допомогою яких з’ясовують лексичне значення слів. Одним із найповніших є «Словник української мови» (1970–1980), який містить близько 135 тис. слів. Щоправда, ця ґрунтовна праця вже певною мірою застаріла; крім того, на ній позначилася так звана «сталінська теорія зближення української й російської мов» (до цього словника потрапили штучно введені російські слова, яких доти в українській мові не було). Однак цей словник своєї актуальності не втратив і донині (sum. in.ua). У 2001 р. вийшов друком «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (за ред. В. Т. Бусела), у реєстрі якого 250 тис. слів. Навіть словники не містять усіх слів, оскільки не встигають за розвитком мови, що останнім часом пришвидшився з огляду на розвиток інформаційного суспільства. Навряд чи можна знайти в найсучасніших словниках такі нові слова, як гуглити, блютуз, Ютьюб (Ютуб) та ін., хоча ви знаєте їх змалку. Пришвидшують пошук потрібної інформації й процес уходження нових слів до словників різні інтернет-ресурси: «Словопедія» (slovopedia.org.ua), «Український лінгвістичний портал» (lcorp.ulif.org.ua) та ін. Пошук у словниках роблять за алфавітом: Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Іі Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя.

 

 

Українська література  11- А клас на 30.01 – 31.01.2024

Григір Тютюнник. Коротко про письменника. «Вічна тема  «любовного трикутника» в новітній інтерпретації. Образ  любові  як втілення високої християнської цінності, яка вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає її душу («Три зозулі з поклоном»)

Народився я  5 грудня 1931 р. в се­лі Шилівка Зіньківського району на Полтавщи­ні. Дитячі роки мої були гіркими .  Батько, Михайло Васильович, столярував у колгоспі. Перший шлюб із Ївгою Буденною (матір'ю Григорія-старшого) склався невда­ло. Друга дружина — Ганна Михайлівна була молодшою від нього на 16 років. Коли мені було 6 років, батька заарештували органи НКВС, судили й відправили в Сибір, звідки він уже не повернувся. Часто згадував  я тата з теплотою і ніжністю: «Я тільки тріньки-тріньки пам'ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову,  і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким» .  Мати вийшла заміж за ін­шого, а мене забрав до себе на Донбас дядь­ко Филимон, батьків рідний брат.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна й тітка не мала можливості утримувати власних дітей, я, одинадцятирічний хлопець зробив вибір: вирішив повернутися в село до матері. «Йшов пішки, майже два тижні, маючи за плечима три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали в дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язика і в грудях терпло, тоді трохи привик». То була дорога тяжка й небезпечна, сповнена недитячих випробувань, злигоднів і горя. Всякі люди траплялися мені. Зустрічався з фашистами, та й свої інколи були не кращі — поліцаї, дезертири, спекулянти. Та все ж доля посилала мені більше людей добрих, щедрих душею, сміливих. Вони часто рятували знесиленого довгою дорогою обірваного підлітка від смерті та голоду, ділилися шматком хліба, обігрівали, давали одежину. Пізніше цю трагічну подорож  я опишу в   автобіографічній повісті «Климко».

  Михайло Васильович Тютюнник, батько Григора, був від природи інтелігент, таємно від усіх готувався вступати в учительський інститут, мріяв отримати диплом учителя, хоча за сіль­ськими мірками 40-річному дядькові вже пізно було братися за науку. «Батько любив літературу, знав напам 'ять трохи не всього «Кобзаря», поезії Пушкіна».

Григір, переживши 14 днів неймовірно виснажливої дороги, таки добрався до рідної Шилівки. Жив, як і всі, в окупованому німцями селі, напівголодному і морально пригніченому.

Хлопець допомагав по господарству, бідував, мерз, ніколи не наїдався . Про якісь розваги не могло бути й мови. Так минуло більше року А як  німці виїхали з села, пішов у п'ятий клас, потім - у ремісниче училище. На звільнених територіях залишилися тільки діти, жінки й старі, а треба було відбудовувати зруйновану країну. Ось, тоді й почали повсюди відкриватися ремісничі училища, куди пішли десятками тисяч підлітки, щоб у короткий час здобути спеціальність і взяти разом із дорослими на свої ще не зміцнілі  плечі важку ношу відбудови.

В одному з таких училищ вчився і Григір Тютюнник. Там одержав незабутні на все життя уроки дружби і взаємодопомоги, там кувалися його життєві принципи, найголовніші з яких — правдивість, безкомпромісність, доброта. Про життя повоєнних ремісників Григір згодом напише гірко-правдиву  і водночас світлу, прекрасну повість « Вогник  далеко в степу».      Це пам'ять його серця і водночас борг, відданий обділеним радістю і достатком одноліткам.

Закінчивши училище, юнак повертається в рідну Шилівку, працює на різних роботах у колгоспі. Окрім злигоднів та життєвої невлаштованості, він зазнає тут ще й моральних прикрощів, коли хтось зневажливо згадує його батька або й прямо називає «ворогом народу». Та й самого Григора звинувачують у тому, що він відразу ж після училища повернувся в колгосп, а не поїхав за призначенням у Харків на завод, хоч усі добре знали, що у хлопця погано  з  легенями. І не витримавши всього цього, Григір завербовується на роботу в Донбас ..

 Пізніше  Григір працював у Харкові на заводі імені Малишева. Через постійне недо­їдання й забрудненість важкими металами в ньо­го виявилися ознаки туберкульозу. Майбутній письменник повернувся в село. Хліборобська праця допомогла одужати, але через те, що са­мовільно залишив місце роботи, його відправи­ли в колонію для неповнолітніх. Там Тютюнник відбув 4 місяці, перечитав усю бібліотеку. «Тепер уже, коли заставляли робити щось важке, то на­тякали, що не тільки мій батько ворог народу, а й я «тюряжник».

У 1961 р. журнал «Крестьянка» друкує опо­відання «В сумерки», яке було написане росій­ською мовою й підписане «Григорій Тютюнник- Ташанський». Із журналу прийшла відповідь: «Як Ви звичайно підписуєтесь? Подвійним прізви­щем чи просто Григорій Тютюнник, як у книжці «Спілка радянських письменників»?». Його сплу­тали з рідним братом Із того часу всі твори Гр. Тютюнник писав українською й підписував­ся власним іменем і прізвищем.

У 70-х рр. побачили світ книжки новел «Бать­ківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сто­рожка». Гр. Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавни­цтві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіно­повістей «Калина червона».

Усе хороше в житті приходило до Григора Тютюнника із запізненням. Не юним він вступив до університету, лише в тридцять років було надруковане перше оповідання «Дивак» , і надто пізно (аж по смерті) прийшли до письменника гідні його таланту шана і слава.

За книги «Климко» (1976) і «Вогник  далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки 1980 р.

Чиновники від літератури докоряли нею, спо­нукали дякувати партії й урядові. «Я ту премію одержувати не буду», — спересердя сказав Григір Михайлович. Премія за внесок у розвиток дитячої літератури образила, бо, на думку пись­менника, його творчість не сприймали серйоз­но. Палкий правдолюб, нестерпний до фальші у великому й малому, Гр. Тютюнник органічно не міг ужитися з лицемірною, брехливою систе­мою. Його ображала зневага до пам'яті рідного брата Григорія: у Львові не хотіли ставити йому пам'ятник, гальмували вихід роману «Вир» ро­сійською мовою (у перекладі Григора).

Цікавим є й те, що й Григорію, і Григору Тютюнникам була присуджена Державна премія імені Т. Г. Шевченка, але посмертно. Виправда­лися слова Григора: «Літературі, як і яблукам, погоди треба».

"Тютюнники довго не живуть",— особливо часто ₍ , повторював він в останні свої роки. І це була правда. _: Його батько загинув молодим у комуністичному концтаборі 1937 р., а старший брат, відомий український і письменник Григорій Тютюнник, умер сорокарічним од незагоєних ран, одержаних на війні.

Григір наклав на себе руки ( 6 березня 1980 року….. передсмертна записка письменника, підшита до справи  про самогубство. Ось її зміст: «Домучуйте  когось іншого, а все моє, що в мене є, спаліть».

Сумним і страдницьким було життя Григора Тютюнника, але надзвичайно цікавими були його твори.                                                       

 

Софіє! Соню!

Учора дав мені товариш скалку від дзеркальця, і я вперше за два  роки себе побачив. Побачив і не впізнав. Не тільки вся голова, а й брови посивіли. Зразу подумав був: може, то іній (це надворі було, не в бараці), тернув долонею - ні, не іній.

Соню!

Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не сказав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна.

Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.

Сходи, моя єдина в світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку.

Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки житиму...         

-         Незрозуміло. Хто автор цього листа? Що за Марфа, що за Соня? Яка людина може написати таке? Що переживає вона? Від чого рветься на шматки її душа? Звичайно, це герої твору Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном". Прекрасна річ!  Як свідчать сучасники Григора Тютюнника, у нього все було великим - руки, якими можна було перевернути гори, очі, які ясно бачили і минуле, і майбутнє, серце, в якому клекотіли, не згасаючи, любов до друзів, ненависть до ворогів.

Чого, на вашу думку, було більше в серці письменника - ненависті ЧИ любові?  

      Саме їй "Любові всевишній" присвячує свій твір "Три зозулі з поклоном" Г.Тютюнник". Цей шедевр і стане сьогодні об"єктом нашого дослідження, Тютюнник вчитиме нас кохати, прощати, аналізувати свої і чужі вчинки, вчитиме любові, доброті, терпимості.

 "вічна" тема "любовного трикутника" (Марфа - Михайло - Софія)

    У центрі трикутника символічний образ душі. Він розкриває духовний світ, риси характеру і вдачу героїв, їхні вчинки, щирість почуттів одне до одного. Це історія двох жінок, що кохають одного чоловіка , причому одна з них -  його дружина і мати його сина.

Літературознавці стверджують, що це новела у новелі . Особливість її в тому, що  тут відсутні драматичні сюжетні зіткнення, але кожне слово відгукується щемом у серці.

-                     А ще у своєму "Щоденнику автор познайомив нас із жінкою, котра дуже любила його батька. Коли в сім"ї сталося нещастя, мама його кинулася в горі саме до неї. Ця жінка була набагато старша і за тата і за маму. Але обоє вони ніколи не посміли зневажати ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія, так звали жінку, пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала і побивалася. Удвох вони і поїхали шукати батька, не знаючи, що слід його уже загубився навіки. Оце благородство, оце краса обох жінок, оце так самозреченість тоді ще зовсім молодої мами. Мабуть вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. Дивина - та й годі. У житті всяке буває.

-                     Всевишня любов у розумінні Тютюнника - це даність із неба. Тому епіграф - посвята звучить так: "Любові всевишній присвячується». Всевишній вживається тільки зі словом Бог. Мабуть, автор вказує на найвище, найпрекрасніше людське почуття - кохання. Бо воно - найодухотвореніше. У новелі це любов душ, тобто любов вищого за тілесний рівня. Це кохання, в якому залишається кожен чесним перед собою. Це безпретензійне кохання, в якому не було й тіні заздрощів і суперництва.

ПІСНЯ                                                                                

Летіла зозуля через мою хату,                

Сіла на камені та й стала кувати.

-   Ой ти, зозуленько, чого рано куєш,                     Чи ти, зозуленько, моє горе чуєш?

-  Якби не чувала, то я б не кувала, Тобі молоденькій, правди б не казала.

                       - Ой боже, мій боже, що я наробила,

Єсть у нього жінка, а я полюбила.

Єсть у нього жінка, ще й діточок двоє,

Ще й діточок двоє - чорняві обоє.

Ще й діточок двоє - чорняві обоє,

Розривають серце на четверо моє.

Було то 1976 року. До Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які він виконував, особливо  вразила одна — «Летіла зозуля че­рез мою хату...». Йшлося в ній не просто про нещасливе кохання, а й про вічне , не переборне ніким і нічим страждання людини. Григір ураз підхопився і побіг до себе в кім­нату. Про це розповідають очевид­ці. Так народилась новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літе­ратури XX ст.

Кохання – це прекрасне почуття. Воно залишає слід на все життя. Але приходить воно до кожного по - різному . Володимир Винниченко , наш земляк, сказав : «Кохання приходить зразу  , в один момент, і може одійти з такою ж  раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, непомітно, стає господинею і одходить трудно, з муками, із смертю.»

В образі Михайла ніби постає історичне минуле: репресія 1937 року, горе і страждання народу, мільйонів дітей, яких осиротив Сталін.

Софія – мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові

·        Палко кохає свого чоловіка.

·        Гарна дружина і мама, виховує сина сама.

·        Спокійна, врівноважена.

·        Співчутлива, без заздрощів ставиться до Марфи, навіть  Михайла просить допомогти їй.

·        Не сердиться на Марфу, бо в горі ні на кого немає серця.

·        Риси характеру: любов до ближнього, милосердя, всепрощення, доброта.

-                     Яке горе прийшло в  її сім"ю ?

-                     Як переживає його Софія з сином?

-                     Чи була вона нещасною?

-                     Чому Софія не сердиться на суперницю ?(у горі ні на кого нема серця, у розмові з сином очі сухі, голос не здригнеться, спогади закаменіли).

грішна безгрішниця Марфа

- Одружена , 2 роки в шлюбі була, зараз удова.

·        Свого Карпа не любила. Чому?

-                     Чому ж тоді заміж вийшла? /Це була життєва помилка: чи то з відчаю, з жалощів, чи то з покірності долі/. Розгледіла, та вже було пізно (товстопикий, товстоногий, їв без міри, рудий, як стара калоша - автор його теж не любить). Ось і покохала чуже.

З літературних вузликів

Ліна Костенко говорила:

Чужа душа – то тихе море сліз.

Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна!

-                     Тож ми не маємо права осуджувати людину.

-                     А чи була б щаслива з Карпом? (Бог, мабуть, того і забрав його).  

-                      Що тримає Марфу на світі? (кохання, листи, які читає таємно, адже вони не їй).

-                     Чому так часто позирає на Михайлового сина? (Бачить у ньому коханого, бо той схожий на батька).

-                     То у чому ж її гріх? Чи можна її осудити? (Ні, чужому щастю на

заваді не стала, вона розуміє, що не в праві кохати, а кохає,

мучиться ) Це щастя? 

Моделювання ситуації від імені персонажа

-                     Спробуйте перевтілитися в Марфу і вмотивувати його поведінку

Я- Марфа. Я люблю одруженого чоловіка...

-                     Хто ж із цих героїв знедолений? /усі/. /Михайло - репресія,

 Софія - дружина репресованого, тяжко працює, сама виховує сина, Марфа - нерозділене кохання, молода вдова, тяжко працює/. Син Михайла – сирота, Карпо – нещасливий у подружньому житті.

Знедолений   увесь український народ у період репресій.

-                     Чия це провина? (Тоталітарний режим)

-                     Що об"єднує цих жінок?  (Передчасно постаріли, згорьовані, змучені працею.  Хоч іще не старі, а вже сині губи у Софії, зовсім сива Марфа.)

Дослідити образи – символи новели

У новелі зустрічаються такі образи-символи:

Ріка. Час - це ріка, води якої згладжують усе. Образ річки з'являється \ Михайлові у сні. Вона тече там, де росте посаджена ним самотня сосна, де його відсутність спустошила душі Софії і Марфи. Проте життя йде, тече, як і ріка, змінюється.

Ромашка - символ кохання. Сидить Марфа на поріжку і обриває

пелюстки, шепочучи: "Є, нема, є, нема", ніби - любить, не любить.

Колосок (синок мій колосок) - це символ основи життя, адже син Михайла -  продовжувач роду.

Центральним у новелі є символ зозулі - символ суму, символ душ, тривоги, провіщення нещастя. Три зозулі з поклоном у листі - це святість трьох душ, що їх автор втілює в образах Михайла, Софії і Марфи.

-                    Чому в новелі саме три зозулі? До чого такий заголовок?

Кування зозулі – ніби заклинання , що означає: покинь,забудь, відпусти.

Якими словами закінчується новела?

(шумить велика татова сосна).

Конкретне і символічне значення сосни у творі

Сосна – цар – дерево,вічнозелене (символ туги , самотності)

Конкретне                                                                             Символічне

-Перед хатою на піску посаджена сосна                             - Для  сім»ї – пам»ять про тата.

-Молода сосна –символ рідного житла.                             -  Для односельців – спогад про

-Вона співає тихим голосом, майже                                               хорошу людину: безневинно пошепки свою пісню,в якій ледь уловима туга                                           загублену.

 самотності.                                                                          -Для тата – символ рідного

-Сосна, яку посадив Михайло , нашіптує                           дому,трепетна надія на щось особисте,

у сні про присутність самотньої жінки , що його                натяк на те, що чекає           тата

 кохає.                                                                                      в майбутньому, і спроба

-Сам оповідач наприкінці новели                                        лишити щось по собі.

 звертається до сосни подумки, а Татова сосна                 - Смола сосни – живиця, вона гоїть

відповідає :  « Тоді не було б тебе».                                          рани  ,а значить ,   допоможе з»ясувати

                                                                                                      болючі для сина питання.

-Біля Карпової хати – одинока Марфа.

Наявність у новелі магічного числа 3

Ø Тричі Михайло просить прощення за відмову  від Марфи, за байдужість до неї , за неможливість відповісти взаємністю, посилаючи три зозулі з низьким , земним  поклоном , бо найтяжчий гріх – убити кохання, зрадити його або з байдужістю  поставитися до закоханої в тебе людини. Зозуля – птах одинокий, що не має родини, птах віщий: Михайло – безталанність.

Ø 3 – християнський  символ: не засуджувати, розуміти, прощати.

Ø Можливо , у Григора Тютюнника це три долі : Марфи, Михайла, Софії. Михайло, передаючи Марфі три зозулі з поклоном, бажає їй душевного спокою, щастя, любові.

     Григір Тютюнник з такою любов»ю  змалював  своїх героїв , що серед цієї трійці, як не дивно, ми не бачимо третього зайвого . Хочеться доземно вклонитися кожному з них за любов і страждання : за мудрість -  Софії, за відданість – Марфі, за чоловічу ніжність – Михайлу. І варто пам`ятати , що людина в будь – якій ситуації має залишатися людиною.

Домашнє завдання

Конверт  щирості.

-                    Що для людини важливіше: кохати чи бути коханою?

-                    Що робити: якщо зустрів людину, покохав її, а вона в шлюбі?

-                         Скільки разів у житті можна кохати?

-                    Чи можна зберегти любов і пошану до людини, з якою розлучився? («Вміє розставатись той, хто вмів любить»)

-                    Чи буває кохання з першого погляду?

-                    Чи можна покохати людину, якщо вона не завжди буває порядною, вдячною?

-                    Чи варто в коханій людині шукати пріоритети, чи її можна любити просто так?