Українська література 5 –А клас на 19.05.2025
Дмитро Красицький. «Дитинство Тараса» (фрагменти).
Дмитро Красицький Дмитро Филимонович народився 7 листопада
1901 року в с.Зелена Діброва Звенигородського району Черкаської області. Він
був правнуком рідної сестри Тараса Шевченка - Катерини.
З 17 років почав писати вірші. Перші твори були опубліковані в газеті
«Звенигородщина».
1922 року закінчив Київський вищий інститут народної освіти, 1926-го —
Московський комуністичний університет.
1922—1927 – працює у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки
89-го стрілецького Чонгарського полку. В 1928—1930 роках завідував літературною
частиною театру «Шевченківці».
З1931 по 1941 працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ
марксизму-ленінізму гірничого інституту.
Під час Другої світової війни був мобілізований, брав участь у боях
німецько-радянської війни.
В 1944—1945 роках працював завідувачем кафедри історії та деканом
історичного факультету університету, директором Дніпропетровського історичного
музею.
У 1946 р. він оселився в Києві. Протягом 1946—1948 років — директор
Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Потім працював директором
(1948 -1953), а згодом — заступником директора з наукової роботи будинку музею
Т. Г. Шевченка (1953-1963).
23 роки був членом редколегії журналу «Людина і світ», членом методичної
ради товариства «Знання», надрукував більше 500 статей і нарисів з
літературознавства та шевченкознавства. Він є автором біографічних повістей, оповідань
і нарисів про Тараса Шевченка - «Дитинство Тараса», «Юність Тараса», «Тарас –
художник».
З 1960 — член Спілки письменників України. Помер письменник 8 січня 1989 року у
Києві. Йому було 87 років.
Робота з текстом.
Дитинство Тараса
Коротенькі оповідання про дитинство Тараса
Шевченка
ПЕРШИЙ ДЕНЬ У ШКОЛІ
Сонце сьогодні неначе і сходило не так, як завжди. Не встигло воно
зазирнути крізь шибку в хату, як Тарас схопився з постелі, нашвидку одягся.
Мати обдарувала його посмішкою. Вона говорила, ніби співала. Слова її були такі
ласкаві, ніжні. Блакитні очі світились, зморшки розходились, і обличчя ставало
зовсім молодим. Мати метушилась, бо ж сьогодні синок уперше йде до школи, до
дяка Рубана в науку.
Ось і дід Іван переступив поріг. Поздоровкався.
— Ну, гаразд. Я бачу, що Тарас уже зібрався. То, може, підемо, щоб не
спізнитись.
Тарас тільки цього й чекав. Мати пригладила йому чуба, одягла нову шапку,
куплену у Вільшаній, почепила через плече торбу, куди вкладено Тарасів скарб —
буквар.
— Щасти тобі, синку, з легкої руки діда Івана, щоб добре вчився!
...Дід Іван міряв ковінькою вулицю, швиденько прямуючи понад яром до
вигону. Тут стояла самотньою хата дяка Рубана, якого по-вуличному дражнили
Совгир. І справді, він був дуже схожий на кріпака Совгиря... такий самий на
зріст, з такою ж кудлатою бородою, з такими ж сірими підсліпуватими очима.
Побачивши через вікно Івана Шевченка, що з хлопцем прямував до
школи, дяк вийшов їм назустріч.
— Здоровенькі були, з понеділком вас! — привітався дід. — Оце я вам, пане
дяче, в науку хлопця привів.
— А, це син Григорія Шевченка? Запримітив, запримітив. Це той, що співав
"Лугом іду, коня веду"? Добрий співак, добрий...
Дяк дивився на Тараса, а той стояв, жужмив у руках шапку, не знаючи, де
діти очі, куди сховати руки.
— Ну, коли так, приймаємо до школи.
Дяк причинив двері й пропустив Тараса у сіни:
— Заходь, заходь до хати. Там уже є такі, як ти.
Тарас із сіней пройшов у невеличку хату. Посередині стояв стіл з двома
ослонами. Попід стіною — лави. Ліворуч — піч без запічка, невеличкий мисник, а
в кутку згори й донизу ікони: одні чорні, аж важко розібрати, що на них
намальовано, інші блискучі, як у церкві.
Хлопці раділи, що прийшов Тарас, а найбільше зрадів Данило Бондаренко,
вірний його друг. Вони одразу ж зчинили лемент, сперечаючись між собою, де сяде
Тарас. Школа могла вмістити з десяток учнів, хоч у селі була не одна сотня
хлопчаків. Дівчат зовсім не вчили.
Прочинились двері, і в хату ввійшов дяк Павло Рубан. Тарас стояв серед
хати, а хлопці поприлипали до ослонів, схилились над столом. Куди сяде Тарас?
— Даниле, посунься! Оце твоє місце, сідай! — промовив дяк до Тараса, і урок
почався.
— Аз! Буки! Веді!
Важка грамота, а дід наказував: приглядайся уважно, запам'ятовуй.
Дати письмові відповіді.
·
Чому оповідання має таку назву?
·
Як рано прокинувся Тарас того дня?
·
Хто повів малого Шевченка до школи?
·
Хто з дітей найбільше зрадів Тарасові?
·
Скільки дітей могло вміститися у школі?
·
А чи навчалися дівчатка?
Робота з текстом.
Катерина малювала
півники
Ранок був ясний, сонячний. На небі ні хмарки. Тиша. Тарас проснувся дуже
рано. Йому не спиться. Катря ще вчора казала, що буде хату мазати… Коли помаже
– нові малюнки на стінах розмалює.
"І у нас будуть нові півники, – подумав Тарас. – Он у Бондаренка
помазали хату і хіба такі півні намалювали!.. У нас будуть кращі… Катря малює
краще всіх на світі.
У Решетилів стіни розмальовані квітами. Скільки їх там! І маки, і всякі
квіти: сині, зелені, червоні… У хаті Оксани Ковалівни – чорнобривці…
Проте у нас буде найкраще".
Ярина з Марією ще спали в запічку, Микита на полу, Катря, видно, давно вже
господарює… Не спиться Тарасові, і він швиденько стає з полу на долівку.
Тихенько, щоб не розбудить сестричок і брата, одчиняє двері, виходить у сіні,
надвір.
Свіже ранкове повітря дихнуло в обличчя.
В садку весело виспівували пташки.
Соловейко то ніжним, тоненьким голоском дріботів, то тьохкав, аж на серці
радісно ставало.
– Чого це ти, Тарасику, так рано встав?
– Я тобі на поміч прийшов.
– Та й помочі з тебе! Спав би! Людські діти ще сплять. Уранці найсолодший
сон.
– А мені не спиться, Катрусю. Ти ж казала, що будеш хату мазати і нові
малюнки на стінах намалюєш.
– Еге ж, буду мазати, нові малюнки намалюю, – говорила Катря, розводячи
білу глину в черепку. Біля хати була вже замішана руда глина.
"Шпарувати буде", подумав Тарас.
Катря мазала хату, а під руками весь час вештався братик і надокучав
питаннями: коли та які малюнки вона малюватиме.
– Катрусю, ти на комині нові півні намалюєш?
– Намалюю, але зачекай трохи й не перешкоджай, не ходи під руками, а то й
свята застануть з віхтями.
Хату побілено, помазано долівку. Поки вона сохла, Катря в сінях заходилася
готувати фарби, щоб на стінах і на комині намалювати нові малюнки.
– Катрусю, зроби, щоб півень не такий сердитий був. Добав чубчика – гребінь
дуже похилився. Катрусю, добав трохи хвостика.
І на комині з-під умілих рук виросли на високих ногах два півники.
Тарас аж підстрибував з радощів.
"Як виросту, буду малярем".
Літературний диктант
1. Чому Тарас прокинувся
дуже рано?
2. Що Катря обіцяла
намалювати на стінах?
3. Яка пташка співала так,
що у Тараса "аж на серці радісно ставало"?
4. Кого Катря мала
намалювати на комині?
5. Що потрібно було додати
намальованому півню, щоб він не такий сердитий був?
6. Після цього хлопчик
вирішив, що він обов'язково буде...
Робота з текстом.
Золоті в тебе пальчики
Якось Тарас ніс подвір'ям воду до кухні і зачув галас паненят у садку:
– Учитель, учитель! – і вони кинулись назустріч літній людині. Оточений
панськими дітьми, учитель сів на лавочці й почав щось розповідати.
Поставивши відра на землю, Тарас підкрався до огорожі послухати, про що
йтиме мова. Серце його завмирало в грудях.
Учитель Превлоцький розповідав дітям, що вчитиме їх малювати. І одразу
розпочав урок. Він пояснював просто, ясно, а панські діти ніяк не могли
второпати. "І чого тут не розуміти", дивувався Тарас.
Учитель ще раз пояснив, і Тарасові здалось, що навіть баран, який ходив по
подвір'ю і скуб траву, і то вже міг би розібрати… Прощаючись, учитель сказав,
що приходитиме щодня в післяобідню пору, і звелів паненятам приготувати папір
та олівця.
З того дня Тарас почав потай слухати уроки малювання. Зранку він дуже
вправно працював на кухні, щоб скоріше усе впорати, а в обідню пору зникав, що
й не розшукати.
Сховавшись за тином, хлопець уважно слухав, що говорив учитель. Він
сумлінно перемальовував усі малюнки, які давав учитель своїм учням. Незабаром
Тарас навчився знімати натуру, затушовувати тіні.
Одного разу вчитель примітив, що якесь бідне хлоп'я, сидячи за тином,
слухає його і щось малює.
"І що то воно може малювати своїми огрубілими пальцями", подумав
учитель і підійшов до огорожі. Його здивуванню не було меж – кріпацька дитина
тримала в руках чудово виконаний малюнок.
Учитель глянув на руки Тараса, на чорні, загрубілі від тяжкої роботи пальці
й промовив:
– Золоті в тебе пальчики, хлопче… Дай малюнок…
Схопились панські діти, обступили вчителя, в руках якого було пречудово
виконане тільки-но дане їм завдання.
Учитель розпитав Тараса, хто він, чий, звідки, як опинився серед челяді, що
робить, похвалив за малюнок і дозволив приходити на уроки.
– Учись, учись! З тебе буде маляр! – І дав Тарасові аж п'ять аркушів паперу
й олівець.
Творча робота.
Скласти план до прочитаного розділу.
Віднови прислів’я про
Тараса Шевченка:
початок
продовження
1
Шевченко Тарас -
А
і ніколи не забудем.
2
Ми Шевченка славить будем,
Б
наче сонце для нас.
3
Шевченкові твори
В
буде жити тисячу літ.
4
Шевченківський «Заповіт»
Г
то для народу — великий дар.
5
Шевченків «Кобзар» —
Ґ
сяють, мов зорі.
Домашнє завдання.
Прочитайте вдома інші розділи твору "Дитинство Тараса"
