Українська література 11-Б клас на 14.05.2025

Сучасна українська література у стильовій множинності

Кожне покоління митців мріє і навіть вважає першорядною місією власною творчістю розпочати нову еру в історії національного красного письменства.

ХХ ст. засвідчило, що більшовицький режим безапеляційно й жорстоко розправився з усіма літературними талантами, причому насамперед тими, хто орієнтувався на Європу, а після дискусії у 1920-х рр. і численних арештів, ув'язнень і розстрілів митців офіційно заборонив автономні угруповання письменників, об'єднавши їх у єдину організацію літераторів - Спілку письменників СРСР (1934). Таким чином покоління «розстріляного відродження» виявилося чи не останніми митцями на барикадах спротиву тоталітарному сталінському режиму в літературі й мистецтві (насамперед театрі, кінематографі, малярстві). І модернізм у його розквіті в українській літературі, як і загалом в усіх літературах народів СРСР, захлинувся кров'ю бунтарів, причому насамперед найбільш непідкупних і найталановитіших. Метод соціалістичного реалізму надалі вимагав єдиного: повного підпорядкування талантів політиці КПРС, сповідування митцями її ідей.

Закономірно, що ані про УНР, ані про Голодомор у 1930-х рр., ані про національно-визвольний рух на українських теренах в роки Другої світової війни, ні про виступи дисидентів на сторінках художніх книг не могло бути й мови. Але не тільки тематика й проблематика були обмежені визначеними маяками. Історія України також опинилася під забороною, тому й історична художня література, зокрема романістика, розвивалася упівсили, в дозволеному вузькому коридорі інтерпретацій.

У радянській ліриці від поетів (і їхніх ліричних героїв) постійно вимагали палкого прославляння радянської доби, Дніпрогесу, освоєної цілини, ракетобудування. Не виходила друком ані одна поетична книжка, навіть перша збірка поета-початківця, без горезвісних віршів-«паровозів», які становили четверту частину її обсягу, а в цих творах обов'язково мало йтися про Леніна, КПРС, щасливе радянське дитинство, трудові звершення.

Досить проаналізувати лише назви поетичних збірок того часу й переглянути їхній зміст, щоб уявити, під яким пресом перебувало красне письменство ХХ ст. у СРСР. Талановиті українські перекладачі (зокрема, Микола Лукаш, Борис Тен (Микола Хомичевський)) зазнавали утисків і гонінь тоталітарної системи. На думку офіційної цензури, разом із перекладеними українською мовою книжками європейських і американських митців на територію УРСР могло висіятися зерно непокори, нових віянь у літературі й мистецтві, прозріння свідомості українських митців, їхньої національної самоідентифікації, що панічно лякало тоталітарну систему. Щоденники і мемуари (спогади) письменників у СРСР також не друкували.

Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х рр.

Тим часом у вільних від тоталітаризму державах - європейському та американському світі - також несподівано виявилося, що «модерн, на який покладалися надії перетворити світ, так і не врятував людство від катаклізмів» (Євгеній Липський).

Так виникає поняття «постмодернізм» - у значенні історичного періоду, що настає після доби модернізму, та притаманних їй культурних особливостей. Хоча сам термін «постмодернізм» виник у 1880-х рр., його вперше використали для опису нових форм музики і мистецтва в 1920-х, а для літератури - в 1940-х. Та найраніше постмодернізм як стиль утвердився в архітектурі. 1949 р. цей термін було використано для протиставлення нововиниклого стилю модерному архітектурному стилю, який був інтернаціональним у своїй основі. Постмодерні будівлі вирізнялися такими рисами, як декорування поверхонь (те, від чого відмовився модернізм), уникнення прямих кутів, урахування архітектурного оточення у міських пейзажах, використання різних історичних архітектурних форм (еклектизм).

У світовому малярстві й скульптурі постмодернізм у 80-х рр. XX ст. бурхливо розвивався насамперед у Німеччині, Англії та Італії. Його представляли власною творчістю такі митці, як художник і скульптор німець Йозеф Бойс, італійські художники Міммо Паладіно, Маріо Мерц, Йоханнес Стоттер, епатажний художник і скульптор англієць Дем'єн Стівен Герст. Постмодернізм у культурі зазвичай визначають через притаманне йому відчуття скепсису, іронії щодо проголошуваних модернізмом універсальних істин, якими є об'єктивна реальність, мораль, правда, людська природа, розум, мова та соціальний прогрес. Постмодернізм відкриває для себе множинність правд і уявлень про людину, серед яких жодне не може домінувати, оскільки належить певній історичній добі і вкорінене в певному національному ґрунті.

Постмодернізм поставив під сумнів ті світоглядні підвалини, що стали основою модерності, а саме: просвітницьку віру в прогрес, у неодмінне звільнення людини від політичних, соціальних та економічних обмежень. Навіть знання і моральні цінності можуть вважатися відносними, оскільки вони є продуктом політичних, культурних та історичних уявлень. Проте й постмодернізм як стиль теж не є однорідним - деякі дослідники вважають, що є сенс говорити радше про постмодернізми, ніж про один універсальний постмодернізм. Американський історик і мистецтвознавець Гел Фостер поділяє постмодернізм на «постмодернізм реакції», що звинувачує модернізм у всіх лихах і одночасно намагається утвердити домодерні цінності, наголошуючи на важливості традиції й історії, та на «постмодернізм опору», що дає змогу висловитися тим групам, що традиційно були позбавлені права голосу. Такими мовчущими групами є жінки в культурах, орієнтованих на чоловіче домінування, поневолені імперіями народи, а також сексуальні меншини в традиційних суспільствах.

Якщо говорити про теми і прийоми, то література постмодернізму характеризується такими рисами, як іронія, чорний гумор, інтертекстуальність (відсилання до інших літературних текстів, діалог із ними), стилізація (наслідування манери якогось автора чи особливостей певного тексту), колаж (суміщення, поєднання різнорідних текстових фрагментів), фрагментованість (як-от «Хозарський словник» Милорада Павича), стирання межі між вигаданим і реальним (наприклад, поєднання в одному тексті історичних і вигаданих персонажів, як-от у романі Е. Л. Доктороу «Регтайм»), ілюзія саморозгортання тексту (приміром, у романі «Мантисса» Дж. Фаулза), гра з читачем. Іще одна риса літератури постмодернізму полягає в тому, що вона відбиває особливості життя в інформаційну епоху (вплив технологій, перевантаженість інформацією, ризики, пов'язані з віртуальною реальністю).

Спроби дослідників окреслити початки постмодерної літератури і визначити точні дати слід вважати умовними, оскільки постмодернізм як літературний стиль не має певних лідерів або чітко окресленого літературного маніфесту. І все ж постання постмодерної літератури пов'язують із публікаціями таких творів, як роман «Канібал» Джона Гоукза (1949), поема «Крик» Аллена Гінзберга (1956) і роман «Оголений сніданок» Вільяма Берроуза (1959). До постмодерністських явищ відносять американську «нову поезію» 40-50-х рр. XX ст., літературу бітників, а також школу «чорного гумору», французький «новий роман», «театр абсурду» та магічний реалізм. Видатними представниками постмодерністської літератури є американські письменники Томас Пінчон, Джон Барт і Курт Воннегут, італійські письменники Умберто Еко та Італо Кальвіно, британець Джон Фаулз, аргентинець Хуліо Кортасар, серб Милорад Павич.

Багато дослідників вважають, що постмодернізм (фр. postmodernisme - після модернізму) слід розуміти не вузько, як рух чи стиль, а як передовсім особливе світовідчуття, породжене світовою загальноцивілізаційною кризою другої половини ХХ ст. Світові війни, використання ядерної зброї, нівелювання особистості призвели до кризи віри в будь-які авторитети, історичний прогрес, звільнення людини від політичних, соціальних та економічних обмежень, навіть у знання та моральні цінності. Тобто постмодернізм ставить під сумнів ті світоглядні підвалини, що стали основою модерності.

У постіндустріальному суспільстві, в добу новітніх технологій і електронних комунікацій видозмінюються традиційні культурні механізми. А якщо йдеться про літературу, то слід визнати, що книжка, текст втрачають своє привілейоване становище.

Як свідчить сам термін, постмодернізм прямо пов'язаний із модернізмом. Однак дослідники літератури тлумачать його по-різному: дехто вважає постмодерністську літературу продовженням модерністської на наступному етапі історії; інші протиставляють її класичному модернізму; ще інші знаходять посмодерністські риси та ідеї в творчості письменників раніших періодів тощо.

Основні риси літератури постмодернізму:

• іронія і ревізія як форми руйнування, деконструкції; відмова від канонів - авторитетів;
• інтертекстуальність (відсилання до інших літературних текстів, діалог із ними);
• стилізація (наслідування манери якогось автора чи особливостей певного тексту);
• фрагментарність, колаж (суміщення, поєднання різнорідних текстових фрагментів);
• змішування стилів і жанрів; стирання межі між вигаданим і реальним; між високим і низьким;
• карнавалізація, перформанс, проникнення мистецтва в життя;
• ілюзія саморозгортання тексту, гра з читачем;
• багатоваріантність тлумачення, відмова від інтерпретації.

Саме існування постмодернізму в українській літературі стало предметом запеклих дискусій. (Постмодернізм - це питоме явище чи запозичене? Як можна говорити про постмодернізм, якщо в українській літературі не відбулося повноцінного розвою модернізму?) Дослідниця літератури Тамара Гундорова називає такі джерела українського постмодернізму: авангардизм 1920-х рр. ХХ ст. (М. Семенко, М. Йогансен, В. Домонтович); українська химерна проза (О. Ільченко, В. Дрозд, В. Шевчук); діаспорна література (Е. Андієвська, Нью-Йоркська група, Ю. Тарнавський).

Виникнення постмодернізму у вітчизняній літературі пов'язане з відчуттям краху соціалістичної епохи й появою протестних явищ в українській культурі й політиці. Відчайдушне намагання «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов) молодими на той час поетами зумовило появу кількох цікавих літературних гуртів, які стали осередками дискусій і літературних змагань: «Лу-Го-Сад» (м. Львів); «Бу-Ба-Бу» (Львів); «Червона Фіра» (Харків); «Нова дегенерація» (Івано-Франківськ); «Пропала грамота» (Київ); «Західний вітер» (Тернопіль); Творча асоціація «500» (Київ).

«Власне кажучи, мені глибоко все одно, як це називають. Постмодернізм? Хай буде так. Ідеться насправді про інше. Існує поклик життя, поклик смерті, і я реагую на них, як можу. Мене тягне то в один бік, то в інший, зі мною щось відбувається, я спостерігаю за змінами в самому собі... Мені за остаточним підсумком не так важливо, як називають, кваліфікують, класифікують те, що в мене виходить».

Юрій Андрухович

Літературний процес кінця ХХ - початку ХХІ ст. характеризується пожвавленням літературного життя - з'являються не тільки нові угруповання, а й нові літературні видання. Серед них - «Четвер» (Львів, 1989-2008), «Перевал» (Івано-Франківськ, 1991), «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг, 1994), «Золота пектораль» (м. Чортків Тернопільської обл., 2007), «Наш» (Дніпропетровськ, 1998) (російською мовою).

Продуктивний двосторонній зв'язок між письменниками й читачами забезпечують такі інтернет-ресурси, як «Буквоїд», «ЛітАкцент», «Zaxid.net»: вони ініціюють обговорення літературних новинок, публікують розвідки літературознавців, сприяють осмисленню нових явищ у сучасному літературному процесі.

Естетика постпостмодернізму (метамодернізму)

Як і всі інші мистецькі явища, постмодернізм не може претендувати на безперервний і вічний розвій. Так, література постмодернізму плавно переростає в літературу постпостмодернізму (метамодернізму). Це тимчасова назва, оскільки літературне явище перебуває в процесі формування. Для постпостмодернізму характерні самокритичне й самоіронічне письмо, що поєднує цитатність, конструювання і деконструювання. Інтерес до минулого сусідить із відкритістю майбутньому, відчутними є прояви нового гуманізму: естетичні цінності залишаються непорушними, зате сама естетика виявляється миготливою, змінною, рухомою.

Діалог із текстом

• 1. Чому в СРСР модернізм у літературі, як і пізніше - постмодернізм, не мав відповідних умов для розвитку?
• 2. Назвіть основні риси літератури постмодернізму.
• 3. Чому тільки в 1990-х рр. пожвавилося літературне життя у Україні? У чому це виявлялося?

Домашнє завдання • Як ви розумієте думку В. Герасим'юка: «Я волію говорити радше про особистості у мистецтві, ніж про покоління»?

 

                Українська мова 11- Б клас на 14.05.2025

ПЕРЕКЛАДИ ЄВАНГЕЛІЯ. ПСАЛМИ Т. ШЕВЧЕНКА. ОСНОВНІ МОВНІ СТИЛЬОВІ ЗАСОБИ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. МАРКОВАНА (КОНФЕСІЙНА) ЛЕКСИКА. СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ — МОВНА ОЗНАКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. ІНВЕРСІЙНИЙ ПОРЯДОК СЛІВ

 Ознайомтеся з текстом. Складіть таблицю «Мовні особливості конфесійного стилю».

Лексичні особливості
Це передусім такі найменування:
1) центральні, основоположні назви: Бог, Ісус (Ісус Христос), Дух Святий, Богородиця, Матір Божа, ангел, апостол, пророк;
2) назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, архієрей, архімандрит, піп, священик, дяк, диякон, дзвонар, монах;
3) назви таїнств, церковних свят, елементів християнської обрядовості: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, літургія, говіння;
4) назви постів: Різдвяний піст (Пилипівка), Петрів піст (Петрівка), Піст Великий (Велика Чотиридесятниця, Великоговіння), піст Страсного тижня;
5) назви різних конфесійних реалій, понять: літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, кадило, гріх, піст, провидіння, автокефалія, амінь;
6) деякі поняття-назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, Аллах, костьол (костел), курія, маца, мечеть, нунцій, халіф, целібат, Ягве (Яхве, Єгова), абат тощо.
Серед конфесійної лексики немало старослов’янізмів: агнець, благословенний, блаженний, взивати ін.
Граматичні особливості.
Поширені серед них такі:
1) переважання розповідних, до того ж стандартно-стійких, здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: Як він наближався до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили…;
2) синтаксична схожість початкових структур, часто з тим самим службовим словом: А як молитися, то…; А ти, коли молишся…; А як молитися…
Виникає таке питання: «Що дає підстави долучити конфесійний стиль до відомих стилів?»
Найприкметніша риса — значна кількість, так званих, маркованих слів, тобто пристосованих до цього стилю. Наприклад, акафист (акатист) — похвальна пісня на честь Ісуса Христа; митра — богослужбовий головний убір єпископа, архимандрита та нагороженого нею протоієрея, що має вигляд корони, оздобленої іконами; кадильниця — богослужбова посудина, що являє собою круглу чашу з кришкою на ланцюжках, у яку на жевріюче вугілля кладуть ладан для здійснення кадіння; мощі — нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування; хоругва (корогва) — церковне знамено із зображенням священної особи чи події, яке виносять під час урочистих процесій та хресних походів.
Синтаксичні особливості
1) інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні, що підкреслює урочисту піднесеність мови релігійного змісту: Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити (Євангеліє від св. Матвія 6.7). Інверсія є нормою виразів: Матір Божа, Син Божий, Різдво Христове, Господь Всемогутній, Агнець літургійний, Хрещення Господнє, Хліб Святий, Служба Божа, Піст Великий, Стрітення Господнє тощо.
2) значна кількість перифраз, алегорій, метафор, порівнянь, слів з переносним значенням: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний (Євангеліє від Марка 14).
Для творення образів часто використовуються слова: апостол, нива, світло, вода, вхід, дзвін, літургія, молебень, піст, иждень, хліб, чаша та ін., й вирази: духовні очі, хліб життя, цілування хресне, Святі Дари тощо.
Слід зазначити, що існують навіть вітання та прощання в буденні, а ще більше у святкові дні: Христос воскрес! — Воістину вос-
крес!; Слава Ісусу! — Навіки слава!; З Божем днем Вас!; З Богом!; Мир дому сьому і всім живущим у ньому та ін. (Н. Приходна).

Укажіть, які питомі українські слова чи вирази є відповідниками старослов’янізмів. Поясність, з якою метою ці старо-
слов’янізми були вжиті письменниками.

1.     До його кралася змія крилатая, з сім’ю главами (І. Котляревський). 2. Возвеличу малих отих рабів німих! (Т. Шевченко). 3. Фавор-гора, неначе з злата-серебра, далеко, високо сіяє. Чи зважусь я свої персти несмілі до золотої міри простягти? (П. Грабовський). 4. Яку тропу в далекі далі тобі вказав невхильний перст? (Ю. Клен). 5. Київ… Сивий град старого Кия. Златоглавий, білостінний велетень… (Р. Іванченко). 6. Уста отверзлилися — і слово, лихим безбатченкам на зло, глаголом істини раптово, як зерно в ґрунті, ожило (І. Гнатюк).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Напишіть твір-роздум за темою «Чи потрібен Україні плюралізм релігійних установ?».

 

 

             Українська мова 11-б клас на 13.05.2025

          Написання прислівників і прислівникових сполук

Пишемо разом

·         прислівники, утворені від іменника з прийменником: уголос, вволю, впень, збоку, нарівні, насилу, скраю, спочатку;
 

·         прислівники, утворені від прийменника й короткої форми прикметника: донедавна, зблизька, справа, помалу, сповна, востаннє;

·         прислівники, утворені від прийменника (окрім по) і числівника: удвоє, утретє, спершу, забагато, АЛЕ по троє, по-п'яте;
 

·         прислівники, утворені від різних частин мови з частками де, що, аби, ані, чи, як, не, ні, що стають префіксами: деколи, щоранку, абикуди, анітрохи, чимало, неабияк, ніде;
 

·         прислівники, утворені від прийменника й займенника: нащо, унічию, почому, АЛЕ за віщо;
 

·         складні прислівники, утворені з кількох основ: натщесерце, обабіч, обіруч, стрімголов.

Зверни увагу!

Якщо іменник зберігає своє значення, то прислівникову сполуку треба писати окремо: до зустрічі, на щастя, до снаги, без сумніву.

Пишемо окремо 

Прислівникові сполуки, утворені від іменників з прийменниками:

·         без — без сил, без угаву, без відома,  АЛЕ безвісти, безперестанку, безсумнівно;
 

·         в (у) — в міру, в ногу, уві сні, у вічі,  АЛЕ угору, униз, уранці, улітку, восени;
 

·         з — з переляку, з радості, з розгону, АЛЕ зсередини, зліва, знизу;
 

·         на — на горе, на щастя, на добраніч,  АЛЕ нанівець, нарозхват, нарешті;
 

·         під — під вечір, під кінець, під силу;
 

·         по — по суті, по правді, по щирості,  АЛЕ поруч, попліч, почасти.

Словосполуки, що мають значення прислівників, пишемо окремо.

Приклад:

Від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, сам на сам, час від часу; другого дня, темної ночі, тим разом, тим часом.

Зверни увагу!

Треба розрізняти прислівники й співзвучні сполуки прийменника з іменником.

Порівняй: Зсередини долинали дивні звуки і Футболіст забив неймовірний гол із середини поля. Між іменником і прийменником можна поставити залежне слово (означення): Футболіст забив неймовірний гол із самісінької середини поля.

Таким чином, одним із способів розрізнення прислівника й співзвучної сполуки прийменника з іменником є добір залежного слова.

Прислівник можна відрізнити від сполуки прийменника з іменником за допомогою наголосу: на́бік — на бі́к, надво́рі — на дворі́, наві́ки — на віки́.

Пишемо з дефісом

Прислівники, утворені додаванням по- до:

·         прикметників і займенників із суфіксами -ому (-єму), -и: по-болгарському, по-українськи, по-сімейному, по-батьківськи, по-нашому, по-моєму, по-доброму;
 

·         порядкового числівника на -е (-є):  по-перше, по-шосте, по-десяте.

Зверни увагу!

Прийменник по пишемо окремо від форми місцевого відмінка іменника батько: по батькові.

Неозначені прислівники, що мають у своєму складі словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна- (З будь-, небудь- — дефіс не забудь).

Приклад:

Будь-де,  куди-будь, де-небудь, казна-де, аби-то,  так-то, хтозна-як.

Складні прислівники, утворені з двох прислівників,  повторенням слова без службових слів чи зі службовими словами між ними.

Приклад:

Вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так, далеко-далеко, ледве-ледве, будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

 

 

         Українська література 11-Б клас на 12.05.2025

Аналіз драми «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» О. Ірванець

Дуже цікава невеличка драма, драма-антиутопія, як характеризують її критики. Читаючи її неоднозначні емоції переповнюють: спершу шкода головну героїню, потім шкода аж до мурашок, апогея наступає, коли Она дізнається про зраду...так шкода, коли ми розуміємо, що її коханий зрадник, саме через нього вона у інвалідному візку, здається, що можна далі передбачити розвиток дій (самогубство), а тут раз, і Она підіймається з візка та ще й ми розуміємо, що вона працє на якісь партію...непередбачений поворот.

Дія відбувається в умовному «сьогодні», невизначена країна і рік, але ми ніби розуміємо, що це розпад СРСР, оце порівняння з паріями і вказівка на те, що від того часу нічого не змінилося. Люди бідують, ми це бачемо з того, як живе сама Она, економить, дуже економить: «Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка… А підливка яка у вас до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка?»

Цікавим є те, що є кілька дійових осіб, але їхніх реплік нема, ми їх розуміємо тільки з відповідей Они, не виникає ніяких труднощів у сприйнятті, про що свідчить майстерність автора. Мова емоційна, експресивна, відчуваються почуття Они, велика кількість знаків питання, знаків оклику, засто зустрічається три крапки. Саме це нам демонструє повну картину подій і характеризує образ.

Якщо аналізувати систему образів, то можна сказати, що кожна дійова особа викликає певні почуття, має свої особливості, характерна. Она – старанна, відмінниця, усього досягла своїми силами, на початку драми, ще й мучениця, бідна, а уже у кінці до характеристик можна додати хитрість, підступність, лицемірство та неперевершені акторські дані. Про усіх інших (подругу й коханого) ми дізнаємося зі слів Они і сприймаємо, як правду, хоча уже аналзуючи, я маю сумніви, можливо, переповідаючи свою історію, вона десь і прибрехала. Образ подруги – Мона має впливового батька, усе їй дістається легше, але вона, на мою думку, відчуває себе нижчою від Они, бо повторює постійно за нею «І не тільки у школі, не тільки в науці – у всьому! Коли на першому курсі ми їздили до лісу, і я маленький букетик жумжини приколола собі на куртку, ти одразу ж зробила й собі це саме. Іще й в університет наступного дня з ним прийшла! А всі дивуються, кайфують – ах, ця Мона, ах, ця Моночка, який смак, яка фантазія! А це мій смак, і це моя фантазія!.. Коли я почала палити, ти також не забарилася. І не якусь іншу марку, а теж “Фільборо”! А потім я, одного разу, ми сиділи у кав’ярні, утрьох, ти мусиш пам’ятати, – тож я одного разу діставала сигарету з пачки, а вона була остання, ще й надламана. І я відірвала фільтр і викинула. І палила її так, без фільтру. А через хвилину ти дістала з сумочки пачку – і теж відщипнула фільтр і запалила сигарету. Я пила мепс без цукру – і ти пила мепс без цукру. Я гризла трик – і ти гризла трик. Ти крала в мене все – мої фасони, мої смаки, мої вирази, мій стиль життя!»

Коханий постає перед нами, як дуже розумний юнак, справедливий, чесний, порядний, вірний, але потім усе це розвінчується, коли ми дізнаємося про зраду, підставу коханої Они і про те, що вигіднішою для нього є Мона, перспектив більше. Виходить, що у одній невеличкій драмі так подається зміна, повна зміна характеристики образів.

У драмі простежується як зовнішній, так і внутрішній конфлікт. Зовнішній конфлікт – це

зрада коханої людини. Можна зазначити, що коханий зраджує її двічі: вперше, коли радить, я думаю, що вмовляє її прикути себе наручниками до брами, а сам викликав поліцію, навіть не замислючись над тим, що ж буде з Оною. Вдруге він зраджує Ону з її подругою, бо таки, бувши, з моною у нього більше перспектив. Тут ще й переплітається оцей конфлікт між подругами. Внутрішній конфлікт – це протистояння двох політичних сил. Глибинний сенс внутрішнього конфлікту криється у назві твору. В "Маленькі й п’єсі про зраду для однієї актриси" йдеться про тотальну зраду – не лише кохання і дружби, але й ідеалів, і власного народу, який стає розмінною монетою у запеклій політичній боротьбі за владу.

Безумовно цінність драми величезна, на емоційному рівні – це отримання задоволення від прочитання, неординарний, непередбачуваний (підтверджується поглядами друзів, яких я вмовила почитати) сжет, може пережити величезну кількість почуттів, від мутку до обурення. Пізнавальним є аналіз і порівняння ситуації з сьогоденням і те, як такі умови впливають на суспільство загалом і кожну людину окремо.

 

Українська мова 11-Б клас на 12.05.2025

Загальна характеристика конфесійного та епістолярного стилів

Завдання до самостійної роботи.

І.     Дати відповіді на питання:

1.       Яка сфера вживання та призначення конфесійного стилю?

2.       Які основні ознаки й мовні засоби конфесійного стилю?

3.        На які підстилі за родами й жанрами поділяємо конфесійний стиль

4.        Який стиль ознаками й мовними засобами близький до конфесійного стилю?

II.    Навести приклади епістолярного стилю у красному письменстві.

Епістолярний стиль

Сфера вживання - приватне листування. Цей стиль може бути складницею інших стилів, наприклад красного письменства, публіцистики («Посланія» І.Вишенського, «Листи з хутора» П.Куліша,«Листи до сина» Ф.Честерфілда й ін.).

Основні ознаки- наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкрито зміст листа; кінцівка, де підсумовують написане, й іноді пост скриптум (Р. S. - припис до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби- поєднання складників художнього, публіцистичного й розмовного стилів.

Упродовж сторіч він, як і всі стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став стислішим (телеграфним), має скорочений обсяг обов'язкових раніше вступних звертань і завершальних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль

Сфера вживання - релігія й церква.

Призначення- обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюють (реалізують) в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у Біблії й інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

•     суто    церковна   термінологія    і    слова-символи    (дар   праведності, гріховність тіла, усі люди-Божий храм);
•     непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);
•     значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, -/за три дні збудую інший, нерукотворний¹);
•     наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, риторичні звороти, наявність зазначених раніше виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складника загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складника нашої історії.

Зразок тексту конфесійного стилю:

І побачивши натовп, Він вийшов на гору.
А як сів, підійшли Його учні до Нього.
І, відкривши уста Свої,
Він навчати їх став, промовляючи:
"Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.
Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть,
і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.
Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!
Бо так гнали й пророків, що були перед вами..."
(Матв.: 5, 1-12)