Українська мова 11- Б клас на 16.09.2024

«Риторика як наука й мистецтво. Риторичні вимоги до мовця. Імідж оратора. Професійний імідж.»

 

«Асоціативна формула» - «УРОК + З»

- Розшифруйте записану формулу уроку:

( у –  увага, р –  робота, о – організованість, к – комунікабельність, з – знання)

Користуймося цією формулою, щоб успішно працювати на уроці, а це нам допоможе бути успішними людьми і в житті.

 

Джорж Байрон говорив: «Слова - це предмети, і маленька крапля чорнила, падаючи на думку подібно до роси, створює те, що примушує думати тисячі, можливо, мільйони людей». «Прекрасна справа — уміти в усіх випадках добре володіти словом, але найпрекраснішим уявляється мені таке уміння, коли того вимагає необхідність»                   (Дж. Боккаччо).

Ø    Для чого потрібно  сучасній людині добре володіти словом?

Ø    Яка наука навчає  мистецтва гарно і переконливо говорити?

Ø    В яких сферах життя, галузях потрібно добре володіти ораторськими вміннями й навичками?  (Постановка проблемних запитань)

Це ми будемо з’ясовувати на сьогоднішньому уроці.

Сьогодні ми поговоримо про рито­рику як науку й мистецтво,  риторичні  вимоги до мовця, поговоримо про імідж оратора та професійний імідж; ознайомимося з особливостями розвитку риторики в історії людства, відомими ораторами, з’ясуємо причину необхідності поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в сучасній Україні; з'ясуємо особли­вості дотримання риторичних вимог до мовця у процесі висловлювання в різних життєвих ситуаціях, будемо  формувати свій професійний імідж.

 

 «Корзинка ідей»

Висловіть власні припущення щодо розуміння запропонованих питань.

Ø    Що ви розумієте під риторикою?

Ø    Кого називають оратором?

Ø    Яких видатних ораторів ви знаєте?

Ø    Що таке ораторське мистецтво?

 

Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чергу практичні оратори, які досконало володіли секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягаючи своєї мети, вигравали справу. Нині виникла гостра потреба в людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дії.

 

Мета ораторського мистецтва - не істина, а переконання.

Т.Маколей

Ø    Чи погоджуєтесь ви з таким висловлюванням?

 

Метод «Капелюхи мислення»

      Прочитайте висловлювання. Про що йдеться в кожному з них? Яке             висловлювання ви вважаєте найвагомішим для себе? Аргументуйте свою відповідь.

1. Кінцева мета красномовства – переконувати людей. (Ф. Честерфілд)

2. Обов’язок оратора – говорити правду. (Платон)

3. Красномовство належить до тих мистецтв, які все здійснюють і всього досягають словом. (Платон)

4. Красномовство – дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіювати йому все, що нам потрібно. (Ж. Лабрюйєр)

5. Найбільша цінність оратора - не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба (Цицерон).

6. Талант ніколи не скаже трьох слів там, де достатньо двох (Г. Ліхтенберг).

7. Істинно красномовним є той, хто звичайні речі виражає просто, великі - велично, а шкідливі - помірно (Цицерон).

8.  Справа в тому, про що говорять, а в тому, як про це говорять (Квінтіліан).

9.  Недобре, коли сильно кричать, але чудово, коли красиво говорять (Демосфен).

10. Риторика – цариця душ і княгиня мистецтв. (Ф. Прокопович)

11. Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини і доброчесності. (Ф. Фенелон)

12. Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного (Ф. Ларошфуко).

Ø Що таке риторика? (Риторика — це наука і одночасно мистецтво спілкування з метою переконати слухачів або співрозмовників, зробити їх своїми однодумцями)

 

Ø  Чи згодні ви з тим, що риторика – це наука успіху та мистецтво реалізації мовної особистості?

 

Ø Що розвиває в людині риторика? Чим вона цінна? (Риторика цінна тим, що вона розвиває в лю­дині систему якостей: культуру мислення (глиби­ну, ерудицію, швидкість мислення), культуру мо­ви (правильність, виразність, ясність, точність), культуру поведінки (ввічливість, тактовність, ко­ректність), культуру спілкування (увага до спів­розмовника, уміння слухати та чути, відповідати за свої слова)

 

Ø Чому вважають, що саме мова є основним за­собом спілкування?

Ø   А чи вважаєте ви себе цікавим співрозмовником, яскравою особистістю?

Ø З якою людиною вам цікаво спілкуватися? Чому?

Ø  Де в сучасному житті ми стикаємося з риторикою? (В повсякденному житті і професійній діяльності)

Як приємно просто бути почутим, виразити себе в слові, вплинути на свідомість людей. Отож, і в професійній діяльності людини, і в її повсякденному житті варто користуватися силою слова.

Ø    Які ж основні види і жанри ораторського мистецтва ви би виділили?

 

«Корзинка ідей»

Ø     Поміркуйте: ви приготували реферат або доповідь і про результати свого дослідження повідомляєте оточуючим на заняттях. Який це вид публічного виступу? (академічне красномовство)

 

Ø     Поміркуйте: вам потрібно виступити на захисті людини, яка вчинила правопорушення. Який вид промови ви оберете? (судове красномовство)

 

Ø   Поміркуйте: ви вирішили стати депутатом, підготували промову до виборців. Як називається цей вид публічного виступу? (соціально-політичне красномовство)

 

Ø   Поміркуйте: ви запрошені на ювілей, вам потрібно привітати ювіляра. Який цей

вид публічного виступу? (соціально – побутове  красномовство)

 

Ø   Поміркуйте: ви почули по радіо, чи побачили по телевізору релігійну проповідь. Який це вид публічного виступу? (церковне   красномовство)

 

Роди красномовства	Жанри красномовства
Академічне красномовство	Лекція (вузівська, шкільна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція.
Судове красномовство	Прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова.
Соціально-політичне красномовство	Звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні). Парламентська, мітингова промови. Промова при здійсненні дипломатичного акту. Політичний огляд.
Соціально-побутове красномовство	Ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі.
Церковно-богословське (духовне) красномовство	Церковна проповідь. Промова на соборі.  Офіційне звернення до пастви.

 

Ø     Історія ораторського мистецтва, риторики

Мистецтво красномовства було добре відоме у Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, але батьківщиною риторики вважають Стародавню Грецію. Видатними ораторами були Сократ, Платон, Арістотель, Демосфен, Цицерон (106 – 42 рр. до н.е.), якого вважають батьком риторики.

Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню – на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст.).

У ХVII-XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоко національним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім’я  академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Феофан Прокопович вважав, що риторика охоплює всі предмети, які цікавлять людину. Найперший підручник риторики російською мовою написав випускник Києво-Могилянської академії Михайло Ломоносов.

 

Ø    Яким є становище ораторського мистецтва на сучасному етапі?

Ø    Чому на даному етапі виникла потреба у гарних ораторах?

Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в особистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисципліни має стати визначним кроком на шляху до творення демократичного, високоцивілізованого суспільства.

Ø     Яким має бути оратор, якими якостями володіти?

Ø    Для чого потрібно добре володіти ораторськими вміннями й навичками? 

 

 Щоб володіти аудиторією, промовець повинен бути цікавою особистістю, начитаним, компетентним, наводити приклади із життя, використовувати цитати, риторичні запитання, його мовлення має бути  чітким, зрозумілим, багатим на мовні засоби, вміти володіти темпом, діапазоном голосу, вміло користуватися мімікою, жестами, які передають цілу гаму почуттів.

         Крім того, промовець повинен усією своєю поведінкою виражати впевненість і віру в свої сили.

     Зовнішність є вагомим чинником успіху того, хто виступає. І тут важливо володіти собою, уміти «створювати імідж», певний образ. Недарма існує спеціальна професія - іміджмейкер, тобто людина, що допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу - усе це уваж­но фіксується і впливає на сприйняття ваших слів.

Ø    Від чого ще залежить ефективність промови?

Ефективність промови, сила її впливу на слухачів багато в чому визначаються позитивним іміджем оратора.

Щоб сформувати цей імідж, промовець повинен пам'ятати:

•людина починає справляти певне враження ще до того, як заговорить;

•популярність серед слухачів залежить від того, наскіль­ки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування оратора відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи;

популярні люди мають такі риси характеру, які позитив­но сприймаються в більшості суспільних груп (веселу вда­чу, товариськість, тактовність та ін.), а крім того, вміють пристосувати свою поведінку до правил тієї чи іншої суспільної групи;

гарні рухи і вміння поводитися - такі ж важливі складники приємного зовнішнього вигляду, як і фізичні дані вбрання.

 

Ø    Яким є, на вашу думку, ваш імідж?

 

Ø    Від чого залежить наш успіх, кар’єра?

 

Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет кар'єра. Це називається професійним іміджем. Для того щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати професійну освіту, усебічно розвиватися. Уміння говорити завжди розвивається одночасно з розширенням культурного та професійного світогляду.  Ми повинні завжди пам’ятати одне, що людина створює свій імідж протягом усього життя, а втратити його дуже легко.

 

Прочитайте запропоновані ситуації. Поміркуйте, чи матимуть відповідні виступи успіх. Проаналізуйте причини невдач промов­ців та визначте, яких помилок вони припустилися.

Ситуація 1. Лектор виходить на трибуну. Головуючий називає його прізвище, не згадуючи при цьому ні про його діяльність, ні про місце роботи, ні про тему лекції. Лектор відразу ж починає з самої суті справи. Ви слухаєте його і з окремих уривчастих зауважень силкуєтеся зрозуміти, хто він і звідки; чи те, про що він говорить, пов'язане з його професійною діяльністю, чи це просто його захоплення; скільки часу він працює над цією проблемою.

 

Ситуація 2. З'явився лектор - поважний, самовпевнений. Довго nopпався в портфелі, дістав купу паперів, не поспішаючи розклав їх на ка­федрі, поправив окуляри і почав читати. Його монотонний голос бринів рівномірно, повільно, заколисливо. У залі запала нудьга, байдужість. 

                                                                                                       

Ситуація 3. У переповненому залі розпочалася лекція. Раптом із зад­ніх рядів озвалося кілька чоловіків: «Голосніше! Нічого не чути!» Лек­тор знітився. Почав було говорити голосніше, але через кілька хвилин його голос знову стишився, і знову зауваження із залу. Промовець ще раз підвищив голос, але цього разу лише на якусь хвилю. Слухачі в останніх рядах втратили до лекції інтерес і перестали просити лектора говорити голосніше.

Домашнє завдання

Ритор повинен мати комунікативні здібності, він має добре спілкуватися з аудиторією, опонентами. Пропоную тест за допомогою якого ви дізнаєтесь як легко ви спілкуєтесь, що потрібно щоб покращити свою комунікабельність.

Тест  "Чи комунікабельні ви?"

На запитання потрібно відповісти  "так" або "ні".

1. Переїжджаючи на нове місце, я швидко знаходжу нових друзів: так — 1, ні — 0.

2. Я люблю поговорити, а тому використовую для цього будь-яку можливість: так — 1, ні — 0.

3. Мені буває важко говорити перед великою аудиторією: так — 0, ні — 1.

4. Я ніяковію, якщо помічаю, що за мною спостерігають: так — 0, ні — 1.

5. У мене більше друзів протилежної статі: так — 1, ні — 0.

Результати

П'ять балів — ви контактні, легко вступаєте у спілкування з новими людьми, рішучі у спілкуванні.

Чотири бали — ваша контактність обмежена, ви віддаєте перевагу звичному колу спілкування. Корисно іноді виходити за його межі.

Три бали та менше — вам не дуже подобається працювати в контакті з людьми, це у вас не завжди виходить: ви реагуєте на будь-яку загрозу (навіть уявну), відчуваєте невпевненість у собі. Вам слід демонструвати доброзичливість щодо оточення, більше посміхатися — і ваші здібності до спілкування підвищаться, ви одразу відчуєте це по реакції оточуючих.

 

                Українська літера 11 –Б клас  на 16.09.2024

                             Група «київських неокласиків».

Епіграф: Любов до слова, до строгої форми, великої спадщини світової літератури

                                                       М. Рильський

    В історії української словесної культури неокласицизм постає унікальним явищем, творчість київських митців, що іменували себе неокласиками, не підпадає під жодної схеми. Сповнена алюзій, символів перегуків з історико-культурною традицією  європейської цивілізації, художня спадщина неокласиків є своєрідним протестом  як щодо авангардистських напрямів, так і до модернізму загалом.

Творчість київських неокласиків належить до напрямку модернізму.

Модернізм – це спільна назва мистецьких напрямків та течій ХХ століття , яким притаманні спроби відобразити нові явище суспільства новими художніми засобами.

Неокласицизм (грец. neos – новий і лат.  сlassicus – взірцевий) – умовна назва естетичної платформи п’ятьох київських поетів, літературознавців, перекладачів періоду «розстріляного відродження».

   Неокласики  були неформальним товариством митців, які шанували талант та відмежовувалися від інших організацій сповідуючи принцип творчого інтелекту, високої культури мислення й дисципліни поетичного мовлення. До групи неокласиків входили: М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович та Юрій Клен. Загалом близько 40 письменників належали до угруповання “неокласиків”, але ядро складало “п’ятірне ґроно”. До київських неокласиків літературознавці зараховують ще й Віктора Домонтовича (єдиний прозаїк серед «неокласиків»). Його називають шостим у «гроні п’ятірнім». «Київські неокласики» не мали ні програми, ні статуту. Вони захоплювалися античною лірикою, бароковою метафорою та філігранністю творів  французьких  парнасців (у французькій поезії 50—70 років XIX ст. парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення "чистої поезії", приділяли основну увагу ідеальній поетичній формі). Неокласики прагнули наслідувати французьких поетів-парнасців, адже вважали, що головним чинником творчої праці є духовна гармонія митця.

    У 1925-1928 рр. «київські неокласики» висунули гасло «До джерел!», що означало творче переосмислення національної та зарубіжної традицій у контексті нових викликів часу. Вони дбали про загальнолюдські мистецькі цінності, намагаючись уберегти їх від впливу більшовицької ідеології, несмаку й скороминущої буденності.

В українській літературі неокласики започаткували поезію нового типу: якщо до них панівною була фольклорна традиція, то тепер відродилася книжна, тобто ренесансно-барокова.

 

Домашнє завдання: підготувати повідомлення про перекладацьку діяльність неокласиків.

 

Українська мова 11 –Б клас на 03.09.2024

Мова як знакова система.

З визначення мови випливає, що головним її елементом є знак. Природно виникає запитання: що таке знак?

Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.

Щодо мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є матеріальними об'єктами (при усній мові - коливання повітря, при письмовій - сліди чорнила, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об'єкти.

Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення.

Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

·         по-перше, бути короткими і стислими за формою і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;

·         по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.

Знаки поділяють на три види:

·         знаки-індекси;

·         знаки-образи;

·         знаки-символи.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика — на відповідні зміни в атмосфері.

Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.

Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.

Перевага знака-символу над іншими знаками полягає в тому, що за його допомогою можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв'язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).

Тобто, використовуючи знак-символ, ми можемо однозначно вказати на те, що для нас суттєве саме зараз у предметі, про який ми говоримо, який ми розглядаємо, досліджуємо.

Іншими словами, відмінність між знаками полягає саме в характері зв'язку, який може мати знак конкретного виду з предметом.

Найдосконаліший за характером зв'язок між знаком-символом і предметом. Це дає право розглядати основні характеристики знака на прикладі знаку-символу, оскільки все, що притаманне знака-символу, можна з певною мірою умовності екстраполювати на знаки-індекси і знаки-образи.

Кожний знак повинен вказувати на певний предмет і нести певну інформацію про цей предмет. Тобто, кожний знак характеризується предметним значенням і смислом.

Предметним значенням знака називається об'єкт, який позначається цим знаком. Такими об'єктами можуть бути окремі предмети, множини предметів, явища, події, властивості, відношення тощо.

Смислом є інформація, яку несе знак про предмет. Тут необхідно зауважити, що, говорячи про смисл знака, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо його від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають прямим смислом.

Прямий смисл слів і словосполучень необхідно відрізняти від переносного та етимологічного (буквального).

Переносний смисл слова вказує лише на подібність одних об'єктів до інших. Наприклад, для характеристики нафти застосовують вираз "чорне золото". Етимологічний смисл слова вказує на буквальне походження слова. Наприклад, "біографія" - буквально означає "опис життя".