Українська мова 11-б клас на 16.01.2025

 ЗМІСТ І БУДОВА ТЕКСТУ. СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ. АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ. СПОСОБИ ЗВ’ЯЗКУ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІ

Текст — це сукупність речень, що пов’язані змістом і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що й становить змістовий зв’язок між. його частинами (реченнями, абзацами). Мовні засоби тексту, що виступають для зв’язку,— узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо.

Залежно від комунікативного спрямування та інформативної мети висловлювання речення поділяють на дві основні частини: дане (тема, відоме) і нове (рема, повідомлюване).

Дане — частина речення, яка містить відому інформацію і зумовлена ситуацією спілкування.

Нове — частина речення, що містить основний зміст висловлювання, те нове, що повідомляється.

Розподіл речення на дане і нове (актуальне членування) не має прямого зв’язку з поділом його на члени речення: до нового можуть входити підмет і другорядні члени речення. Речень без нового немає, а без даного є, тобто все речення може бути новим. Наприклад, у тексті «Я впізнаю Ті. Вона пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка...» (М. Коцюбинський) перше речення становить лише нове, а в другому з’являється дане (вона), остання інформація (пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка) належить до нового.

У кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого створюють текст. Думка в тексті розвивається.

Те, про що говориться в тексті, називають темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема — ознака будь-якого тексту. Крім того, тема може членуватися па підтеми (мікротеми).

Частиною тексту, в якій розкривається зміст підтеми (мікротеми), є абзац. Речення, охоплені абзацом, як правило, тісно пов’язані і складають складне синтаксичне ціле (ССЦ). Але ССЦ не слід змішувати з абзацом. Так, у діалогічному мовленні в окремий абзац виділяють слова кожного зі співрозмовників. Отже, абзац — це стилістико-композиційна мовна одиниця, а ССЦ — структурно-семантична.

Рубрикація — це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Часто використовується в офіційно-діловому стилі. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь Складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ па абзаци.

Абзац — це відступ у правому початковому рядку, яким починається виклад нової думки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.

Типовий абзац має три частини: зачин (формулюється мета абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова); фраза (міститься основна інформація абзацу); коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).

Вважається, що середня довжина абзацу — це 4-6 речень. Проте в текстах документів бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак якою б не була його довжина, слід пам’ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле.

Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації — традиційна й нова.

Традиційна базується на використанні знаків різних типів: римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Система використання різних позначень повинна мати логічну будову:

А. Б. В. Г. Д...

I. II. III. IV. V...

1. 2. 3. 4. 5...

1) 2) 3) 4) 5)...

а) б) в) г) д)...

Рубрики, більші за абзац, називають так: параграф (§), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються. Під час рубрикації тексту слід дотримувати таких правил:

1) нумерувати рубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;

2) застосовувати однорідні засоби нумерації до однотипних частин;

3) дотримувати правил пунктуації в разі комбінованих способів нумерації;

4) використовувати лаконічні, однозначні заголовки. Нова система нумерації базується па використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Застосовуючи її, слід враховувати:

а) після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставлять крапку;

б) номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу:

✵ розділи — 1.; 2.; 3.;

✵ номери підрозділів включають у себе також номери розділів — 1.1.; 1.2.; 1.3.;

✵ номери пунктів містять номер розділу, підрозділу, пункту — 1.1.1.; 1.1.2.; 1.1.3.

Використання цієї системи нумерації дає можливість не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.

Домашнє завдання

-----Контрольно-рефлексивний метод

✵ Дайте відповіді на запитання.

1. Що таке тема тексту?

2. Як визначити основну думку тексту?

3. Яку роль відіграє заголовок у тексті?

4.3 якою метою у тексті виділяють абзаци?

5. За допомогою яких засобів поєднуються речення в складному синтаксичному цілому?

✵ Доведіть або спростуйте думку, що абзац і ССЦ — не одне й те саме.

✵ Продовжте речення:

1. Абзац — це...

2. Середня довжина абзацу має бути...

 

                  Українська мова 11-Б клас на 15.01.2025

                      Етика професійного спілкування.

Ще не так багато десятиліть минуло з того часу, як основними засобами спілкування для нас були книги, газети, журнали, поштові листи, телеграфна азбука,  радіо, дещо пізніше – телефон та телебачення.

Але час не стоїть на місці, з’являються нові ідеї, нові відкриття, і телебачення повсюдно заполонила реклама, а на зміну звичайним книгам поспішають електронні підручники.

1.     Але деякі люди, замість того, щоб скористатися словником, при необхідності користується Інтернетом, де списують безліч різних помилок.

2.     Відсутність належного редакторського і коректорського опрацювання призводить до грубих лексичних, граматичних, орфографічних та пунктуаційних помилок у текстах.

3.     Найпоширенішою помилкою є використання русизмів, суржикових слів.

Суржик і неграмотність в Україні заполонили не лише побут, а й ділові

сфери життя. У боротьбі за рідну мову ми поки що програємо: російською не володіємо, української ще не навчилися…

І саме поява кваліфікованих редакторів, які спеціалізуються на рекламних текстах, могла б виправити цю ситуацію.

На нашу думку,  в Україні мало надають уваги державній мові, неграмотність існує повсюди, і від неї не сховаєшся. Мова – це наша культура. Аналізуючи українську пресу, важко сказати, що це культура мови, швидше – це зневага до рідної мови!!!

  Сучасне ділове життя неможливо уявити без телефону. Завдяки йому багаторазово підвищується оперативність рішень багатьох проблем і питань, немає необхідності писати листи, телеграми, а також здійснювати поїздки в інші установи, міста для вияснення обставин якоїсь справи. По телефону можна зробити дуже багато, а саме: провести переговори, дати розпорядження і таке інше.

  Дуже часто першим кроком до вкладання ділового договору є телефонна розмова. Людство користується телефоном уже більше століття. Здавалось би,часу більш, ніж достатньо для того, щоб навчитися розумно користуватися цим технічним засобом. Але , на жаль , вміння говорити по телефону не передається по спадковості. Культурою спілкування по телефону володіє не кожен.

  Послухайте зразок телефонної розмови з помилками.

 А.-  А хто це дзвонить?

     - А навіщо він вам?

     - Давайте Петренка до телефону.

     - Іванові Павловичу, немає часу розмовляти з вами.

     - Я ж вам сказав, що не зможу прийти на збори.      

·         Б.- Алло! Куди я потрапив?

·            - А коли вона прийде?

·            - Не заважайте мені своїми дрібницями.

·            - Це не моя справа, звертайтеся до директора.

·            - Ваше прохання безглузде, задовольняти його ми не будемо.

А ця телефонна розмова побудована грамотно.

·            - Довідкова слухає!

·            - Алло! Довідкова? Добрий вечір. Будь ласка,  виясніть телефон мого    

·             доброго друга. Я загубив записну книжку і тепер не можу згадати 

·            його телефон.

·           - Прізвище. Будь ласка.

·           - Іванов.

·           - Ви знаєте, у нього дуже відоме прізвище.

·           - Так , воно поширене.

·           - Запишіть номер, будь ласка.

·           - Записав.

·           Дякую, до побачення.

Сьогодні ми не уявляємо нашого життя без мобільного телефону. Він настільки став для нас «рідним», що ми навіть часом забуваємо Наказ Міністерства Освіти України про заборону користуватися мобільними телефонами в навчальних закладах. Це – до речі.   Сьогодні значення активної комунікації зростає. Телефон відіграє істотну допоміжну роль для отримання інформації, оперативного реагування  на події, дистанційного керування і коригування діями тощо.

  Мобільний телефон засів в нашому житті міцно і, судячи з усього, надовго. Виходячи з дому, ми в першу чергу беремо з собою три речі – ключі, гроші й телефон.

  Існує певний перелік місць і заходів, де необхідно обмежити себе в користуванні мобільним зв’язком: лікарні, навчальні заклади, театри, кінотеатри,прес-конференції, громадські зустрічі, круглі столи, наради, засідання тощо.  Перебуваючи в оточенні інших людей , варто відрегулювати голосність вхідного дзвінка мобільного телефону. Голосний звук може впливати на присутніх, заважати працювати.

  Перебуваючи у громадському місці й одержавши вхідний дзвінок на мобільний, по можливості потрібно вийти на вулицю чи в інше приміщення, інакше можна заважати присутнім своєю розмовою.

  Заборонено використовувати мобільні телефони під час занять у школі.

  СМС- повідомлення по мобільному телефону надсилається з метою поінформування. Такі повідомлення надсилаються, коли терміново необхідно абонентові повідомити про щось, проте не має змоги зателефонувати.

   Пам’ятайте, що такі повідомлення потрібно писати грамотно, коротко, добираючи найбільш доречні фрази, дбаючи про ввічливість.

Та справжнім дивом у відкриттях  хх століття став комп’ютер а потім ще й Інтернет.

Комп’ютери дають змогу значно підвищити ефективність роботи в різноманітних видах діяльності, відкривають людині нові обрії пізнання. 

Інтернет - всесвітня комп’ютерна мережа, яка на сьогодні об’єднує мільйони комп’ютерів по всій земній кулі. А сучасний комп’ютер з підключенням  до всесвітньої мережі забезпечує доступ практично до всіх інформаційних надбань людства.

Але зі зростанням популярності Інтернету стали проявлятись і негативні сторони його застосування.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати твір-роздум «Культурна людина. Якою я її бачу?»

 

 

Українська література 11-б клас на 15.01.2025

В. Симоненко «Казка про дурила»

В. Симоненко… Поет-шістдесятник… Поет-лірик… Поет-сатирик… І просто незвичайна людина, яка неймовірною любов’ю любила навколишній світ, любила життя, любила своїх батьків, а звідси — і народ, і, безумовно, Україну, до якої він не шукав «ні .стежки, ні броду», бо вона була в його грудях, «у чолі і в руках».

Після закінчення факультету журналістики при Київському університеті Василь розпочав своє трудове життя, а вірші писав ще в шкільні роки.

Його творчість — це своєрідний маніфест «шістдесятників», це гімн природі і гімн правді. Далеко не кожен поет зважувався на правду. А Василь інакше не міг. І цього не пробачили йому. До 80-х років його ім’я не можна було промовляти, а твори не друкувалися, за винятком невеликої збірки, що була видана чи то друзями, чи то якимось чудом.

Та настав час — народ все-таки пізнав їх і оцінює нині як належите. Сьогодні Симоненко повертається до нас, повертається в усій красі своїй, в повноті й первозданності свого таланту.

Читаєш, перечитуєш вірші поета, осмислюєш їх і приходиш до висновку, що це не просто автор ліричних творів, це поет-борець, Поет-патріот шевченківського пафосу.

Одним з кращих творів письменника є «Казка про Дурила», написана в 1963 році. У своєму щоденнику Василь залишив такий запис «Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше».

1963 рік — той період в житті нашої держави, який характеризувався нудотою й задушливістю. В історію він увійшов під іменем «застій». На думку істориків, ніякої, по суті, не було різниці між Хрущовською «відлигою» і брежнєвською «задухою». Тому-то й Замовчують наших «шістдесятників», поетів, які не хотіли миритися з певними установами і в своїх віршах викривали горе, керівників. Симоненко ще в 1955 році сказав:

Біля керма запроданці, кастрати

Дрижать від жаху в немочі сліпій…

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко міг би вирости на ній!

Про що ж і про. кого «Казка про Дурила»? Зміст твору багатопроблемний як і багатопроблемне наше життя. Та ідея її така: засудження тих. хто відбирає у людини Батьківщину, відучує ц любити, ховає живе життя -„в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями» облуди, забирає свободу освідчення любові до неї і притуплює історичну пам’ять, свідомість обов’язку.

Своїм твором В. Симоненко ще й ще раз ствердив високість Шевченкового:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Твір складний, алегоричний, переповнений замаскованими алюзіями. Кожен образ символізує певне явище з життя країни. Не всі літературні критики саме це вбачають в оригінальному творі, дехто зводить тлумачення «Казки…» до народнопісенного джерела, а образи розцінює як казкових героїв з народних казок.

І все ж треба подивитися на твір іншими очима. У «Казці…» і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. Симоненко свідомо руйнує часові й просторові рамки, підкреслюючи цим спільні корені тиранії.

Петро і Дурило — представники двох поколінь. Петро — не старше покоління, активність у якого витравили ще за часів царської Росії і сталінського режиму, хоч його доброту знищити ніхто не зумів. Свого сина виганяє Петро не через погрози старшини, а щоб той з голоду не помер. Батько ніби й проклинає сина, проте в нього на вустах «щира посмішка».

Розповідь про дурного Петра та його сина Дурила ведеться спокійно, непоквапливо, просторічною мовою.

Ці люди піддаються на обман, вступають врешті-решт в двобій зі злом і іноді перемагають. їм притаманний гумор. Коли старшина прийшов до Петра скаржитися на неслухняність Дурила, Петро відповів:

Та я його витурю з дому,

щоб не балакав малий сатана то,

що усім відомо.

Дурило не може миритися з режимом, він вирушає в довгі мандри щастя шукати. Симоненко наділяє героя рисами казкових богатирів: неймовірною силою, умінням ходити по воді, сміливістю та мужністю. Коли герой підріс, змужнів, одразу вирушає до рідного краю. По дорозі йому трапляється рай. Старшини раю заманюють Дурила до себе. Картина раю — просто-таки модель хрущовсько-брежнєвського суспільства: тут чорнильно-паперові стосунки з суспільством, прагнення знищити тих, хто проти ідеї. І все це в ім’я світлого майбутньою. В характеристиці старшин раю Симоненкова іронія переходить у сарказм:

Одна турбота наші чола оре —

а що, як в мудрі паперові гори

раптово влучить іскорка вогню?

Чи вистачить чорнила, щоб залить?

А більше нам нічого не болить.

Моторошно і бридко уявляти собі цю гору, що вивершена на гроші народу й заступає сонце від народу. Симоненко ганьбить творців «Евересту» за допомогою прийому самовикриття. Вони пророкують свою мудрість, а насправді це жалюгідність і тупість:

Порода наша мудра від природи,

Ми знаєм все, бо осягнули все.

І глипає на нас зворушено і гордо

Щасливий предок — щирий шимпанзе.

У «Казці…» цікава інтерпретація образу засновника бюрократичного раю. Це — кам’яний ідол на постаменті. Але засновник раю — не лише Сталін, це і Хрущов, і Брежнєв:

Бо таке на роду написано.

від Адама до наших днів

будуть людям світити лисини

величаво мудрих вождів.

Всі ці мужі мають спільну рису: зоологічну ненависть до талановитих і чесних людей.

Є в «Казці…» й інші образи — це повії-Музи. Вони не прикриті алегорією, оголені автором:

Там живе племін усяких

Престрашенна мішанина,

І зате той край зоветься —

Русь єдина, Русь єдина.

Серце поета переповнене непорозумінням: його страшенно пригнічувало й дратувало те, що в нашій літературі багато «низькопробних митців», жалюгідних служак, що пишуть твори на замовлення:

Скільки бідною торгували,

Скільки вже продавалась сама,

що назвать її мертвою мало,

а сильнішого слова нема.

Неймовірно! Хіба можна було після таких слів сподіватися на видання «Казки…»?

Чому старшини раю запобігаюгь перед Дурилом? Та тому, що їм потрібний апарат, а Дурило підходить до цього. Та Дурило виявляється Мудрішим і ставить старшинам непотрібні питання: чого у вас, люди добрі, ноги у крові?

У «Казці…» В. Симоненко викриває лицемірство, блюзнірство, засуджує класовий гуманізм, виражає непохитну віру в перемогу народу. Тому-то й втікає з раю Дурило. Кінець твору написаний у чисто симоненківській манері.

Україно! Ти для мене — диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

«Казка про Дурила» — ще не до кінця осмислений твір В. Симоненка. Його треба читати й перечитувати. І сприйняти ідейний зміст його можна тільки при умові глибокого знання історії та літературного-процесу.

 

 Українська література 11-б клас  на 14.01.2025

В.Симоненко. Творча біографія митця. Традиційність його лірики. Образ України. Громадянський вибір поета.

Шістдесятник Василь Симоненко помер у ніч з 13 на 14 грудня 1963 року у неповні 29 років. Літературні критики називали його "поетом без каменю за душею", а есеїст Євген Сверстюк зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України.

Дитинство

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.

За словами письменника Олеся Гончара, "його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний".

Життя і кохання поета Симоненка

Почав шкільне навчання Симоненко у рідному селі. По закінченні отримав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда".

У редакції останньої Симоненко познайомився з дівчиною Люсею – коханням всього життя, яка працювала там кур'єром. У 22 роки поет одружився. Згодом у родини народився син Олесь.

Дівчина припала не тільки до серця Василю, а і його приятелю Станіславу Буряченку. Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: "Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь".

У коханні Симоненко зізнався Людмилі словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". Поет називав свою Людмилу ніжно-пестливо – Люся-малюся.

Один з друзів поета, журналіст Микола Сніжко, розповів, що "причарувати" Люсю вдалося завдяки вину з троянд. Робити цей напій Василь навчився під час відрядження у Тальне, де почув легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.

"Коли Василь вперше побачив свою майбутню дружину, то купив отакенну корзину троянд, зробив із них вино, пригостив її, і причарував. А ще пообіцяв робити щовесни трояндове вино – щоб закріпити успіх", — пригадував Микола Сніжко. За його словами, Василь називав своє фірмове вино на французький манір – "Симоне". А дружину Людмилу – Люсьєн.

"Треба перем’яти з цукром пелюстки троянд. М’яти потрібно руками. Коли пустять сік, додати води. А потім чекати, поки заграє. Тільки треба брати лише рожеві троянди, вони найкраще для цього підходять".

Творчість Василя Симоненка

Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди".

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія Симоненка була сатирою на радянський лад.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.

Поет був не тільки бунтарем. Інтимна лірика Симоненка видається досі та має своїх поціновувачів. Відомі поезії Василя Симоненка "Задивляюсь у твої зіниці", де поет пише про любов до України, "Лебеді материнства" належать до громадянської лірики.

Арешт і побиття Василя Симоненка

Влітку 1962 року Симоненка заарештовують. На залізничній станції в Черкасах між буфетницею ресторану і Симоненком випадково спалахнула суперечка: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилася продати Василеві цигарки. Той, звичайно, обурився.

Нагодилися двоє чергових міліціонерів і попросили письменника показати документи. Василь пред'явив редакційне посвідчення. Але, побачивши перед собою відомого поета, правоохоронці безцеремонно скрутили Василеві руки й на очах у натовпу потягли до вокзальної кімнати міліції. Потім поета запхали у "воронок".

Колеги розшукали поета в камері у Смілі на другий день. Забрати його дозволили тільки після того, як втрутився секретар Смілянського міськкому партії.

Василь показував синці й розповідав, що по м'яких частинах тіла не били, в основному удари завдавалися по хребту і нижній частині спини.

Знайомі письменника потім згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Завзятих "охоронців порядку", звісно, ніхто не шукав.

На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Віктор Онойко у книзі "Життя мов спалах блискавки" про Василя Симоненка наводять версію, що до побиття міг бути причетний Микита Хрущов, про якого поет на початку 60-х написав вірш.

"Я читав його. Зримо уявляється портрет цієї людини. І про бородавки там є, і про кукурудзу. Вірш якимсь дивом був надрукований. Симоненка навіть викликали в Москву до Хрущова, де, за розповіддю мами Василя, відбувся такий діалог:

— Що оце ти пишеш? Таких, як ти, писак у мене багато.

— Хоч у вас таких і багато, але я, їй-Богу, один".

Недарма Симоненка називали літературним бунтарем: він не терпів несправедливості, прагнув не тільки свободи, але й визнати Україну самобутньою державою. Він виступав проти компартії та всевладдя.

Смерть

Навесні 1963-го його стан тільки погіршувався. А вже у вересні поета госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби. Проведена операція результатів не дала.

У ніч проти 14 грудня 1963 році у неповні 29 років поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапляють його щоденники й архів. Однак після цього Симоненка в Україні не видаватимуть 15 років.

Через 35 років після смерті в його робочому кабінеті відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку – вішак із плащем і капелюхом. А на полиці шафи – підкова.

1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію. Проте не судилося. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.

Останній вірш Симоненка

Коли стан Симоненка погіршився й він потрапив до лікарні, то продовжував творити. Останній свій вірш поет написав у грудні 1963 року.

Прощай, мій зошите! Спасибі тобі, друже, Що ти думок моїх Не відцуравсь, Що ти свої клітини Тепло мружив, Коли над римами Я потом обливавсь.

Ти їх сприйняв Без жодної огуди, Єдиний мій читач І шанувальник мій. Чи сприймуть їх колись І прочитають люди — Побачимо. Прощай,

 «Задивляюсь у твої зіниці» аналіз вірша (паспорт)

Автор – Василь Симоненко 

Рік написання – 1962

Вид лірики: громадянська, патріотична.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: звеличення рідної землі, її історії.

Ідея — показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.

Віршований розмір: шестистопний ямб

Римування: перехресне (зіниці — блискавиці, рань — повстань.)

Провідний мотив твору. Поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про ЇЇ майбутнє.

Композиція вірша. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління. Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.

Образи. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.

Також у цьому вірші звучить передбачення ранньої смерті Василя Симоненка.

У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко гордо й відверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього.