Українська мова 11-Б клас на 31.03.2025

       Вживання спеціальної лексики, терміни і професіоналізми

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

До будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Висновки  Отже, термін - це слово в особливій функції якого не тільки назвати предмет чи поняття, а дати йому точне визначення.

Характеризуються терміни величиною точністю значення, емоційністю та експресивністю нейтральності.

Терміни вживаються в трьох стилях: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий. 
Терміни потрібно вживати лише зі значенням зазначеним у словнику (можуть мати кілька значень).

Слово "Справа": 1) Поняття, яке вживається для сукупності документів; 
2) Одиниця зберігання текстових документів в архіві. 
3) Різновид справи, який становить цілісність за змістом і послідовне ведення одного питання. 

Крім звичайних термінів існують терміни-дублети і терміни-неологізми (нові або маловідомі). 

Професіоналізми - це слова або вислови властиві мові певної вузької групи людей. 
         Професіоналізми творяться двома способами:

1. Коли та чи інша спеціальність або вид занять не мають розвиненої термінології. 
2. Виникають як неофіційні мовні замінники наявних у певній галузі термінів. 
Загалом терміни та професіоналізми засмічують мову ділових паперів. Якщо терміни відзначається своєю емоційною нейтральністю то професіоналізми навпаки є емоційно-забарвленні.

1. Терміни та їх місце в діловому мовленні 

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін (від латин, tеrтіпus — кордон, межа, кінець) 
Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. 
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать: 
а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери); 
б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів; 
в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності; 
г) стилістична нейтральність; 
д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. 
Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). 
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви — одиничне. 
До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. 
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо. 
Мовна специфіка сучасного українського терміна ще не стала предметом спеціального наукового дослідження лінгвістів. Вони здебільшого розглядають український термін як особливий знак серед лексем національної мови або використовують його як об’єкт для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства. Тому українські мовознавці особливу увагу звертають на семантику терміна й особливості вияву парадигматичних відношень (синонімних, омонімних, паронімних і родо-видових) в термінній лексиці, а також на пошуки доказової бази, що ілюструє таку фундаментальну властивість терміна, як тенденція до однозначності.

Чимало місця в різноманітних дослідженнях займає етимологія і словотвірна будова термінів, що належать до різноманітних терміносистем, а також історії формування найменувань спеціальних понять. 
Тематичні обрії українського термінознавства розширюють недавні монографічні дослідження, де внутрішньомовні чинники розвитку терміносистем пов’язано з теорією мовного планування, детально проаналізовано роль і місце греко-латинських коренів у різноманітних терміносистемах чи розвиток термінології пов’язано з лінгвоцидом української мови в ХХ ст.. 
Півторасталітня історія наукового терміна в новій українській літературній мові однак засвідчує, що серед основних питань термінознавства, як і літературної мови загалом, чи не на перше місце завжди висувалась проблема відбору з найрізноманітніших варіантів і органічного входження терміна в лексичну підсистему національної мови. І якщо нове загальновживане слово часто виникало в мові спонтанно, то відбір спеціального слова вимагав опрацювання критеріїв входження в загальнолітературну мову і окрему терміносистему. 
Це завдання легше вирішувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І скільки б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію ужитку, часто усупереч згаданим вище принципам.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання про те, як зберегти національний дух української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Цікаво, що саме вибір серед можливих термінів найбільш цікавить термінологів-практиків, особливо українську науково-технічну інтелігенцію. 
Найгарячіші дискусії відбуваються саме із приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з ряду дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких, як відомо, найбільш відрізняється від аналогічних термінів інших слов’янських мов, насамперед російської. 
У зв’язку з цим виникає комплекс питань про те, в якому сенсі ми можемо вести мову про національну специфіку українського терміна, у яких тематичних чи інших групах назв спеціальних понять вона виявляється, на які рівні мовної структури необхідно звернути особливу увагу, щоб узгодити семантичні й прагматичні вимоги до терміна й не втратити його національномовної специфіки. Коло пов’язаних між собою проблем при цьому виходить поза межі суто лінгвістичних, через що термінознавство мусить стати міждисциплінарною науковою галуззю.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов’язаних з розбудовою українських термінів, що містять специфічні національномовні риси, на сьогодні можемо виділити принаймні шість:

1) опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв’язку з чим вимагає опрацювання проблема росіянізму в українській термінології; 
2) виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

3) з’ясування ролі й місця інтернаціоналізмів та їх національних відповідників у різних терміносистемах;

4) способи відбору назв опредметнених дій; 
5) способи відбору найменувань опредметнених ознак; 
6) орфоепічні й орфографічні проблеми. 
Названі питання означають тільки перше наближення до комплексу проблем, пов’язаних з національною своєрідністю сучасного українського терміна. Вони тягнуть за собою й інші, наприклад, проблеми практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій. 
Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ–початку ХХІ століття дають змогу зробити висновок, що принаймні певна частина українських дослідників у своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси (суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути широко розповсюджені в будь-якій терміносистемі. Якщо українські терміни навіть поморфемно перекладені з російської, тобто скальковані за російськими взірцями, але їх морфемний склад не суперечить будові українського слова, такі похідники сучасні носії української наукової мови цілковито сприймають і здебільш не обговорюють. 
Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, широким потоком ринули в українську мову наприкінці ХХ століття у зв’язку з розпадом Радянського Союзу і перетворенням світу із двополюсного на однополюсний. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше – природничих. За рахунок англіцизмів значно поповнився склад науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми все більше стають конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української лексики, в тому числі й наукової, чужомовними словами. 
Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. Масово проникаючи в нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх без належного опору з боку українських учених. 
          Крім зросійщення, в українського наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови. 
         У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоча до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці широко застосовують концепт, бо термін поняття їх уже не влаштовує. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно). У політології розповсюджені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру поширений англіцизм мас медія, а інтерв’ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне. Замість давніших назв освітніх установ училище, технікум запровадили англіцизм коледж. 
             Представників наймолодшого й середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний – прихований, неявний; варіабельний – змінний; інтеракція – взаємодія тощо. Почасти це данина моді й сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки. Упорядники української науково-технічної термінології ще не виробили концепції, як позичати найменування найновіших технічних засобів, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Тим часом англомовні терміни макрос, опція, принтер, сайт, сервер, сервіс, файл, утиліта та багато інших, значну частину яких можна без втрат перекласти українською, щодня проникають у свідомість усе масовішого користувача комп’ютерної техніки. 
Чимало термінів утворено шляхом метафоризації — перенесення назви з одного явища або предмета на інший на підставі подібності ознак чи функцій. Такий спосіб спільний для всіх мов. Приміром, поширений у техніці термін сорочка (ізольована порожнина в машинах та апаратах для циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається в слов’янських мовах так: в українській сорочка, в російській рубашка, в чеській kosile і т. д. Тобто для називання спільного поняття кожна мова знаходить власні лексичні засоби. 
Прекрасно, що наші фахівці сьогодні намагаються не перекладати дослівно терміни, а підбирати до них найбільш вдалий національний відповідник. 
Мова законодавчих актів і нормативних документів відіграє дуже важливу роль у становленні української мови. Саме від того, як написано нормативні документи, залежить, чи буде український діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи — як часто, на жаль, трапляється — буде засмічуватися. Відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор О.Сербенська запровадила поняття «екологія мови». Використовуючи екологічну термінологію, можна сказати, що сьогодні основними джерелами забруднення мови є, на жаль, саме нормотворці всіх рівнів. Термінологічну або стилістичну помилку в законі чи іншому нормативному акті можна порівняти з залповим скиданням каналізації в річку, з якої беруть питну воду. Тому що таку помилку тиражують у тисячах примірників, вона фактично стає нормою, й «очистити річку» після цього буває дуже складно.

Отже, потрібно, побудувати ефективні «очисні споруди», створивши багаторівневу мовно-термінологічну експертизу законодавчих актів та нормативних документів. Мета такої експертизи — поліпшити якість законодавчої й нормативної бази, забезпечити системність, понятійну узгодженість, однозначне розуміння викладених у документах вимог та положень, використовуючи застандартизовану й усталену термінологію. 
Експертизу нормативно-правових документів державного рівня могли б проводити мовознавці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.Потебні, а також наукові установи органів державного нагляду за нормативними документами у сферах їхньої діяльності, наприклад, Держспоживстандарту, Держбуду та інших. 
Потрібна конструктивна співпраця мовознавців та фахівців з термінології в різних галузях, яка сприятиме зміцненню статусу української мови як державної, а з боку держави в особі керівників різних рангів — конкретна допомога в цій роботі. У такому поєднанні зусиль — запорука зміцнення позицій української мови в інтересах розвитку України та її інтеграції у цивілізоване світове співтовариство. 

2. Професійна лексика. Професіоналізми

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. 
З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жарґонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. 
             На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад: 
1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо. 
2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс. 
3. Назви фіґур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін. 
4. Професіоналізми користувачів ПК: мама — материнська плата; клава — клавіатура; скинути інформацію — переписати; вінт — вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації). 
5. Професіоналізми музикантів: фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія з новою обробкою; розкрутити (пісню, ім'я) — розрекламувати. 
Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах). 
Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах. 
В ОДС професіоналізми використовують із певними застереженнями. 
Канцеляризми — слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад: 
восени й узимку — в осінньо-зимовий період 
хвилюватися — переживати стан занепокоєння 
зголодніти — відчувати потребу в харчуванні. 
Отже, професіоналізми — слова, що їх уживають люди, об'єд¬нані певною виробничою діяльністю, тобто слова, прита¬манні мовленню представників певної професії: забій, вруб¬машина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна груша, мар¬тен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (стале¬вари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сіль¬ські трудівники); курсив, петит, набір, гранки (праців¬ники поліграфії), перкусія, пальпація, ремісія, кома (ме¬дики). 
Правда, не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, мотор чихает належать не до високої, а низької лексики. 

Терміни та професіоналізми в діловому мовленні

Термін – це спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття науки. Терміни не тільки називають предмети чи почуття, а й дають їм точне визначення.

Терміни характеризуються великою точністю свого значення, відсутністю в них образних, експресивних, суб′єктивно-оцінних відтінків.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни : медичні, юридичні, філологічні, математичні, економічні тощо. Група таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки (юридична термінологія – адвокат, підсудний, свідок, дізнання, відповідальність, презумпція; міжнародне право – посол, меморандум, нота /протесту/)

Існує загальнонаукова термінологія, що використовується в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя, як-от: аналіз, синтез, держава, проблема, машина, право, документ, охорона і вузькоспеціальна, яка використовується лише спеціалістами: сальдо (бух.), кавернотомія (мед.), субстантивація (лінгв.).

Вимоги до терміна

·         він повинен бути однозначним у межах даної терміносистеми;

·         називати поняття, риси, ознаки означуваного явища;

·         бути стилістично нейтральним;

·         не мати синонімів та омонімів у межах терміносистеми даної науки;

·         створюватися засобоми власної мови (діловодство), запозичуватися з інших мов (банк, бартер) або конструюватися за зразками даної мови (фотокамера).

У діловому стилі терміни підпорядковуються тим самим законам, що й інші слова: вони з′являються, уточнюються, розмежовуються із загальновживаними словами, близькими за значенням, потім кодифікуються і можуть вибувати з активного вжитку.

Обов′язкові вимоги до вживання термінів у ділових текстах

1.     Термін повинен вживатися з одним значенням, закріпленим за ним у словнику (циркуляр – це розпорядження, яке повинні виконувати всі підвідомчі даній організації установи та підприємства. Це означае, що циркуляр – це директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу).

2.     Термін треба вживати лише в тій формі, яка зафіксована в словнику (якщо в словнику зафіксовано діловодство, то такі зіпсовані його форми, як ділопроізводство, діловедення, справоведення вживати неможна).

3.     Похідні форми від терміна утворюються за нормами української мови і відповідають тому, що зафіксовано у словниках.

4.     При самостійному складанні документів треба завжди перевіряти кодифікованість саме цих термінів (термін редуктор у хіміків – „пристрій для знижування тиску газу”, у машинобудівників – „пристрій для зниження швидкості обертання валів”).

Отже, терміни – це така група слів, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звіряння зі словниками, повсякчасного поновлення в пам′яті значення потрібних для роботи найменувань.

Професіоналізми – це слова, властиві мові певної професійної або соціальної групи, поставлених в особливі умови життя та праці (шапка – це загальний заголовок, початкові реквізити документів, пара – оцінка „незадовільно”)

Вони виникають у двох випадках:

·         коли нема розвиненої термінології (полювання, різні ігри);

·         як розмовні неофіційні замінники наявних термінів (пересадка замість трансплантація, оерзе – замість гостре респіраторне захворювання).

Професіоналізми утворюються:

1.     Завдяки вживанню слова загальнонародної мови у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів – це час між заняттями.

2.     Шляхом усічення основ слів: кібер (кібернетик), філфак (філологічний факультет).

3.     Через зміни в наголошенні слів: ко мпас – компа с, ра порт – рапо рт.

4.     Шляхом префіксації та суфіксації: (префікси до-, недо- доукомплектувати, дообладнання, недовнесок; суфікси –ість, -аж,- ація пливучість, типаж, маршрутизація).

У практиці писемного спілкування завдяки вживанню професіоналізмів загублюється офіційність тону, документ набуває рис приватної записки. У міжвідомчій кореспонденції вживання професіоналізмів неприпустиме – вони можуть викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

Жаргон (як синонім використовують термін сленг) – різновид мови, що використовується в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об′єднує людей за ознакою інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, спортсменів.

Молодіжний жаргон: предки (батьки), бабки (гроші), стріха (свідомість, здоровий глузд).

Студентський жаргон: зрізатися (не скласти іспит), хвіст (нескладений іспит), шпора (шпаргалка).

Жаргонні слова охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її.