Українська мова 5- А клас на 11.11.2024

       Основа слова. Закінчення. Незмінні й змінні слова

1. Робота з підручником. Розгляд теоретичного матеріалу (стор. 58-59).

Вправа 3 (стор. 59). Запишіть слова у дві колонки: 1) з нульовим закінченням; 2) без закінчення. З перших букв виписаних слів складіть назви солодких плодів.

     По-китайськи, сік, очистити, ураган, натюрморт, манго, артистично, ирій, ралі, амплуа, наввипередки, центнер, якість, частенько.

Нульове закінчення □	Без закінчення
Сік	По-китайськи (присл.)
Ураган	Очистити (інф.)
Натюрморт	Манго (інш.)
Ирій	Артистично (присл.)
Центнер	Ралі (інш.)
Якість	Амплуа (інш.)
	Наввипередки (присл.)
	Частенько (присл.)

 Вправа 4 (стор. 59). Виконайте завдання в тестовій формі.

1. Закінчення має слово

А кіно

Б лото

В кредо

Г молоко

2. НЕМАЄ закінчення в слові

А  Франція – Франції, Францією

Б  француз – французи, французу

В  французький – французькою

Г  по-французьки - прислівник

3. Граматичне значення «жіночий рід, родовий відмінок, однина» має закінчення -и в слові

А  Карпати – Н.в., мн.

Б  будинки – Н.в., мн.

В  кошеняти – Р.в., одн.

Г  Єлизавети – Р.в., одн., ж.р.

1-Г

2-Г

3-Г

Домашнє завдання

Вправа «з будиночком» на стор. 59

 

Українська література 11 – Б клас на 06.11.2024 -07.11.2024

Модерністські образи Міста, Моря. Морально-етичні колізії твору. Національне крізь призму загальнолюдського.

«Майстер корабля» (1928) — перший роман Ю. Яновського. Він написав його за сім місяців. У цьому автобіографічному творі митець осмислив свій життєвий досвід, пов’язаний з роботою на Одеській кінофабриці.

«Я прочитав цей роман одним нападом і з одним почуттям радості й задоволення. Пафос викладу, поруч урочистої стриманості, новий для нашої літератури. Несподівано поєднаний матеріал – море й кіно, тонке плетиво любовної інтриги, проста й міцна фраза, сміливі злами розповідних планів – усе це робить із «Майстра корабля» видатне й поступове явище нашого літературного сьогодні» (Валер’ян Підмогильний).

Роман з’явився в той час, коли багато українських письменників шукали відповіді на питання: «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», тобто, яким шляхом розвиватиметься далі українська нація й українська культура зокрема. Цю проблему порушує Ю. Яновський, використовуючи в романі все: новий для української літератури сюжет, систему образів, символіку, художні деталі, навіть композицію.

У 1946 році письменник щиро пошкодує, що вже «ніколи не зможе написати такого молодого й романтичного трактату про …кіномистецтво, про перших наших митців, задивлених на море». Твір пронизано романтикою молодості, морських просторів і пригод, радістю від життя і творчості, сміливим польотом фантазії і відчуттям внутрішньої свободи.

 

Особливості світобачення й індивідуального стилю Ю. І. Яновського. Літературна довідка

Ю. Яновський — романтик за сутністю художнього мислення. О. Гончар назвав його «поетом людської чистоти».

«Майстер корабля» був задуманий як твір модерністський. Його основа неоромантична: на першому плані — окриленість, фантазія і віра в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність. Екзотика приморського міста, романтика морських пригод, молодість з її нестримними творчими амбіціями, кохання і вірна дружба — усе це сприяє творенню загального неоромантичного ефекту життєвої повноти, незмарнованих днів людського життя.

Неоромантизм (від грецьк. νέος – молодий, новий і фр. romantisme) – напрям модернізму, якому властиві увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного.

Екзотика. Твір Ю. Яновського можна вважати першим в українській літературі мариністичним романом. Ефект «шуму і рокоту» моря тут дуже сильний. Воно дихає гіркою сіллю, морською травою та йодом, кличе в «заобрійну синь», збурюючи ліричну душу Редактора… Воно шле випробування героям роману — Директору (колишньому матросові), Богданові, хазяїну трамбака, для якого «батьківщина — море»… Екзотика «Майстра корабля» — це й далекі краї: острови Ява та Пао, про які розповідають Богдан, хазяїн трамбака, Поля; це озеро Комо, Генуя й Мілан, звідки пише листи Тайах… А причорноморське місто з його портом, кінофабрикою, пам’ятником Рішельє, завулками, що ведуть на узбережжя… А мелодія імен: То-Ма-Кі, Сев, Майк, Тайах, Генрі? А поезія корабельної термінології? З яким смаком Професор описує — на зшиткові англійського паперу ХVII століття — як треба добирати сосну для щогл, як ставити вітрила!..

Герої, піднесені над буднями. Поезією незвичайності в неоромантичній прозі пронизані не лише обставини, а й герої. Природно, що Сев і Редактор — «дивні люди». Це світлі й талановиті романтики, готові полицарськи служити своїй Прекрасній Дамі. Культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин у них надзвичайно сильний.

Тайах — зеленоока красуня, наділена якоюсь незбагненною гріховною привабливістю й демонічністю. Її краса захоплює чоловіків, обіцяючи їм «рай та відчай». Автор усіляко підкреслює винятковість своєї героїні. Тайах називає себе «авантюристкою». Поведінка жінки оповита серпанком таємничості. Уже задовго до її першої появи в Редактора виникає передчуття, що має статися «щось надзвичайне», а після цього присутність Тайах постійно супроводжується атмосферою «чутливого чекання», захвату; Тайах випромінює «якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни».

Вітаїзм. «Майстер корабля» — невимушена й натхненна ода молодості, любові та творчості. Є в цьому творі та сама «романтика вітаїзму», хвала життю, до якої закликав своїми статтями М. Хвильовий. «Життя є молодість, труд і любов», — писав Ю. Яновський у «Байгороді». Ця тріада є й у романі «Майстер корабля» — книжці «легкій та життєжадібній».

Дехто з критиків 1920-х років говорив про «елліністичне світовідчування» автора «Майстра корабля». Сторінки роману й справді проміняться хмільним торжеством молодості як свята життя. Швидкоплинність цього свята відчувається у творі так само гостро, як і його яскравість, відкритість до любові та творчості.

Символіка. За один з епіграфів до роману Ю. Яновський узяв слова з «Римської держави» Горація: «О корабле, тебе вже манить хвиля моря?» Горацій прославляв Римську державу, порівнюючи її з кораблем.

Ю. Яновський у романі, герої якого споруджують красень-вітрильник, думав про свою Республіку — про Україну… Якщо корабель у романі — символ держави, то так само символічним є й майстер корабля. Екзотична дерев’яна жіноча фігурка має вести задуманий Севом і Редактором бриг крізь бурі й випробування. Але в ширшому сенсі майстер корабля — це «веселий народ», який творить свою Республіку. 

1.     Ідейно-художній аналіз роману «Майстер корабля»

·         Складання літературної візитки твору

Літературний рід: епос

Жанр: автобіографічний роман, «кінороман» (В. Панченко). (Роман новаторський, тож визначити його жанр досить складно, адже в ньому є й філософські роздуми, є й неоромантична любовна лінія, наявні риси пригодницького твору. Є також і футуристична спроба зазирнути в майбутнє, передбачити його. Отже, це твір зі складною організацією, що поєднав ознаки кількох романних різновидів)

Епоха: 1920-ті роки ХХ століття. Експериментальна проза 20-х років ХХ століття, авангардна проза (О. Сайковська)

Напрям: модернізм (елементи детективного, пригодницько-авантюрного жанру; іонізація; романтика настрою; новітні образи моря, міста (мариністичний колорит); екзотичність (місця, імена), пейзаж)

Течія: неоромантизм

Тема: роздуми митця про сенс земного буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього; становлення українського кіно, творення якісно нової української культури; тема жінки і кохання.

Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непереможного життєлюбства; поетизація вільного творчого начала в українській людині, пробудженій до нового життя.

Головна думка: «У мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Культура нації — звуть її». Мистецтво окрилює людину, саме у творчості вона здобуває безсмертя.

Проблематика роману

Проблеми морально-філософського характеру:

·         проблема людини, яка будуватиме майбутнє України, вільне від усіх темних прикмет попередніх часів;

·         проблема сенсу життя, щастя, творчого покликання, молодості і старості;

·         проблема творення нової української культури, культури нації;

·         проблема оновлення в особистих стосунках.

Майстер на носі корабля — дерев’яна фігурка із профілем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти із собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні цінності? Що буде оберігати її в майбутньому?

Мотиви

·         мотив молодості;

·         мотив моря

Сюжет: сюжет роману досить складний, багатошаровий, у ньому немає традиційної для цього жанру часової лінійності: розповідь Богдана про повстання на Балканах — четвертий крок від умовної реальності; написання сюжету про це повстання — третій крок від художньої реальності; зйомки самого фільму — другий крок; усвідомлення читачами, що все це — спогади зрілого То-Ма-Кі — перший крок (у цьому полягає своєрідна сюжетна градація, багатошаровість сюжету).

Композиція

Композиція доволі вільна:

·         незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього

То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом;

– читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле;

– таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну;

– дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява, (Пао);

– мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн;

– екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі та його сини Майк і Генрі.

Три людські виміри розкриття особливостей образів:

·         творча праця;

·         дружба;

·         кохання

Прототипи художніх образів:

    Григорій Гричер (1883–1945) — український кінорежисер і сценарист. Народився в Полтаві. Навчався в Києві. Працював на Одеській, Київській та Ташкентській кіностудіях. Режисер-постановник фільму «Сорочинський ярмарок» (1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Богдана.

 

Василь Кричевський (1872–1952) — український маляр, графік,

архітектор. Народився на Слобожанщині, навчався в Харкові. Перший ректор Державної академії мистецтв у Києві. Керував мистецькою частиною у виробництві фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» і «Звенигора» на Одеській кінофабриці (1925–1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Професора.

 

Павло Нечеса (1891–1969) — український організатор кіновиробництва. Заступник директора Ялтинської (1922–1923), директор Одеської й Київської кінофабрик (1925–1930). Автор сценарію фільму «Борислав сміється» (1927). 1937 р. був репресований. У романі «Майстер корабля» є прототипом Директора кінофабрики.

 

       Іта Пензо (1906–1992) — російська актриса, балерина, італійка за

походженням. Працювала в Одеському оперному театрі. 1927 року знялась у фільмі О. Довженка «Сумка дипкур’єра». У романі «Майстер корабля» є прототипом балерини Тайах.

            О. П. Довженко – український письменник, режисер, кінодраматург, художник, публіцист. З 1926 року працював режисером на Одеській кінофабриці. У романі «Майстер корабля» є прототипом режисера Сева.

        Образи моря та міста. Море в романі «Майстер корабля» є тлом, на якому розгортаються події, воно допомагає глибше розкрити внутрішній світ героїв. Море втілює далеку мрію й нові, незвідані дороги, як і зауважив

Ю. Яновський: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, бо на ньому кожна дорога нова й кожне місце — дорога».

Образ міста саме у 20-х роках ХХ ст. відображається в українській літературі повнокровно, це вже не абстрактне поняття, а берег, до якого прагнуть літературні герої. Ю. Яновський творить художній простір, у якому розгортається більшість подій у місті біля моря, не згадуючи його конкретної

назви, проте читач бачить, як кадри старого документального фільму, у ньому Одесу середини 20-х років минулого століття, яку називали «Голлівудом на березі Чорного моря».

 

Море у часі і просторі                                             Місто у часі і просторі

настирливість                                                          цемент, асфальт, машини

кожна дорога нова                                                  клітка зоологічного саду

і кожне місце — дорога                                         пам’ятник французькому

солодка млость ефіру                                             герцогові

морська диявольщина                                              рівні вулиці

заобрійна синь                                                          будинки

розпутна красива жінка                                           готелі

чорне страшне море                                                 бульвари

безодня води й гніву                                                трамваї

натура зрадлива, зовуча й сувора                           тротуари з квадратових

вільне море                                                               плит чорного каменю

пустельний степ одного обарвлення                     завулки, що ведуть на

й одного запаху                                                        набережну

кінофабрика

Метод написання: прийом ретроспекції: про минуле, але з висоти майбутнього

Символіка твору: корабель – образ держави; робота над будівництвом вітрильника – поривання людини до гармонії із собою, світом; стародавні креслення для справжнього корабля – програма духовного відродження українців для власного шляху розвитку

Художні деталі: штормовий вітер, берег, морські простори, якір

Постскриптум: у романі утверджується романтика вітаїзму, непереможне життєлюбство, яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. XX століття. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника).

 

молодість               життя            романтика           творчість 

мелодія самотності         «Майстер корабля»         честь        ностальгія

 любов до брата      культура нації       досвідченість        Людина  й совість   

творчий труд       любов      дружба, чистота       милосердя     радість     

 

          Українська література 11 –Б клас на 04.11 -05.11.2025

Юрій Яновський. Життєвий і творчий шлях письменника-романтика. Активна участь Ю.Яно­­в­ського у становленні українського кіно, відбиття цього у його твор­­­­чості (роман «Майстер корабля»). Особливості стилю Ю.Яно­в­сь­кого.

Трапляються люди, що не полишають у пам’яті жодних згадок — були та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю

людей-зірок, які не гаснуть у нашій пам’яті, які живіть у тобі, зогрі-

вають тебе своїм теплом, своєю мудрістю. До таких світлих, неза-

бутніх людей і належить Юрій Іванович Яновський.

Матвій Талалаєвський

         Сам Юрій Іванович писав: « Я входив у життя, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу…» І коли кажуть, що він «не те оспівував», то треба пам’ятати, що література – це не суто ідеологічний інструмент, а мистецтво слова. А в мистецтві слова Ю. Яновський був майстром першої величини, феномен. Ю. Яновський розвинув в українській прозі романтичний напрям. При цьому романтичне письмо завдало письменнику більше болю, ніж радощів. Яновський карався і мучився, і часом ламався, але був вірним своїм переконанням.

Народився 17 серпня 1902 року на хуторі Майєрово на Єлисаветградщині  (тепер село Нечаївка Компаніївського р-ну Кіровоградської обл.)  в заможній селянській родині. На екрані світлини – музей у будинку, де жила сім’я Яновських.

У сім’ї Івана Миколайовича і Марії Мусіївни народилося 8 дітей. Юрій був первістком, тому з 5 років вважався нянькою для всіх молодших.

З 1911 по 1919 рік – навчання у Єлисаветградському реальному училищі, закінчив із золотою медаллю. Саме тут проявилася його любов до книги. Почав збирати свою домашню бібліотеку, а першою книгою стала «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя.

У 1922 переїхав  до Києва, вступив на електротехнічний факультет політесу. Навчався в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим.

У перші дні навчання Юрій довідався, що в інституті діє літературний гурток, яким керує Д. Ревуцький. Організував газету і став її редактором.

Почав уперше друкуватися під псевдонімом Георгій Ней – вірш «Море» російською мовою. (Юрій – слов’янська форма від Георгій – хлібороб). Одночасно він писав вірші й українською мовою. А також оповідання, нариси, фейлетони.

Доля не була привітною до Юрія Яновського. На початку 20-х рр.. поблизу Майєрово вбили фінагента. Слідчі це приписали дядькові Юрія Петрові. Звістка про те, що Яновський – небіж убивці, дійшла до вузу , і хлопця виключили з інституту і з комсомолу. Відсахнулася від хлопця навіть кохана дівчина Галина Москалець. Хоча пізніше слідство знайшло справжнього вбивцю, але Юрій уже ніколи, попри вісі намагання, не зміг здобути вищої освіти. Проте Києва Яновський не покинув.

У лютому 1924 року у газеті «Більшовик» з’явився перший друкований вірш українською мовою «Дзвін», в якому молодий письменник певною мірою наслідував раннього П. Тичину.

1925 – перша збірка оповідань “Мамутові бивні”.

1926 – переїзд до Харкова, стає членом ВАПЛІТЕ. Цього ж таки року переїзд до Одеси разом із Довженком, де працює на посаді головним редактором кінофабрики.

По суті, Яновський був художнім керівником  «Одеського Голівуду». Він щиро переймався проблемами нового українського мистецтва – недарма його називали «добрим генієм українського кіно». На тлі загальної маси це була особистість яскрава, неординарна. Це стало однією з причин його звільнення з посади 1927 року. За цей час через його редакційний портфель пройшли фільми “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило”  П. Чардиніна, “Борислав сміється” Й. Рони, “Вася-реформатор”і “Сумка дипкур’єра”  О. Довженка.

Повертається до Харкова. Саме тут 1928 року з’являється роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед критики, особливо партійної. Це перший великий прозовий твір письменника. У цьому творі з повною силою прозвучав гімн людській праці, людським рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Я бачу творчі пальці – трепетні і нервові. Найбільше до вподоби - руки творців. Я люблю її – вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові і цим він передає самого себе, своє серце і розум, дихання дітей. Дві людські руки – це кільце, за яке ухопившись, можна зрушити землю».

Не обійшло щастя особистого життя Яновського. Одного разу він познайомився з актрисою театру «Березіль» Тамарою Шевченко. Невисока, граціозна, чорноока і чорнява Тамара полонила серце Яновського. Вона пізніше згадувала: «Важко сказати, що мене найбільше вразило в Юрі. Мабуть, краса, якою світився, чи може, те, що в його зовнішності було багато протиріч. Для аристократа він був трохи незграбним і якийсь сором’язливий. Аристократ, не звиклий до костюма, - це звучить дивно. Але селянським парубком, яким насправді був, його не назвеш. Скоріше за все чимось нагадував молодого вченого».

Юрій Яновський був люблячим і надійним чоловіком. До речі, все життя подружжя зверталося одне до одного на Ви, а Яновський звав Тамару Марою або Сонечком.

У 1935 році завершив роман «Вершники», але його ігнорують в Україні, він же належить пер націоналіста. Допомогли друзі – роман переклали російською мовою і видали в Росії. У Москві влаштували вечір творчості письменника. Повернулася слава, письменникові дали зелену вулицю. 1939 р нагороджений  орденом Трудового Червоного Прапора. Отримав квартиру в Києві.

Павло Тичина писав , що ця книга була «немов патентом на одержання зрілості прози української».

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль партії, і перемога червоного прапора, і героїзм комуністів. Роман був даниною  свого часу, але, на відміну від подібних творів, усе-таки талановитою.

1941-1945 – Уфа, головний редактор журналу «Українська література».

Війна залишила тяжкий осад у душі письменника, адже в окупованій Україні залишилися його сестри. На основі реальних подій Яновський пише роман «Дві сестри й полковник». Пізніше назву змінив на більш романтичну «Жива вода».

1947 – твір був завершений. У скороченому варіанті він друкувався у журналі «Дніпро», прозвучав по радіо. Цей роман обговорювали на пленумі Спілки письменників України. Несподівано посипались негативні рецензії. Автора звинуватили в буржуазному націоналізмі. Твір розгромили вщент. Каганович обізвав роман контрреволюційним, а Яновського – петлюрівцем.

Для митця настали страшні часи. Йому зменшили грошове забезпечення удвічі,а потім зовсім скасували. Розпорядилися знищити 200 000 примірників «Живої води», а збитки примусили оплатити Яновського. Від письменника вимагали усних і письмових покаянних виступів.

Матеріальні нестатки так притисли сім’ю, що Яновський майже повністю продав свою бібліотеку, віддав у комісійний магазин костюм, друкарську машинку. Його ніде не друкували. У своєму щоденнику писав, що на пленумі «поховали його  «Живу воду» на метрів десять під воду».

Але йому цей твір був надто дорогим, тому Яновський зробив понад 200 вставлень до роману, дав назву «Мир». Цей твір було надруковано після смерті письменника.

Юрій Яновський  - талановитий драматург. Свою драматичну діяльність розпочав ще в Одесі. Після цього з-під його пера виходять багато п’єс.

16 лютого 1954 року на сцені Київського театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра п’єси «Дочка прокурора». П’єса пройшла при повному аншлазі. Публіка кричала: «Автора!» актори вивели за руки Яновського,а він стояв усміхнений і щасливий. Скоро після прем’єри йшли вони удвох із дружиною до головного режисера на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів боролися лікарі за його життя.

25 лютого 1954 року помер у лікарні через неправильний діагноз. Професор вважав, що у нього інфаркт, а виявилося, що стався прорив виразки шлунка. Яновського треба було негайно везти на операційний стіл, а лікар приписав спокій, наказав лежати.

Хочу додати, що Юрій Яновський з дитинства багато хворів, переніс 6 тяжких операцій – 6 разів був на грані смерті.

Ображений у житті, він і по смерті був ображений. Поховали його спочатку десь у глухому закутку Байкового кладовища. А коли в кінці 50-х Хрущову захотілося покласти квіти на могилу письменника (вони особисто були знайомі під час війни), то могила за одну ніч була перенесена на центральну алею кладовища. І в такий спосіб перемогла справедливість: Яновський посів своє посмертне місце поруч із найвидатнішими постатями національної культури. А був він серед них і за життя.

Створення портфоліо письменника

При народженні: Яновський Юрій Іванович.

Псевдоніми, криптоніми: Юрій Ней, Юрі Юрченко.

Дата народження: 27 серпня 1902 р.

Місце народження: хутір Майєрове, Кіровоградська область.

Дата смерті: 25 лютого 1954 р. (51 рік).

Місце смерті: Київ.

Національність: українець.

Громадянство: СРСР.

Мова творів: українська, російська.

Рід діяльності: прозаїк, поет.

Роки активності: 1922–1954 рр.

Напрям: неоромантизм, соціалістичний реалізм.

Жанр: новела, роман, оповідання, повість, вірш.

Домашнє завдання

1. Прочитати роман «Майстер корабля»