Українська література 11 –Б клас на 04.11 -05.11.2025

Юрій Яновський. Життєвий і творчий шлях письменника-романтика. Активна участь Ю.Яно­­в­ського у становленні українського кіно, відбиття цього у його твор­­­­чості (роман «Майстер корабля»). Особливості стилю Ю.Яно­в­сь­кого.

Трапляються люди, що не полишають у пам’яті жодних згадок — були та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю

людей-зірок, які не гаснуть у нашій пам’яті, які живіть у тобі, зогрі-

вають тебе своїм теплом, своєю мудрістю. До таких світлих, неза-

бутніх людей і належить Юрій Іванович Яновський.

Матвій Талалаєвський

         Сам Юрій Іванович писав: « Я входив у життя, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу…» І коли кажуть, що він «не те оспівував», то треба пам’ятати, що література – це не суто ідеологічний інструмент, а мистецтво слова. А в мистецтві слова Ю. Яновський був майстром першої величини, феномен. Ю. Яновський розвинув в українській прозі романтичний напрям. При цьому романтичне письмо завдало письменнику більше болю, ніж радощів. Яновський карався і мучився, і часом ламався, але був вірним своїм переконанням.

Народився 17 серпня 1902 року на хуторі Майєрово на Єлисаветградщині  (тепер село Нечаївка Компаніївського р-ну Кіровоградської обл.)  в заможній селянській родині. На екрані світлини – музей у будинку, де жила сім’я Яновських.

У сім’ї Івана Миколайовича і Марії Мусіївни народилося 8 дітей. Юрій був первістком, тому з 5 років вважався нянькою для всіх молодших.

З 1911 по 1919 рік – навчання у Єлисаветградському реальному училищі, закінчив із золотою медаллю. Саме тут проявилася його любов до книги. Почав збирати свою домашню бібліотеку, а першою книгою стала «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя.

У 1922 переїхав  до Києва, вступив на електротехнічний факультет політесу. Навчався в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим.

У перші дні навчання Юрій довідався, що в інституті діє літературний гурток, яким керує Д. Ревуцький. Організував газету і став її редактором.

Почав уперше друкуватися під псевдонімом Георгій Ней – вірш «Море» російською мовою. (Юрій – слов’янська форма від Георгій – хлібороб). Одночасно він писав вірші й українською мовою. А також оповідання, нариси, фейлетони.

Доля не була привітною до Юрія Яновського. На початку 20-х рр.. поблизу Майєрово вбили фінагента. Слідчі це приписали дядькові Юрія Петрові. Звістка про те, що Яновський – небіж убивці, дійшла до вузу , і хлопця виключили з інституту і з комсомолу. Відсахнулася від хлопця навіть кохана дівчина Галина Москалець. Хоча пізніше слідство знайшло справжнього вбивцю, але Юрій уже ніколи, попри вісі намагання, не зміг здобути вищої освіти. Проте Києва Яновський не покинув.

У лютому 1924 року у газеті «Більшовик» з’явився перший друкований вірш українською мовою «Дзвін», в якому молодий письменник певною мірою наслідував раннього П. Тичину.

1925 – перша збірка оповідань “Мамутові бивні”.

1926 – переїзд до Харкова, стає членом ВАПЛІТЕ. Цього ж таки року переїзд до Одеси разом із Довженком, де працює на посаді головним редактором кінофабрики.

По суті, Яновський був художнім керівником  «Одеського Голівуду». Він щиро переймався проблемами нового українського мистецтва – недарма його називали «добрим генієм українського кіно». На тлі загальної маси це була особистість яскрава, неординарна. Це стало однією з причин його звільнення з посади 1927 року. За цей час через його редакційний портфель пройшли фільми “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило”  П. Чардиніна, “Борислав сміється” Й. Рони, “Вася-реформатор”і “Сумка дипкур’єра”  О. Довженка.

Повертається до Харкова. Саме тут 1928 року з’являється роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед критики, особливо партійної. Це перший великий прозовий твір письменника. У цьому творі з повною силою прозвучав гімн людській праці, людським рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Я бачу творчі пальці – трепетні і нервові. Найбільше до вподоби - руки творців. Я люблю її – вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові і цим він передає самого себе, своє серце і розум, дихання дітей. Дві людські руки – це кільце, за яке ухопившись, можна зрушити землю».

Не обійшло щастя особистого життя Яновського. Одного разу він познайомився з актрисою театру «Березіль» Тамарою Шевченко. Невисока, граціозна, чорноока і чорнява Тамара полонила серце Яновського. Вона пізніше згадувала: «Важко сказати, що мене найбільше вразило в Юрі. Мабуть, краса, якою світився, чи може, те, що в його зовнішності було багато протиріч. Для аристократа він був трохи незграбним і якийсь сором’язливий. Аристократ, не звиклий до костюма, - це звучить дивно. Але селянським парубком, яким насправді був, його не назвеш. Скоріше за все чимось нагадував молодого вченого».

Юрій Яновський був люблячим і надійним чоловіком. До речі, все життя подружжя зверталося одне до одного на Ви, а Яновський звав Тамару Марою або Сонечком.

У 1935 році завершив роман «Вершники», але його ігнорують в Україні, він же належить пер націоналіста. Допомогли друзі – роман переклали російською мовою і видали в Росії. У Москві влаштували вечір творчості письменника. Повернулася слава, письменникові дали зелену вулицю. 1939 р нагороджений  орденом Трудового Червоного Прапора. Отримав квартиру в Києві.

Павло Тичина писав , що ця книга була «немов патентом на одержання зрілості прози української».

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль партії, і перемога червоного прапора, і героїзм комуністів. Роман був даниною  свого часу, але, на відміну від подібних творів, усе-таки талановитою.

1941-1945 – Уфа, головний редактор журналу «Українська література».

Війна залишила тяжкий осад у душі письменника, адже в окупованій Україні залишилися його сестри. На основі реальних подій Яновський пише роман «Дві сестри й полковник». Пізніше назву змінив на більш романтичну «Жива вода».

1947 – твір був завершений. У скороченому варіанті він друкувався у журналі «Дніпро», прозвучав по радіо. Цей роман обговорювали на пленумі Спілки письменників України. Несподівано посипались негативні рецензії. Автора звинуватили в буржуазному націоналізмі. Твір розгромили вщент. Каганович обізвав роман контрреволюційним, а Яновського – петлюрівцем.

Для митця настали страшні часи. Йому зменшили грошове забезпечення удвічі,а потім зовсім скасували. Розпорядилися знищити 200 000 примірників «Живої води», а збитки примусили оплатити Яновського. Від письменника вимагали усних і письмових покаянних виступів.

Матеріальні нестатки так притисли сім’ю, що Яновський майже повністю продав свою бібліотеку, віддав у комісійний магазин костюм, друкарську машинку. Його ніде не друкували. У своєму щоденнику писав, що на пленумі «поховали його  «Живу воду» на метрів десять під воду».

Але йому цей твір був надто дорогим, тому Яновський зробив понад 200 вставлень до роману, дав назву «Мир». Цей твір було надруковано після смерті письменника.

Юрій Яновський  - талановитий драматург. Свою драматичну діяльність розпочав ще в Одесі. Після цього з-під його пера виходять багато п’єс.

16 лютого 1954 року на сцені Київського театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра п’єси «Дочка прокурора». П’єса пройшла при повному аншлазі. Публіка кричала: «Автора!» актори вивели за руки Яновського,а він стояв усміхнений і щасливий. Скоро після прем’єри йшли вони удвох із дружиною до головного режисера на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів боролися лікарі за його життя.

25 лютого 1954 року помер у лікарні через неправильний діагноз. Професор вважав, що у нього інфаркт, а виявилося, що стався прорив виразки шлунка. Яновського треба було негайно везти на операційний стіл, а лікар приписав спокій, наказав лежати.

Хочу додати, що Юрій Яновський з дитинства багато хворів, переніс 6 тяжких операцій – 6 разів був на грані смерті.

Ображений у житті, він і по смерті був ображений. Поховали його спочатку десь у глухому закутку Байкового кладовища. А коли в кінці 50-х Хрущову захотілося покласти квіти на могилу письменника (вони особисто були знайомі під час війни), то могила за одну ніч була перенесена на центральну алею кладовища. І в такий спосіб перемогла справедливість: Яновський посів своє посмертне місце поруч із найвидатнішими постатями національної культури. А був він серед них і за життя.

Створення портфоліо письменника

При народженні: Яновський Юрій Іванович.

Псевдоніми, криптоніми: Юрій Ней, Юрі Юрченко.

Дата народження: 27 серпня 1902 р.

Місце народження: хутір Майєрове, Кіровоградська область.

Дата смерті: 25 лютого 1954 р. (51 рік).

Місце смерті: Київ.

Національність: українець.

Громадянство: СРСР.

Мова творів: українська, російська.

Рід діяльності: прозаїк, поет.

Роки активності: 1922–1954 рр.

Напрям: неоромантизм, соціалістичний реалізм.

Жанр: новела, роман, оповідання, повість, вірш.

Домашнє завдання

1. Прочитати роман «Майстер корабля»