Українська мова 5 клас на 09.2024

                    Приголосні дзвінкі й глухі

Раніше, в старих українських граматиках голосні звуки називались голосівками, а приголосні – шелестівками. Як ви думаєте, чому?
А от від мавпочки я дізналася, що є мови дуже бідні на приголосні звуки. Так, тубільці, що живуть в Австралії знають 8 приголосних звуків, а в гавайській мові – 7 приголосних. Саамська мова найбагатша – 53 приголосні звуки, а в дагестанській – 41.
- А чим відрізняються букви від звуків?

Інтерактивна вправа або бліц - опитування.

·                                    Що таке звук?

·                                    Що таке фонетика?

·                                    Як використовуються звуки мовлення?

·                                    Що таке звукопис?

·                                    Що означає звук?

·                                    Що є обов`язковим у звукописі?

·                                    За допомогою чого утворюються звуки?

·                                    Як утворюються голосні звуки?

·                                    як утворюються приголосні звуки?

·                                    Чи відрізняється кількість звуків мови і мовлення?

·                                    Скільки звуків в українській мові?

·                                    Скільки голосних і приголосних звуків?

Грип – гриб, біб – піп - ціп, тік – кіт, хлів – хліб, ріг – рів, рука – мука, лак – люк. Учні записують слова в зошити і знаходять відмінності у словах, підкреслюють відповідні літери.

·         Вимовте почергово слова, тримаючи пальці на гортані. Під час вимови яких приголосних звуків голосові зв’язки дрижать? Зробіть висновки. (Під час вимови одних приголосних зв’язки дрижать, а інших – ні.)

·         Отже, звуки бувають дзвінкі та глухі.        

Пригадайте, чому звуки так назвали: дзвінкі і глухі? (Працюють голосові зв’язки і не працюють). Перевірити практично.
 Всі приголосні звуки можна розділити на дзвінкі і глухі. І виявляється, що ці звуки між собою ще й дружать й полюбляють ходити парами. За це їх назвали парними. Послухайте: з – с, ж – ш, д – т. Чим ці звуки схожі і чим відрізняються?

 Приголосні звуки, які утворюються за допомогою голосу і шуму, називаються дзвінкими.

·         Приголосні звуки, які утворюються тільки з шуму, називаються глухими.

·         За вимови дзвінких приголосних голосові зв`язки дрижать.

·         За вимови глухих приголосних голосові зв`язки непорушні.

·         Тембр – звукове забарвлення людського голосу.

·         Висота тону – якість людського голосу, яку визначає частота коливань голосових зв`язок: що більше коливань припадає на хвилину, то вищий звук.

·         Тон голосу залежить від віку, статі, внутрішнього стану мовця: коли людина хвилюється або гнівається, голос стає вищим;, коли вона стомлена, голос звучить нижче.

·         У звукописі паузу на місці коми позначають косою лінією (/); на місці тире і двокрапки, а також у кінці рядка на місці крапки, !, ? – двома косими лініями (//).

                              Пари за дзвінкістю - глухістю

 [дз] - [ц],                                                [дж] - [ч],

 [ д] - [т ],                                                 [б] - [п],

 [з] - [с],                                                   [ж] - [ш],

 [ґ] - [к],                                                    [г] - [х],                       [-] - [ф

                                                     сонорні

                                       [й], [н], [р], [л], [м], [в]

·         Підкресліть у словах  дзвінкі приголосні однією рискою, а глухі — двома.

 Лебідь, дуб, вуж, голуб, куб, палуба, редиска, стружка

 

 

                Українська література 5-А клас  на09.2024

 Василь Симоненко. Цікава сторінка з життя митця. Казкова історія і сучасне життя у творі «Цар Плаксій та Лоскотон». 
       Коли ми посміхаємося, все довкола здається нам своєрідним, піднесеним. Кажуть, сміх – це здоров’я. Вчені вважають, що сміх продовжує життя людині, допомагає долати хвороби… Як ви думаєте, кому легше на світі: людям веселим, дотепним, із почуттям гумору – оптимістам – чи песимістам, які все бачать у похмурих, нерадісних барвах? А чому? А які ви? Запитайте кожен сам себе .

Ми продовжуємо вивчати літературні казки. Твір, який вивчатимемо сьогодні, належить прекрасному українському поетові Василю Симоненку,

Василь Симоненко... Ім'я цього поета назавжди вписане до історії рідної літератури, та разом з тим завжди є і буде її злободенною сучасністю, її сповіданою прийдешністю. Один з найталановитіших виразників дум і спо-дівань рідного народу, він своїм словом і життям ствердив загальнолюдські духовні ідеали, збагатив скарбницю світової культури. 
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївці на Полтавщині Порадником у житті хлопчика були мати та дід Федір. Про це він писав у вірші «Мій родовід» та інших поезіях. 
У шкільні роки Василь був активним учасником художньої самодіяльності, а в старших класах — членом редколегії шкільної газети. «На уроках він був серйозний — аж занадто. Ніколи не сміявся, не тинявся по шкільному подвір'ї. У класі хлопець виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень... Часто він писав вірші до шкільної і класної газети.» 
Швидко промайнуло дитинство, студентські роки в Київському університеті, робота в черкаській газеті — такі віхи короткого, але насиченого життя поета. Нагла смерть скосила Василя Симоненка у двадцятивосьмирічному віці, ніби здійснюючи його юнацьке пророцтво, що «в тридцять — смерті в очі подивлюсь». Набагато пізніше були опубліковані матеріали, в яких йшлося про те, що «Василя Симоненка по-звірячому «обробили», а точніше — прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах». Його не вбили, але здоров'я підірвали остаточно. Відтоді В. Симоненко вже не жив, а мучився, бо ні на хвилину не вщухали нестерпні болі, які неможливо було вгамувати жодними ліками. 
Поховали поета у Черкасах. На його надгробку викарбувано слова: «Можна все на світі вибирати, сину, — Вибрати не можна тільки Батьківщину». 

Опрацювання казки «Цар Плаксій та Лоскотон»

 «Цар Плаксій»

1) Де знаходилася краса-країна Сльозилий, хто був її царем?

2) Зачитайте опис царя Плаксія і його сімейства.

3) Чим займалася сім’я Плаксія?

4) Зачитайте, який наказ видав цар.

5) Як карали за сміх царські посіпаки жителів країни?

6) Чому цар любив дитячий плач?

Доки інші групи з’ясовують питання, перша група малює сімейство царя Плаксія.

 «Дядько Лоскотон»

1) Хто ж іще проживав у диво-царстві?

2) «Усне малювання»: яким ви уявляєте дядька Лоскотона? (Опишіть)

3) Зачитайте опис Лоскотона.

4) Чому охоронці злих законів полювали за дядьком Лоскотоном?

5) Та чи боявся їх Лоскотон?

 «Арешт Лоскотона»

1) Що звелів зробити слугам цар Плаксій?

2) Яка буде за це нагорода?

3) Чого боявся Плаксій?

4) Де переховувався Лоскотон?

5) Чому не могли знайти Лоскотона посіпаки?

6) Чому саме капітан Макака спіймав дядька Лоскотона?

7) Зачитайте сцену арешту Лоскотона.

8) Намалюйте, будь-ласка, карикатуру на капітана Макаку.

 «Весілля в палаці»

1) Допоки Лоскотон сидів за ґратами, що робилося в палаці?

2) Якими ви уявляєте справжніх наречених, і як зображає їх Василь Симоненко?

3) У чому полягає місія придворного поета? Чому він був товстий?

4) Зачитати, як вихвалявся цар Плаксій? На вашу думку, які б із відомих вам музичних інструментів звучали на весіллі Макаки і Нудоти?

 «Звільнення Лоскотона» і «Продовження весілля»

1) Хто прийшов на допомогу Лоскотону в темницю?

2) Куди вирішила йти «здружена сім’я»?

3) Яким чином виявляли радість у палаці Плаксія?

4) Зачитайте, як здолав Лоскотон Плаксія.

5) Як уплинув сміх на рідних і придворних царя?

6) Чому, на вашу думку, переміг Лоскотон?

7) Хорове читання маршруту в країну Лоскотона.

Тема: зображення країни, пригніченої тираном, який змушує людей страждати

Ідея: засудження жорстокості та тиранії; уславлення народних героїв, які мають мужність кинути виклик владі.
Словникова  робота.

Цар Плаксій – той, хто постійно плаче.

Лоскотон – той, хто лоскоче:

Країна Сльозолий – країна сліз, де річкою ллються сльози.

Плаксуни – ті, хто постійно плачуть.

Забіяки-сльозівці – прислужники в країні Сльозолий, які хапали всіх, хто сміявся і шмагали нагайками.

Митарство – тяжке життя, животіння.

Посіпака – прислужник.

Плаксоград – град (город, місто), де всі плачуть.

Ґрати – тюремні металеві решітки.

Придворна свита – слуги при дворі короля.

Чимчикуй – мандруй, крокуй, іди.

Характер – набір рис, властивостей людини, що виявляються у її поведінці, ставленні до інших людей, до світу.

Оптимізм — погляд на життя з позитивної точки зору. Оптиміст стверджує: світ чудовий, з будь-якої ситуації є вихід, все вийде добре, всі люди загалом гарні.

Песимізм — світосприйняття, сповнене безнадії, зневіри у краще майбутнє; схильність в усьому вбачати найгірші, темні сторони.

Інтерактивна вправа «Прес»

Твір «Цар Плаксій та Лоскотон» - казка, тому що

1.     Які магічні числа, відомі з народних казок, є у цій казці? (Три сини та три дочки)

2.     Як називаються частини казки?(«Цареве сімейство», «Дядько Лоскотон», «Арешт Лоскотона», «Весілля в палаці», «Звільнення Лоскотона», «Продовження весілля»).

3.      «Цар Плаксій та Лоскотон» - казка народна чи літературна? Аргументуйте.

4.      Чи знаєте ви, як називають таких керівників держави, як Плаксій?   (Диктатори). Що вони приносять своєму народові? ( Страх, безнадію, бідність)

  Який висновок можна зробити? (Добро перемагає зло)

Симоненко втілив народну віру перемоги добра над злом.

Легенда про Добро і Зло.

Одного разу на двобій вийшло Добро і Зло. Вони змагалися, і  Зло скинуло зі скелі Добро. Думало, що сила Зла перемогла. Але Добро впало, притулилося до малесенької  грудочки землі, розрослося, зацвіло  синім цвітом і стало барвінком.  І до цього часу тримається, незважаючи на страшні морози.

-Чого навчає нас ця легенда?

Складання асоціативної павутинки у вигляді квітки.

  -Які асоціації викликає у вас добро? (милосердя, любов, злагода, щирість, повага, чуйність і в результаті виходить квітка доброти.

 На закінчення мені хочеться побажати: робіть добро, посміхайтеся   найдобрішою усмішкою, яка перетворить ваше  життя і життя оточуючих   на казку. Життя – це казка, тож будьте добрими героями  у  ній!

 

 

Українська література 11-Б клас на 05.12.2024

Іван Багряний: коротка біографія 

Іван Багряний (1907–1963) – український поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст та політичний діяч.   Іван Багряний (справжнє ім’я: Лозов’ягін Іван Павлович, інші псевдоніми: Полярний, Дон Кочерга) народився 19 вересня (2 жовтня) 1907 року в селі Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. 

У 1912–1916 р. він навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом – у вищій початковій школі. 

У 1920 році вчився у Краснопільській художньо-керамічній школі. 

З 1922 по 1926 рік – викладав малювання в колонії для безпритульних і сиріт, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 році вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». 

У 1925 році вийшов із комсомолу, і, щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському, де працював у місцевій газеті «Червоний кордон».

У 1926 році Багряний вступив до Київського художнього інституту (КХІ), але через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити його не вдалося. 

Навчаючись в КХІ, вийшов зі спілки «Плуг» і вступив до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими письменниками, яких пізніше було піддано репресіям. 

16 квітня 1932 року Багряного звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» і заарештували. 

Про цей випадок і подальший період арештів, ув’язнень, концтаборів, утеч сам письменник в автобіографії написав так: «У 1932 році був заарештований за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці й ув’язнений в Харківській «внутрішній тюрмі» ГПУ, де пробув 11 місяців в камері самотнього ув’язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах так званого БАМЛАГУ. Терміну не добув, бо в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у Харківській в’язниці УГБ — НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений в 1940 році восени під нагляд в зв’язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно формуляру тимчасового звільнення «за недостатністю матеріалів для повторного засудження». Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати,— це м. Охтирка, де й застала мене війна. До війни кілька місяців працював у Охтирському театрі декоратором. Після початку війни перебував на фронті як «народний ополченець» і залишився в німецькому підпіллі. За німців працював редактором української газети «Голос Охтирщини». У 1942 р. мав бути розстріляний, згідно німецького курсу щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався…».

Восени 1945 року Іван Багряний емігрував до Німеччини і став одним із засновників літературно-мистецького об’єднання українських еміграційних письменників –  Мистецький Український Рух (МУР), яке згодом у США перетворилося в об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку. 

У 1946 році письменник памфлетом «Чому я не хочу вертати до СРСР?» привернув увагу світової громадськості правдою про становище людини в СРСР, врятувавши цим від репатріації чимало людей. У 1948 році – заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. 

До самої смерті редагував газету «Українські вісті». 25 серпня 1963 року Іван Багряний самотньо помер у санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина). Йому було 56 років. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина).  

Літературна діяльність

Іван Багряний працював у різних жанрах і залишив чималий творчий доробок: 4 поетичні збірки, 11 поем, 3 драматичні твори, 7 романів, 2 повісті, більше десятка оповідань, низку статей та казки для дітей. 

Літературний критик Григорій Костюк, якому Багряний у 1944 році передав у Львові на збереження частину своїх рукописів, писав, що українська література зі смертю Івана Багряного втратила «в розквіті творчих сил насамперед оригінального, вникливого, перманентно неспокійного письменника, поета великої уяви, схвильованої суспільної і душевної напруги, поета самобутнього образно-мистецького бачення світу». 

Він визначив чотири, хоч і нерівномірних, етапи творчого шляху письменника: 1926–1932 роки – початок літературного шляху до першого арешту; 1932–1940 роки – період ув’язнень і концтаборів; 1941–1945 роки  – період Другої світової війни й окупації України; 1945–1963 роки – повоєнна доба і еміграція. 

Свої перші вірші Іван Багряний надрукував у 1925 році, коли працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон». Саме того ж року під псевдонімом І. Полярний він видав в Охтирці невелику збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань». 

З 1926 року, ще навчаючись у КХІ, став активно друкуватися в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших. Згодом видав низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі вона була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів. 

У 1930 році побачив світ роман у віршах «Скелька», після чого офіційна критика назвала Івана Багряного «співцем куркульської ідеології» і, як наслідок, почалися переслідування з обшуками, вилученням уже готових до друку рукописів із видавництв, а надрукованих – із бібліотек та книжкових крамниць. 

Найвизначнішими творами письменника вважаються пригодницький роман з автобіографічними елементами «Тигролови», написаний і виданий 1944 року під назвою «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година», та роман «Сад Гетсиманський» (1948–1950). 

В основу роману «Тигролови» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході, а герой роману – Григорій Многогрішний увібрав у себе риси характеру Івана Багряного. 

Мужнім і несхитним постав також і Андрій Чумак – головний герой іншого роману з автобіографічними елементами і символічною назвою – «Сад Гетсиманський», у якому правдиві описи тюремного ув’язнення Чумака засновані на особистому авторському досвіді. Саме у цьому творі Іван Багряний наголосив: «Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом». 

Твори Івана Багряного перекладалися та видавалися англійською, німецькою, нідерландською, російською, італійською, французькою, іспанською та іншими мовами. Письменник був посмертно реабілітований у 1991 році, відтоді в Україні почали перевидавати його творчу спадщину.

Нагороди

У 1963 році філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду. 

У Багряного могли бути серйозні шанси на отримання Нобелівської нагороди, адже він створив два визначні романи про ГУЛАГ – «Сад Гетсиманський» і «Тигролови», ще за двадцять років до написання Олександром Солженіциним книжки «Архіпелаг ГУЛАГ». 

У 1992 році постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». (Ці твори введені у програму з української літератури середньої школи).

Ушанування пам'яті 

У 1996 році було засновано Фундацію імені Івана Багряного (США, м. Детройт).

У 1996 році, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, було засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів – Іван Дзюба.

25 вересня 2007 року – введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу. 

25 серпня 2016 року в Охтирці було відкрито меморіальну дошку на рідному обійсті Лозов'ягіних.

2 жовтня 2017 року у місті Охтирці був встановлений пам'ятник письменнику.

6 липня 2018 року у місті Краснопіллі на Сумщині – відкрито пам'ятний знак на стіні гуртожитку Краснопільського ДПТНЗ «Краснопільське ПТУ», де юний Іван Багряний (Лозов'яга) у 20-х роках XX століття навчався малярській та гончарній справі.

Іменем Івана Багряного названо провулок в Житомирі.