Українська література 11-Б клас на 13.01.2025

Культурно-історичні витоки та естетичний світогляд шістдесятників.

«Шістдесятництво» як феномен українсьекого опозиційного руху.

 Продовжити речення: 

§  Нью-Йоркська група виникла … (в другій половині 50-х років в українському кварталі  Нью-Йорка). Представники: Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Віра Вовк, Юрій Тарнавський та інші.

§  Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов – представники…  (постшістдесятництва, витісненого покоління).

§  Письмо, насичене міфологією, філософськими роздумами, художньою умовністю називається …(химерною прозою).

§  Нове явище в українській культурі в період «відлиги» називається …(«шістдесятництво»).

 «Шістдесятництво» й «шістдесятники»

    У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов виступив із допо­віддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так зва­ної хрущовської відлиги. З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на тор­жество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати й говорити.

    Першими відчули й усвідомили цю свободу інтелігенти. 

Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і нена­висть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рів­них улилися в цей широкий соціокультурний рух.

   У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох час­тинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симо­ненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука...

     Молоді таланти намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ, гур­тувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 1960-х pp. стала своєрідним центром національної культури.

       Наступного, 1962 p., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олій­ника («Б'ють у крицю ковалі»), книги малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це був таки справді — вибух. Хвиля творчої свободи явила Укра­їні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайо­мими й новими, а тепер є славою й гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії. Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мисте­цтві, але й у суспільному житті.

Реакція на свідоме новаторство двадцятип'ятилітніх «поруш­ників супокою» була різною. Щойно читацька публіка трохи отя­милася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності... Та в цій запальній полеміці пролу­нали й інші голоси —на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко...

    Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдо­взі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя); майстри художнього перекладу (зі старших — М. Лукаш, Г. Кочур, з молодших — А. Перепадя й А. Содомора); літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська); малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська,В. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й театральні діячі (режи­сери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В. Сильвестров, Л.Грабовський,Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, JI. Лук'яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевська) та багато інших.

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

•лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особис­тості, нації, свободи духу);

•гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

•духовний демократизм (культ простої, звичайної людини- трудівника);

•духовний аристократизм (культ видатної творчої особис­тості);

•моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсо­лютного мірила людських вчинків);

•космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

•активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

•культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства).

       У 60-х pp. XX ст. відбувся перегляд морально-етичних ціннос­тей у житті та літературі, загострилося питання правди та істо­ричної пам'яті. Свій варіант зведення рахунків із несправедливим минулим і сучасністю запропонував М. Стельмах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми — голодомору 1932-1933 pp. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не вдалося.

       У цей час письменників надихали новітні здобутки НТР: розщеплення атома, з'ясування молекулярної структури ДНК й особливо — польоти в міжпланетний простір. Проте з орбіти планета видалася такою крихітною й безборонною, що невдо­взі на зміну романтиці нестримного освоєння космосу прийшло тверезе усвідомлення крихкої беззахисності всезагальної гармо­нії. До того ж віра в людину й любов до людини втілювалися насамперед у несамовито-щирій любові до України, вірі в непо­борну силу її народу, його провідну місію.

       Зіткнення шістдесятників із системою було неминучим. Назрівав відкритий конфлікт із режимом. Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях — зі статутом, «керівними органами», плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк), у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став твор­чий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити мистецькі й гро­мадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб органі­зовував творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки й «заборонені» слова — «Україна», «нація» (замість «УРСР», «ра­дянський народ»), поширювалася «нерекомендована» чи й про­сто «крамольна» література, зароджувався «самвидав». Але пе­ріод загальної ейфорії був досить коротким.

     Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов JI. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за ґрати, пере­важно були шістдесятники: критик І. Світличний, маляр О. Заливаха, правозахисники В. Мороз, брати Горині... Почалася ера лицемірства й брехні, доносів і наклепів, закритих судів і публіч­них покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних розправ, замаскованих під кримінальні злочини (наприклад, звірячі вбив­ства художниці А. Горської, композитора В. Івасюка). А 4 вересня 1965 р. під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» І. Дзюба виступив із заявою-протестом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В. Чорновіл, В. Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Відважні піднялися. Решта залишилися сидіти. Усі відчували: настав час вибору. Або відстоювати свої позиції «до кінця», або «пристосу­ватись» до нових умов життя, або «демонстративно» замовчати. Саме перед таким вибором постали шістдесятники. їхня юність закінчилася разом із першими арештами.

     Друга хвиля арештів прокотилася 1972 р. (тоді забрали В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І. Ка- линця...) — багатьох із них змусила передчасно посивіти.

     1980-ті pp.— третя хвиля. Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з інтелігентами-гуманістами, яких зазви­чай проголошували «буржуазними націоналістами».

     Головних варіантів виходу з цієї кризової ситуації було всього три:

• дисидентство (від лат.dissidens незгодний) — активне іна­кодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність — геройська відданість приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус,І. Світличний, А. Горська...);

(Учні розповідають про дисидентів художницю А. Горську, кінорежисера С. Параджанова, поета і композитора В. Івасюка.)

А. ГОРСЬКА   
A. Горська. Напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала гарні портрети О. Довженка, В. Симоненка, Є. Сверстюка, І. Драча, В. Стуса.

Як театральний художник плідно співпрацювала з видатним режисером Лесем Танюком.
У своїй творчості А. Горська не визнавала ідеологічного замовлення, офіціозу. Її завжди цікавила тільки людина. Вона була душею «шістдесятництва», одухотвореною рушійною силою всіх його зачинань, у ті задушливі часи надихала на боротьбу проти сваволі й тотального залякування. У грудні 1970 року художниця загинула за нез’ясованих обставин. Це вбивство так і не було розкрито. «Її постать яскравіша від легенди,— пишуть про А. Горську товариші,— сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі».
C. ПАРАДЖАНОВ   
С. Параджанов — «божевільний геній» в українській пустелі. 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського. Фільм-легенда, якому в нашому кіно судилося стати сміливим новаторським експериментом кінорежисера. Саме на цій прем’єрі І. Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а В. Стус запропонував вставанням продемонструвати свій протест проти сваволі влади.
Керівництво кінематографа намагалося «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилося неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість — судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 році С. Параджанов помер.

В. ІВАСЮК   
Хто сьогодні не знає пісні «Червона рута»? Людям різного віку близька її мелодія, так само як ім’я автора — В. Івасюка. Життя композитора — мов натягнута струна, мажорна мелодія якої змушувала митця робити її ще тугішою.
«Івасюківський вибух» — яскравий, могутній, підхоплений його друзями — С. Ротару, Н. Яремчуком, В. Зінкевичем, так зворушив задрімані душі, що українці, які, здавалось, уже назавжди перекували свої голоси на чужу мову, заспівали рідною. Пісні Івасюка захоплювали нові й нові позиції на естраді, нагадували нам, чиїх батьків ми діти, долали національну байдужість. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашій культурі.
В. Івасюк зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли його тіло.
Роки тамують біль втрати, але пам’ять береже світле ім’я композитора-самородка, відкривача новітнього пласту української музичної культури.
М. Івасюк, поет, батько Володі, писав:

Благословляю, сину, ті роки,
Що розчинили тобі навстіж двері
У царство творчості, і на папері
Лягли слова і ноти на рядки.

 

• «внутрішня еміграція» — самоізоляція у власному внутріш­ньому світі, втеча в мовчання (JI. Костенко, В. Шевчук, М. Ко­цюбинський...);

•конформізм (від лат. conformis — подібний, відповідний) — намагання ціною моральних та ідейних вчинків урятувати власне життя й кар'єру; пасивне сприйняття нав'язуваної ідео­логії, підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д.Павличко, І. Драч, В. Коротич)

Перші гнили по тюрмах і висловлювали свою незгоду з політи­кою тоталітаризму через виснажливі голодування й відкриті лис­ти протесту; другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті в періодиці, хто — просто добрим словом у листі, якимось дивом пропущеному в «зону») і писали «в шухляду» (часом навіть без щонайменшої надії на друк); треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці, видавали десятки книжок з обов'язковими «паровозами» (програмовими поезіями про партію й Леніна, які «витягували на собі цілу збірку», уможливлюючи її вихід у світ), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи, але й оспівували її.           Проте навряд чи ми маємо моральне право засу­джувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не може бути впев­неним, що на їх місці неодмінно залишився б героєм. Однак це не заважає нам схиляти голову перед тими, хто навіть у жахли­вих умовах «виправно-трудових», а насправді — концентрацій­них таборів і поселень продовжував писати твори неперевершеної художньої вартості.

    Така вже немилосердна доля України, що її найкращим  дітям судилося несправедливо коротке життя: 49- Тютюнникові, 47- Стусу,  і зовсім мало – 28 – Симоненкові, саме йому судилося започаткувати довгу дорогу брежнєвського терору.

 

 

               Українська мова на 13.01- 14.01.2025

            Пряма й непряма  мова, її призначення.

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?   В. Симоненко

                                  Довідкове бюро:

1.     Що таке пряма мова? (Пряма мова - це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно)

2.     Який вид складного речення становить непряма мова? (складнопідрядне з'ясувальне)

3.     Чи становлять слова автора змістове ядро в конструкції з прямою мовою? (Ні, змістове ядро становить чужа мова)

4.     Невласне пряма мова поєднує в собі елементи прямої та непрямої мови? (Так)

5.     Різновидом  якої  мови є діалог? (Прямої) 

6.           Нова репліка діалогу записується з нового рядка?  (Так)

7.           Коли репліки  діалогу  беруться  в  лапки?  (Коли записані в один рядок)

8. Цитати завжди беруться в лапки? (Цитати завжди беруться в лапки, крім випадків, коли цитата є частиною речення, тоді вона пишеться з малої літери. Вказівку на автора цитати беремо в дужки, після другої дужки ставимо крапку)

9.Коли цитата пишеться з малої літери? (коли цитата є частиною речення, тоді вона пишеться з малої літери)

10.Епіграф є різновидом цитати? (Так, епіграф - це різновид цитати)

Зверніть увагу на оформлення епіграфа до уроку:

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

                                                                                                   В.Симоненко

11. Що таке діалог? (Діалог - це пряма мова, що передає розмову двох осіб (різновид прямої мови). Діалог складається з реплік. Репліка - це вислів одного з учасників розмови) Чи береться він в лапки? (Ні)

12. Що таке полілог?(Різновид діалогу - полілог. У полілозі беруть участь кілька осіб (троє і більше)

13. Що таке монолог?  (Монолог - мовлення однієї особи)

 

Завдання. Прочитайте виразно. Знайдіть пряму мову, слова автора, спробуйте самостійно накреслити його схему.

 

1. «Така моя доля…» - безжурно засміявся дід у бороду.

(схема  речення: «П…» - а.)

2. «Три біди є у людини: смерть, старість і погані діти», - говорить українська народна мудрість.

(схема речення: «П», - а.)

3. Захар дивився на молоду пару чесними, радісними очима: «Не сумуй, доню, замість батька доля дає тобі брата…»

(схема речення: А: «П…»)

4. Степан трохи зніяковів, пробурчав невиразно: «Діло є», - і так само неуважно пішов назад.

(схема речення: А: «П», - а.)

1.     «Мені, - каже, - не так серденьку тяжко».

(схема  речення: «П, - а,- п».)

 

Запитання:

·        Яку роль відіграють займенники та дієслівні форми при заміні прямої мови  непрямою?

(При заміні прямої мови непрямою займенники і дієслівні форми 1-ї і 2-ї осіб замінюються займенниками і дієслівними формами 3-ї особи).

 

 Мовна трансформація.

·        Перебудуйте подані речення з прямою мовою на речення з непрямою та навпаки.

1.  Давньокитайський філософ Конфуцій говорив: «Достойна людина не йде слідами інших людей».

2.   Ілля Шевельов, автор книжки «Афоризми, думки, емоції», стверджував: «Кожна людина – індивідуальність, навіть якщо вона не особистість».

3.  Генріх Гейне, один з найбільш видатних німецьких поетів ХІХ століття,  вважав: «Кожна людина – це світ, який з нею народжується й помирає».

4.Британський філософ Дж. Міль говорив, що гідність держави залежить від гідності особистостей, які її створюють.

5.Психолог і соціолог Джудіт Хаббек вважала, що бути людиною – велика праця, яка не завжди доводиться до кінця.

6.Відомий український педагог В.Сухомлинський вчив, що безсмертя людини в тому, коли людина залишає себе насамперед у людині.

 

Творча лабораторія

·        Завдання: складіть речення з прямою мовою за запропонованими схемами, скориставшись довідкою.

А: «П».

«П!» -а.

«П, - а, - п».

«П, – а. – П».

«П, - а: -П».

ДОВІДКА:

Людина, життя, сенс життя, відповідальність, обов’язок, любов, піклування.

 

Пунктуаційний практикум.

·        Завдання: Спишіть діалог, розставляючи розділові знаки. Поясніть пунктограми.

Ти мене любиш? – питає.

Люблю.

Віддай мені радість свою?

Я віддав.

І тепер мене любиш?

Люблю.

Віддай мені силу свою.

Віддав.

І ще мене любиш?

Люблю.

Віддай мені мужність свою.

Віддав.

Інформаційна хвилинка.

1.     Різновидом якої мови є діалог? (прямої мови)

2.     Як записується нова репліка діалогу? (з нового рядка)

3.     Чи беруться репліки діалогу в лапки? (ні, не беруться)

 «Синонімічний  ланцюжок».

·        Продовжіть «синонімічний ланцюжок». Діалог – розмова …

 

 (Діалог - розмова - дискусія - полілог - суперечка - спілкування - говоріння - сварка - обговорення - балаканина - перемова - порозуміння...)

 

Тести для самоконтролю

·        Виконайте тести

1.     Реченням з непрямою мовою (розділові знаки опущено) є

А) Гегель стверджував що людина виховується для свободи.

Б) Для людини немає нічого цікавішого у світі ніж люди писав В. Гумбольт.

В) Людина як роман до останньої сторінки не знаєш чим закінчиться Є.Зам’ятій.

Г) Коли в людини є народ тоді вона уже людина Л.Костенко.

 

2. Реченням з прямою мовою (розділові знаки опущено) є

А) Грам музикант про сонце в блакитному небі про біленьку хмаринку про жайворонка В.Сухомлинський.

Б) Земля найкраще пахне восени говорить сам до себе Тимофій.

В) Друзі зачекайте на путі! В.Симоненко.

Г) Не кажи “гоп”, поки не перескочиш.

 

3. Коли людина не встане з колін писав І.Драч то вона не далеко зможе пройти.

Подане речення відповідає схемі

А) “П”, - а.

Б) “П! – а. – П…”

В) “П, - а: - П”.

Г) “П, - а, - п”.

 

4. “П, - а: -П…”

Поданій схемі відповідає речення

А) Дивуюсь, радію, у серця питаю Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?

Б) Я чув про це сказав він і додав А хто не чув…

В) Хто творить розумну і добру людину – найкращий майстер таке було рішення стариків…

Г) Іди доню каже мати не вік дівувати.

 

5. Розділові знаки для передачі чужої мови правильно вжито в реченні

А) “ Добрий вечір вам ” заспівав позаду тоненький дівочий голос.

Б) “ Ні, - сказав сам собі Василько – щуки я не піймаю, бо вона прудка ”.

В) “ Життя мені всміхалося, - говорив І.Франко, - а діти були промінням ”.

Г) Мама сказала: як же  ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

 

6. Укажіть речення, де допущено помилку в оформленні прямої мови.

А) “ Кого ж ти, княже, залишиш замість себе в Києві?” – спитав єпископ.

Б) Я знов ліг у човні на дідове хутро й подумав: “ Засну. Засну і виросту уві сні”.

В) “ Не сплять мої, - сказав боярин. – Тай кому до сну тепер?”

Г) “ Дарма, - сказав батько і, підваживши телицю кілком додав. – Раз уже я грішний, так і мені смалитись ”.

 

7. Укажіть речення з непрямою мовою, побудоване правильно.

А) Старий Джеря просив Миколу, щоб той не зачіпав осавулу та не дражнив пана.

Б) Нимидора сказала Миколі, що я весь свій дитячий і дівчачий вік поневірялась у чужій хаті.

В) Микола сказав батькам, що я хочу сватать Варки.

Г) Чіпка думав, що мати моя грішна, бо вона била малого.

 

8. Яке речення з прямою мовою можна змінити на речення з непрямою мовою за допомогою сполучника чи?

А) А мати кликала мене: “ Зайди до хати ”.

Б) Говорив старий Хома: “ Взимку краще сидіти вдома ”.

В) Настане час себе спитати: “ Дочекався в гості щедрих нив?”

Г) Надійка випросталась і, махнувши рукою, промовила: “ А вже Київ близько ”.

 

9. Виберіть речення, у якому розділові знаки при прямій мові поставлено правильно.

А) “ Щастя та горя скувалася доля ” – стверджує приказка.

Б) “ Ну добре, - стримав образу Аркадій Петрович. – Не одрікаюсь од своїх слів ”.

В) Струна бринить лагідною луною: - “ Я туту, я завжди туту, я все з тобою! “

Г) “ Леоніде, - Адріана відірвала обличчя від долоні – а ви читали “У пошуках утраченого часу ” М. Пруста?”

 

10. Пряму мову в реченні Іван сказав: “ Які будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають мої ідеї” правильно передано непрямою мовою

А) Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Б) Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як  сприймають його ідеї.

В) Іван сказав, що йому, як і будь-якій людині, важливо знати, що про них думають, як сприймають їхні ідеї.

Г) Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

 

 Домашнє завдання.

Підтвердіть або спростуйте вислів «Кожна людина – це світ, який з нею народжується й помирає», використовуючи пряму і непряму мову.