Українська література 5-А клас на 03.02.2025

 Микола Степанович Вінграновський (07.11.1936-26.05.2004)

Поет, прозаїк, кінорежисер, сценарист, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Батько – працьовитий заможний селянин, мати походила з давнього запорізького роду. Батьки й сонячний степовий край наділили хлопця бунтівною козацькою вдачею.

ДИТЯЧІ РОКИ Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.

НАВЧАННЯ середня школа № 17 у Богополі; акторський відділ Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка Карого ( І курс); 1960 – закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії ( ВДІК) у Москві, куди його забрав із собою О. Довженко (непомильне око вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета).

Повісті: «Світ без війни» (1958) «Президент» (1960) «Первінка» (1971) «Сіроманець» (1977) «У глибині дощів» (1979) «Літо на Десні» (1983) «Кінь на вечірній зорі»(1986) «Чотирнадцять столиць України» (1997, історичний нарис) «Манюня» (2003) Роман «Северин Наливайко» (1996)

Дитяча література На початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та інші. За ці збірки присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка

Помер після важкої хвороби 26 травня 2004 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.  Пам’ятник у селі Яблунівці Білоцерківського району.

Словникова робота Клямка – засув, механізм, яким зачиняють і відчиняють двері. Цяпота – капотиння, в даному вірші капають краплі з клямки. Чамрота – сильний аромат. Стежкояблуката – стежка, всипана яблуками. Дрижаки – хто-небудь мерзне, труситься від холоду. Бульбо хата – калюжі, покриті бульбашками.

“Бабунин дощ” Бабунин дощ, на клямці цяпота, І стежка в яблуках вже стежкояблуката, З котяри — іскри! З м’яти — чамрота! Пускає бульби на порозі хата… Іде хтось темним садом - заховайсь! Іде, й стає знадвору за стіною, І мокро дихає над мокрою губою; Як звуть його? Чи взагалі він звавсь?

Хто він такий в залатанім кожусі, В кожусі, а хапає дрижаки?. Попискують пташата в його вусі, І в бороді дрімають їжаки. Одне — сов’яче око, друге — вовче, Рука — крило, друга рука — весло, Упівобличчя день, а півобличчя з ночі, На голові посріблене сідло, Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.

Порожню торбу він би не носив… Стоїть, і передихує, й чекає, Мабуть, насправді вибився із сил, Бо хто ж то знає, скільки йому років І скільки він живе тисячоліть? Прийшов під нашу хату ненароком, Прийшов перечекати і стоїть: Зайти чи ні до нас, до бульбохати?. З ноги на ногу ось переступив, Щось наче хтів було мені сказати, Та садом знов почапав у степи…

Скажіть, будь ласка, дощ у вірші добрий чи злий? Попискують пташата в його вусі, І в бороді дрімають їжаки. Птахи і тварини завжди відчувають добро. ) Ми знаємо, що старість - це мудрість. Чому автор малює нам дощ із совиними та вовчим очима. (Сова – це мудрий птах. Коли вона полює, то бачить свою здобич в темряві на великій відстані і нападає раптово. Так і дощ – для нього немає перешкод: приходить несподівано, коли йде, то зволожує все. Вовк – хижа тварина, але є багато прикладів, коли саме він рятував людину. Пильність, боротьба за збереження своєї родини – риси, притаманні вовкам).

Дощ має дві руки: одна – крило, друга – весло. Чому саме крило і весло? (У дощу є крило, за допомогою якого він летить, падає з неба, а весло – дає йому можливість спрямувати воду туди, де її чекають.)

 У тексті є рядки: «Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю. Порожню торбу він би не носив…». Чому саме коня вибрав автор для дощу? (Кінь –це опора для сім ї, надійний товариш господаря. У вірші дощ іде і кінь йому не потрібний, а тому до певного часу він у торбі, бо інколи ми говоримо: «Дощ промчав, пролетів. Ми навіть не встигли помітити, де він подівся, залишив лише мокрі сліди».) А що ще може бути в торбі?

 (Грім, блискавка, град, веселка,а головне - вода, яка дає життя рослинам.) Отже, про цей дощ розповів нам ліричний герой, автор. Що ви можете сказати про автора як людину, що написала цю поезію? (Творча натура, багатий внутрішній світ, тонко відчуває природу, любить свою бабусю.)

Тема вірша: пізнання Всесвіту, гармонії природи Ідея:змалювання неймовірної сили дощу Головний образ: дощ

  «СА МА СОБОЮ РІЧ КА ЦЯ ТЕЧЕ» Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенно Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді я бачу, коли сплю. Я річечку оцю в городі в нас під кленом, Як тата й маму і як мед, люблю.

Тема: спогади героя про родину та Батьківщину. Ідея: любов до маленької безіменної річки як символу рідної домівки. Основна думка: річка — символ рідного краю. Для ліричного героя річечка – це рідна земля, де народився і яку любиш, як тата й маму, і як солодкий спомин дитинства.

Художні засоби Епітети: маленька, вузенька (річечка); гомінлива (доля), тихенька  синя  (доня), солодкими  (хмаринами) Порівняння: Вузенька, як долоня; Я  річечку …Як  тата  й  маму  і  як  мед  люблю. Метафори:солодкі хмарини; цвіте над нею небо здоровенно, хата пахне борщем.

Домашнє завдання. Підготуватися  до уроку літератури рідного краю

                     Українська мова 5 клас на 03.02.2025

Розвиток мовлення. Есе (розмірковування в довільній формі) про красу й милозвучність української мови.

1. Емоційна зарядка.

- Обміняйтесь один з одним «зимовими» словами (наприклад, сніжний, снігова баба, віхола, мороз).

- Трішки посвіжішало на душі від «зимових» слів. А тепер зігрійтесь «теплими» словами (піч, ковдра, сонечко, вогонь, тепло).

- Ну ось у нас на душі  знову стало тепло! Виявляється, що слова можуть гріти! Яка чарівна сила є у слова!

А особливо сильними можуть бути слова у тих, хто ними вправно може керувати, доречно їх використовувати, точно й креативно висловлювати свої думки.

Сьогодні на уроці ми будемо розвивати мовлення, навчаючись писати есе. Ви дізнаєтесь, що це за жанр, у чому його особливості. Ви зможете удосконалити вміння висловлювати власні думки, послідовно викладати їх на папері. Ви знову відчуєте неперевершену силу слова й будете вчитися нею вправно керувати. А краса рідного слова і його милозвучність будуть вас надихати.

Есе – це самостійна творча письмова робота, невелика за обсягом, у якій автор висловлює власну думку з приводу будь-якої проблеми, змальовує свої відчуття, власне сприйняття світу (людей, предметів, явищ, подій).

 ---- Діти, скажіть, а які слова є ключовими у визначенні есе? (власна думка, свої відчуття, власне сприйняття).

 ----  А наскільки важливим  є вміння висловлювати власну думку?

Щоб написати есе,   нам потрібно:

1)                з’ясувати проблему;

2)                зібрати потрібну інформацію;

3)                обговорити зібрані дані;

4)                висловити власну точку зору.

Сьогодні ми складаємо есе про красу і милозвучність української мови. Висловіть свої думки щодо питання «У чому краса і милозвучність української мови?»

Ознайомлення із зразком учнівського есе на тему «Краса і милозвучність української мови».

Про красу своєї мови я вперше замислилась, коли почула пісню «Плакала» у виконанні українського гурту «Казка». Неймовірне поєднання і  звучання слів створило таку магію, від якої захотілось жити. Адже мене вразила не стільки мелодія, як гармонія звуків, особливо повторення звуку «А» у приспіві: «Поплакала - і знов фіалка розцвіла, засяяв день таємними знаками…» Ці звуки довго не відпускали. Вони і зараз звучать у моїй душі казковими переливами.

--Чи  можна назвати дану роботу есе?

-- Чи відповідає вона вимогам до написання есе?

Домашнє завдання.

Завершити роботу в чернетках, відредагувати написане, переписати в зошит.

 

 

 

 

 

 

 

            Українська література 11-б клас на 30.01.2025

Григір Тютюнник. Коротко про письменника і його творчість. «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника»  в новітній інтерпретації. Образ любові як втілення високої християнської цінності, яка вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає її душу.

          

 Епіграф: Любов – це, люди, діло не осудне. По всі віки. Вовік віків. Амінь!

 Урок наш незвичайний. Ми будемо говорити про Любов, почуття, яке приходить до людини лише раз у житті. Кохання оспіване поетами усіх віків і поколінь, проте і сьогодні залишається загадкою людської душі. Воно своєю невидимою рукою торкається струн серця і виграє ніжною мелодією, спонукаючи до конкретних дій, непередбачених вчинків. Воно наділяє силою і робить немічним, окрилює і сковує, надає простір і забирає волю. Колись і вам життя запропонує зробити вибір. І від того, як ви це зробите, що оберете, буде залежати, можливо, не тільки ваша доля, а й доля інших людей.

Отже, про це і  інші проблеми  ми поговоримо сьогодні. Справжня  Любов надихає, окрилює, підтримує, дає сили й віру, робить людину щасливою. Але ж любов буває і безвзаємна,  нерозділена, від якої людина страждає. Як бути тоді?

 ------Сьогодні я запрошую вас на зустріч з людиною, яку по праву можна назвати творцем добра і справедливості. Це Григір Михайлович Тютюнник – відомий український письменник, лауреат премії імені Лесі Українки та державної премії України імені Тараса Шевченка.

         Григір Михайлович Тютюнник народив­ся 5 грудня 1931 року в селі Шилівці на Полтавщині в селянській сім’ї. Батько Григора Тютюнника був теслею.

         У 1937р. батька заарештували (за антирадянську агітацію) і відправили на заслання, з якого він не повернувся. Виховував малого Григора після арешту тата – дьдько (батьків брат).

          Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Учився виключно російською мовою.

          Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.

          За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії. Звільнившись повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.

          У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

           У 1957–1962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою.

          1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тю­тюнника “В сумерки”, написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.

         Григір Тютюнник є автором кіносценарію за твором «Вир» Григорія Тютюнника.

        Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі. 1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письмен­ник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».

        1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав’язь»’. Пізні­ше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова каз­ка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).

        У 1980р. присуджено літературну премію ім. Лесі Українки (за твори  «Климко» і «Вогник далеко в степу»)

        Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя само­губством. За свою творчість письменник 1989 року був посмертно відзначе­ний Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

        Як свідчать сучасники Григора Тютюнника, у нього було все великим – руки, якими можна було перевернути гори, очі, які ясно бачили і минуле, і майбутнє, серце, в якому клекотіли, не згасаючи, любов до друзів, ненависть до ворогів.

«мало –  бачити, мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові», - писав  Григір Тютюнник.  Саме їй, Любові Всевишній і присвятив свою новелу «Три зозулі з поклоном».

Цей шедевр і стане сьогодні об’єктом нашого дослідження, а Григір Тютюнник вчитиме нас кохати, прощати, аналізувати свої й чужі вчинки, вчитиме любові, доброті й терпимості.

Вслухаючись у рядки життєпису Гр. Тютюнника, ми побачили, як, незважаючи на нелегкі умови життя, письменник зумів не втратити найкращих рис характеру і викарбувати таку багатогранну любов.

Підсвідомо до написання новели Г. Тютюнник прямував усе своє життя, а поштовхом до написання стала, здавалось би, незначна подія. Було то 1976 р. До Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, виконував народні пісні. Особливо вразила письменника пісня «Летіла зозуля через мою хату…». Розповідалось у цій пісні не просто про нещасливе кохання, а про вічне непереборне страждання людини.

    Очевидці згадують, що Г. Тютюнник підхопився і побіг до себе в кімнату…Чому ж так вразила Григора Михайловича ця пісня. Вона сколихнула в серці письменника дитячі спогади. Коли енкаведисти забрали тата,  мама в горі  кинулася до тітки Марії, сусідки, яка безвзаємно кохала його тата. Ця жінка була набагато старша і за тата, і за маму. Але обоє вони ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики і збирала все необхідне, бо мама ридала і побивалася. Удвох вони і поїхали шукати батька, не знаючи, що слід його загубився навіки.

 Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» - одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст.

  Жанр – новела

Твір має чудову присвяту: «Любові всевишній присвячується». Ви прочитали новелу? Чому така присвята?  (Епітет «всевишній» у нашій мові використовується у сполученні зі словом «Бог», а тому в цій присвяті підкреслено велич найбільшого людського почуття. Любов – неземне почуття, вона вища за дріб’язкові проблеми. Вона ніби дається Богом, вищою силою, і людина нічого не може із цим вдіяти, не може звільнитися від цього почуття і несе це страждання впродовж усього життя. Присвячуючи твір любові, Гр. Тютюнник спонукає вклонитися не лише людині, а й почуттю).

Про що ж новела? Визначте тему твору.

Складність людських стосунків, виражена через історію нерозділеного

 кохання.

Яка центральна проблема новели?

Проблема любовного трикутника.  

Цей любовний трикутник особливий, дивний. У ньому  немає ворожого ставлення, ненависті, ревнощів, лише Любов.

·         Якою ж показана любов героїв новели? 

·         Любов Михайла – вірна, чиста, світла, чесна, щира, віддана, вічна.

…моя єдина у світі Соню! Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму... " 

Любов Софії –  вірна, чисте, світла, віддана, щира, мудра.

У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.

Любов Марфи – вірна, чиста, світла, чесна, щира, віддана, нерозділена. 

·         Зобразивши таку любов, яку проблему ще порушує автор?

·          Проблема щирого, вірного, відданого кохання.

- Що спільного в характерах Марфи, Софії, Михайла?

(- здатність на велике кохання;

·         душевна чистота;

·         вміння прислухатися і розуміти іншого;

·         відчувати чужий біль).

- Їх душі озиваються в пісні, яку виводять утрьох: Михайло, Софія і Марфа співають пісню-молитву, що доносить їх любов до Бога.

·         Григір Тютюнник порушує ще одну вічну проблему – спорідненість людських душ.  

Як ставився Михайло до Марфи? Зі співчуттям, з повагою, з розумінням. Ні нотки осуду, зневаги (Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться? Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна).

·         Як ставилась Софія до Марфи?  Жаліє, поважає, розуміє, без ревнощів, без образи, без осуду. Про цю велику неземну, всевишню любов Соня розповідає своєму синові. Бачила, як Марфа брала листи, не заперечувала, не сварила її. — Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...             

Як ставилась Марфа до Михайла і до Софії?  Михайла щиро, віддано любить (Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...)

У Софії не бачить суперниці. Така любов дається Богом.

Як ставились люди в селі до Марфи, адже всі знали про це кохання?

(Її всі розуміли, їй співчували, поважали її любов. її в селі за маленький зріст звали "маленькою Марфою"  — На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.  — Ні. Він мовчав.).

·         Яку ж проблему розкриває автор, показуючи такі високі людські стосунки?

Проблема всепрощення  

·         Чи тільки про любов ідеться мова в новелі? (Про людські долі, скалічені тоталітарною системою. Про весь уклад довоєнного і післявоєнного села)

·         Новелу переповнює горе і смуток.

·         Порівняйте, якою описує автор молоду Марфу і зараз, через роки.

(Як перепілочка. Голосок у ней тоді такий був, як і сама вона, ось-ось наче переломиться.  Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє).

·         Яка деталь підкреслює, що Соня теж пережила багато горя і передчасно постаріла? (Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи).

·         Як доля, страждання і біль змінили Михайла? Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої...

Проблема людини в системі тоталітаризму  

·         Та ніщо: ні тяжка праця, ні заслання В Сибір, ні розлука з рідними людьми, ні поневіряння не зробили героїв новели жорстокими, заздрісними, злими. У своїй любові , у своєму вмінні розуміти, співчувати, прощати, допомагати один одному ці люди стоять вище буденності. Їх душі такі чисті й світлі, що до них прийшла неземна Любов, Любов всевишня.  

·         Сформулюйте ідею новели.

·         Ідея: возвеличення Любові Всевишньої, як вічної загадки життя, яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.

·         Чи вдалося нам розгадати вічну загадку любові письменника? У чому ж вона? (В любові до людей, в чистих людських стосунках, у всепрощенні)

Хочеться доземно вклонитися кожному із головних героїв.

          Софії – за мудрість, Марфі – за відданість, Михайлові – за вірність.

          А всім разом – за вміння бути Людиною.

Домашнє завдання

   Конверти «Щирості». Напишіть власне висловлення

·         Що для людини важливіше: кохати чи бути коханим?

·         Чи можна зберегти любов і повагу до людини, з якою розлучився?

·         Скільки разів у житті можна кохати?

·         Чи існує кохання з першого погляду?

·         Чи щаслива людина, яка кохає без взаємності?

·         Чи згоден ти з тим, що світом править любов?

·         Чи зробило кохання щасливими героїв новели «Три зозулі з поклоном»?

·         Любов – це кара чи нагорода?

·         Чи можна кохати лиш раз у житті?

·         Чи існує справжнє кохання?

·         Чи згоден ти, що час не має влади над коханням?

·         Чи існує кохання на все життя?

·         Чи згоден ти з думкою, що без любові життя нічого не варте?

Кохання — це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.