Українська література 5-А клас на 03.02.2025

 Микола Степанович Вінграновський (07.11.1936-26.05.2004)

Поет, прозаїк, кінорежисер, сценарист, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Батько – працьовитий заможний селянин, мати походила з давнього запорізького роду. Батьки й сонячний степовий край наділили хлопця бунтівною козацькою вдачею.

ДИТЯЧІ РОКИ Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.

НАВЧАННЯ середня школа № 17 у Богополі; акторський відділ Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка Карого ( І курс); 1960 – закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії ( ВДІК) у Москві, куди його забрав із собою О. Довженко (непомильне око вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета).

Повісті: «Світ без війни» (1958) «Президент» (1960) «Первінка» (1971) «Сіроманець» (1977) «У глибині дощів» (1979) «Літо на Десні» (1983) «Кінь на вечірній зорі»(1986) «Чотирнадцять столиць України» (1997, історичний нарис) «Манюня» (2003) Роман «Северин Наливайко» (1996)

Дитяча література На початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та інші. За ці збірки присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка

Помер після важкої хвороби 26 травня 2004 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.  Пам’ятник у селі Яблунівці Білоцерківського району.

Словникова робота Клямка – засув, механізм, яким зачиняють і відчиняють двері. Цяпота – капотиння, в даному вірші капають краплі з клямки. Чамрота – сильний аромат. Стежкояблуката – стежка, всипана яблуками. Дрижаки – хто-небудь мерзне, труситься від холоду. Бульбо хата – калюжі, покриті бульбашками.

“Бабунин дощ” Бабунин дощ, на клямці цяпота, І стежка в яблуках вже стежкояблуката, З котяри — іскри! З м’яти — чамрота! Пускає бульби на порозі хата… Іде хтось темним садом - заховайсь! Іде, й стає знадвору за стіною, І мокро дихає над мокрою губою; Як звуть його? Чи взагалі він звавсь?

Хто він такий в залатанім кожусі, В кожусі, а хапає дрижаки?. Попискують пташата в його вусі, І в бороді дрімають їжаки. Одне — сов’яче око, друге — вовче, Рука — крило, друга рука — весло, Упівобличчя день, а півобличчя з ночі, На голові посріблене сідло, Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.

Порожню торбу він би не носив… Стоїть, і передихує, й чекає, Мабуть, насправді вибився із сил, Бо хто ж то знає, скільки йому років І скільки він живе тисячоліть? Прийшов під нашу хату ненароком, Прийшов перечекати і стоїть: Зайти чи ні до нас, до бульбохати?. З ноги на ногу ось переступив, Щось наче хтів було мені сказати, Та садом знов почапав у степи…

Скажіть, будь ласка, дощ у вірші добрий чи злий? Попискують пташата в його вусі, І в бороді дрімають їжаки. Птахи і тварини завжди відчувають добро. ) Ми знаємо, що старість - це мудрість. Чому автор малює нам дощ із совиними та вовчим очима. (Сова – це мудрий птах. Коли вона полює, то бачить свою здобич в темряві на великій відстані і нападає раптово. Так і дощ – для нього немає перешкод: приходить несподівано, коли йде, то зволожує все. Вовк – хижа тварина, але є багато прикладів, коли саме він рятував людину. Пильність, боротьба за збереження своєї родини – риси, притаманні вовкам).

Дощ має дві руки: одна – крило, друга – весло. Чому саме крило і весло? (У дощу є крило, за допомогою якого він летить, падає з неба, а весло – дає йому можливість спрямувати воду туди, де її чекають.)

 У тексті є рядки: «Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю. Порожню торбу він би не носив…». Чому саме коня вибрав автор для дощу? (Кінь –це опора для сім ї, надійний товариш господаря. У вірші дощ іде і кінь йому не потрібний, а тому до певного часу він у торбі, бо інколи ми говоримо: «Дощ промчав, пролетів. Ми навіть не встигли помітити, де він подівся, залишив лише мокрі сліди».) А що ще може бути в торбі?

 (Грім, блискавка, град, веселка,а головне - вода, яка дає життя рослинам.) Отже, про цей дощ розповів нам ліричний герой, автор. Що ви можете сказати про автора як людину, що написала цю поезію? (Творча натура, багатий внутрішній світ, тонко відчуває природу, любить свою бабусю.)

Тема вірша: пізнання Всесвіту, гармонії природи Ідея:змалювання неймовірної сили дощу Головний образ: дощ

  «СА МА СОБОЮ РІЧ КА ЦЯ ТЕЧЕ» Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенно Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді я бачу, коли сплю. Я річечку оцю в городі в нас під кленом, Як тата й маму і як мед, люблю.

Тема: спогади героя про родину та Батьківщину. Ідея: любов до маленької безіменної річки як символу рідної домівки. Основна думка: річка — символ рідного краю. Для ліричного героя річечка – це рідна земля, де народився і яку любиш, як тата й маму, і як солодкий спомин дитинства.

Художні засоби Епітети: маленька, вузенька (річечка); гомінлива (доля), тихенька  синя  (доня), солодкими  (хмаринами) Порівняння: Вузенька, як долоня; Я  річечку …Як  тата  й  маму  і  як  мед  люблю. Метафори:солодкі хмарини; цвіте над нею небо здоровенно, хата пахне борщем.

Домашнє завдання. Підготуватися  до уроку літератури рідного краю