Українська література 11-Б клас на 13.03.2025

                                             Ервін Умеров

Ервін Умеров (1938 – 2007) – кримськотатарський письменник, драматург, журналіст, редактор, перекладач.

Цікаві факти з біографії

Ервін Османович Умеров народився 1 травня 1938 року в селі Яни-Сала Жовтневого району Кримської АРСР у родині вчителів.

У 1944 році, шестирічним, разом з батьками та кримськотатарським народом був депортований у Середню Азію (Ферганську область Узбецької РСР).

1957 року закінчив середню школу №1 імені А. С. Пушкіна у райцентрі Алти-Арик, що був за шість кілометрів від глухого селища Паласан, де оселилася його родина.

З 1958 до 1960 року працював слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім – інспектором районного статистичного управління.

У 1959 році з’являється перша публікація Е. Умерова – оповідання в збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», що була випущена видавництвом художньої літератури Узбецької РСР до декади мистецтва та літератури Узбекистану у Москві.

Через рік Ервін Умеров вступив до Літературного інституту імені А. М. Горького (Москва). Після закінчення навчання був направлений до Ташкента, де майже п’ять років працював у газеті «Ленин байрагъы», що випускалася кримськотатарською мовою («Ленінський прапор», орган ЦК КП Узбекистану). Потім переїздить до Москви і з жовтня 1971 року працює у Головній редакції літературно-драматичного мовлення Всесоюзного радіо на посаді редактора відділу літератури народів СРСР.

З 1966 року Ервін Умеров – член Спілки журналістів СРСР. Починаючи з 1976 року, працював старшим редактором відділу літератури народів СРСР у видавництві «Дитяча література». У 1978 році його прийняли до Спілки письменників СРСР. Після виходу на пенсію переїхав до Криму, 1993 року прописався в Симферополі і став на квартирний облік, щоб отримати з родиною житло. За 13 років чекання це питання так і не було вирішене. На 68-му році життя – 24 лютого 2007 року, Ервін Умеров помер у Москві від тяжкої хвороби. Похований згідно з його останнім проханням на батьківщині, у Криму.

Творчий доробок

За більш ніж 40-річну літературну діяльність Ервін Умеров створив понад 50 авторських книг кримськотатарською, азербайджанською і російською мовами, серед них видання творів тюркомовних письменників, перекладених ним російською мовою. Повість «Друга наречена», надрукована російською у видавництві «Радянський письменник», привернула увагу читачів з братніх республік, і книжки письменника почали видавати туркменською, азербайджанською, узбецькою мовами. Ціла низка творів Ервіна Умерова присвячена життю дітей та підлітків. А ще була велика кількість публікацій у газетах, журналах та на радіо.

Найпомітнішими стали оповідання про депортацію у 1944 році кримських татар з їхньої батьківщини – Криму. Ці твори були написані наприкінці 1960-х років, але не оприлюднювались через цензуру. Оповідання «Самотність», «Чорні потяги», «Дозвіл» поширювались «самвидавом» – тексти набирались на друкарській машинці й передавались з рук у руки довіреним людям. В авторському перекладі російською мовою вони були вперше надруковані 1961 року у збірнику «Чорні потяги».

Через 41 рік московське видавництво «Текст» за сприяння Фонду Сороса перевидало цей збірник. До нього, крім згаданих оповідань, увійшла документальна повість, яка теж була присвячена трагічним подіям депортації. Особливий успіх у читачів мало оповідання «Самотність». Умеров використовує у ньому прийом антропоморфізму, наділяючи головного героя твору – собаку з кличкою Сабирли (кримськотатарською мовою – терплячий), властивими для людей емоціями та рисами характеру, здатністю мислити. Твір «Самотність» увійшов до програми з української літератури для 11 класів середньої школи.

Нагороди

У листопаді 1991 року проводився конкурс на найкращу п'єсу для кримськотатарського музично-драматичного театру. Перша премія була присуджена Ервіну Умерову за п’єсу «Афат» («Стихія»), присвячену боротьбі кримськотатарського народу за повернення на батьківщину.

 

 

Українська література 11 –Б клас на 12.03.2025

Валерій Шевчук — Дім на горі (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Роман-балада.

Час створення. 1966-1980 роки.

Автор. Валерій Шевчук (нар. 1939 р.) – український письменник-шістдесятник.

Тема. Зображення представників чотирьох поколінь, доля яких пов'язана з домом на горі; відбиток війни на житті героїв твору.

Ідея. Оригінальна спроба відтворити широку палітру почуттів, розкрити внутрішній, ідентичний почуттєвому змістові психологічної природи людини, характер її вчинків.

Проблеми. Людські стосунки; пошук себе; творче начало; зв'язок поколінь; війна; сутність добра і зла; душевна роздвоєність; прагнення внутрішньої гармонії; виховання дитини; самотність; жіноче й чоловіче начало; досвід поколінь.

Композиція і сюжет твору

Твір складається з двох частин: повісті-преамбули "Дім на горі" і другої частини, яка має назву "Голос трави" і об'єднує 13 окремих оповідань. На композиції твору відтворилося специфічне барокове світосприйняття. Друга частина була написана першою, стала "підніжжям" усього твору, хоча в композиції виконує ніби допоміжну роль, про що говориться в підзаголовку "Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку правнуком у перших".

Повість-преамбула "Дім на горі" складається з 6 окремих розділів, дія в яких відбувається ніби в конкретному часі – 1911-1963 рр. і стосується конкретного місця – міста Житомира та його околиць. Насправді це лише демонстративна імітація історичної реальності, воєнної й повоєнної, яку використано умовно. Хронологічну послідовність перебігу подій тут порушено: теперішнє непомітно переходить у минуле й навпаки, тому читач сам вибудовує життєву історію кожного персонажа з окремих часових фрагментів. Дія відбувається паралельно в різних місцях. Отже, можна говорити про умовність зображення в повісті-преамбулі загалом.

Також можна говорити про розгалуженість сюжету або про кілька сюжетних ліній, пов'язаних із долями різних людей: учорашнього фронтовика Володимира; Галі з бабцею та Хлопцем; козопаса Івана Шевчука та його дружини Марії Яківни; Олександри Панасівни, її загиблого під час війни Миколи та п'ятеро їхніх дітей. Звісно, не всі персонажі виконують головні ролі, деякі з'являються більше в спогадах, згадках, навіть снах, проте присутність кожного в загальному розвитку дії важлива.

Водночас усі сюжетні лінії тісно переплетені, адже всі персонажі так чи так пов'язані між собою, наприклад, козопас Іван – рідний брат Галиної бабці; учитель Володимир – брат Соні, подруги Олександри Опанасівни; Хлопець закохується в її старшу дочку Неонілу тощо. Авторську увагу зосереджено насамперед на стосунках між людьми, на їхніх відчуттях, переживаннях, сумнівах, тривогах – побутові, пейзажні чи, скажімо, виробничі подробиці притчового підтексту або переростають у символ, знак чогось (наприклад, синє плаття Галини втілює її таємниче жіноче єство).

Об'єднавчим центром усього зображення виступає образ гори, яка має вершину і підніжжя (своєрідна барокова умовність). На її вершині знаходить реальний, але загадковий Дім, у якому спершу живе Галя з бабцею і Хлопцем. Там Іван Шевчук щоденно випасає кіз і звідти проникливо спостерігає за всім, що діється в Домі й унизу. А біля підніжжя мешкають зі своїми родинами всі інші персонажі повісті. Іван має магічний дар бачити людей і тварин наскрізь, протікання прихованих процесів у природі, тобто бачити крізь час і простір. Тому він і пише оповідання "Голос трави" — своєрідну узагальнюючу метафору реального життя людини у своєму ХХ ст.

Дім на горі біля річки Тетерів ніби покликаний символізувати своєрідну фортецю нашої духовності, той ідеал, до якого прагне людина. Великою мірою це так і є – енергетика Дому притягальна для всіх, тому й крута стежка, що веде до нього, манить багатьох, хоча й не всім він доступний. Дім має велику бібліотеку, що постійно поповнюється, стійку традицію: там завжди володарюють жінки – зачинательки та продовжувачки роду, берегині моралі й пам'яті; чоловіки ж тут з'являються вряди-годи, їм належить доля блудних синів. Чи це добре? – автор залишає подумати читачам.

 

         Українська мова 11-Б клас на 11.03.2025

Монолог у художньому творі: звернений монолог, внутрішній монолог.

Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.

Діало́г – двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми у вигляді питань та відповідей.

Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно.

Слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад: «Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — Славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).

        Як виділяється пряма мова на письмі в різних видах мовлення? 

·                           Коли пряма мова починається з абзацу, то перед початком її ставиться тире, а в кінці, як звичайно, крапка, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення.

·                           Коли пряма мова йде в рядок, без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці — закриті лапки й відповідний до характеру речення розділовий знак.

·                           Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може стояти перед прямою мовою; тоді після нього ставиться двокрапка.

·                           Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може стояти після прямої мови; у цьому випадку після прямої мови ставиться знак оклику або знак питання, або крапки — залежно від характеру речення. Після відповідного розділового знака перед словами автора ставиться тире. Коли в кінці прямої мови за характером речення повинна бути крапка, замість неї ставиться кома. Коли пряма мова подається в лапках, після неї також ставиться тире.

·                           Коли на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них — крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери.

·                           Коли на місці розриву мав бути знак питання або знак оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери.

Монолог – мовлення однієї особи. Монологічне мовлення буває усне й письмове. Монологи мають імпровізовані (безтекстові) форми й форми попередньо фіксовані (текстові). Різновидами усного мовлення є такі монологи: публіцистичний, науковий, інструктивний, інформаційний.

У красному письменстві найчастіше відтворюється оповідний тип усного мовлення. Монолог у художньому творі: власне монолог, звернений монолог, внутрішній монолог, монолог із-за рампи (В. Кубко).

Звернений монолог – коли герой прямо звертається з монологом до іншої діючої особи (групи осіб) або до залу – та внутрішній монолог – коли передаються внутрішні думки й почуття героя. Останній може бути озвученим – коли глядачі «чують» те, про що думає герой (слова не звучать!), але розуміють їх з його поведінки.

 Визначте тип монологу:

Я не тобі те крикнула, Гелено.

Була я в той час новонарожденна

і криком болю світ новий стрічала.

Я бачила: Паріс на нас не глянув,

устами тільки - привітав троянців.

Я бачила, як на його думки

сандалія червона наступила.

Я крикнула: “Несіть ячмінь і сіль,—

за жрицею рокована йде жертва!”

 (Леся Українка «Кассандра»)

 Згинь! Пропади!.. Як буде, так буде… Що б люди сказали? Люди! Вони осудять. Коли з голоду гинеш з малими дітьми, коли од біди виєш, як пес, коли тебе пече i крає — людей нема. Нема на свiтi страшнішої пустки, як та, що зветься людьми. Люди! Ха-ха!..

(М. Коцюбинський «Що записано в книгу життя»)

 Я стрепенувсь. Боже! Що зо мною? Чи я забув, що у мене вмирає дитина? Я приклав ухо до дверей. Свистить? Свистить… Як їй трудно дихати, як вона мучиться, бідна пташка… Мені самому сперло віддих у грудях од того свисту, і я починаю глибоко втягати повітря, дихати за неї, наче їй від того легше буде… Х-ху!

Однак мене морозить… Щось од спини розлазиться холодними мурашками по всьому тілу, і щелепи трясуться… Я не спав три ночі… мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину… І мені так жалко стає себе, я такий скривджений, такий бідний, одинокий, я весь кулюся, лице моє жалібно кривиться, і в очах крутиться гірка сльоза…

Що то? Щось грюкнуло дверима й полопотіло босими ногами… Кінець?

Я завмер на місці, й серце моє стало. Щось переливається, і дзвенить відро залізною дужкою. То Катерина внесла щось у хату. Я бачу сю стурбовану й заспану жінку; вона покірливо товчеться по ночах, вона теж любить нашу Оленку. Добра душа!..

І знов усе тихо, коли б не той свист здушеного горла, не те сичання чигаючої смерті… Куди мені втекти од того свисту, де мені подітися? Я не маю вже сили слухати його… А тим часом я цілком певний, що я не вийду з сеї хати, бо я не можу не слухати його. Він мене приковує. Поки я чую його, я знаю, що моя дитина ще жива. І я ходжу і мучусь, і в мене всі жилки болять од того свисту…

(М. Коцюбинський «Цвіт яблуні»)

 Я дивлюсь на тремтяче, лагідне мерехтіння небесних цяток і намагаюсь уявити собі життя на них. Згадую канали Марса й думаю: а що, як людськість знайде колись спосіб літати у світових просторах? Допустім, використає світло, як засіб пересування. Світло в один момент проходить, здається, сорок тисяч верстов. І все ж таки, до багатьох планет, од яких світло доходить до нас через декілька тисяч літ, не долетіти ніколи людині. А як навіть і долетить кудинебудь, то що тут такого радісного? На Марсі, чи де инде, таксамо, як і тут, родяться, живуть, страждають, умірають. Ну, чого прилетіли? Все те саме, не варто і хвилюватись. А то ще й бійка заведеться поміж планетними братами. У живих істот вона заводиться швидко.

Невідомо чого, мені стає сумно. Я дивуюсь: звідки йде цей сум? Через що? Де є той резервуар, із якого витікають чуття, і хто стоїть у їх гряниць? У кожнім разі, не завсіди свідомість.

І вже думки мої йдуть иншим напрямом. Я думаю про Соню, Андрійка, Сосницького, Панаса Павловича, Карачапова. Мені по-земному й боляче, і смішно, і важно все, про що я думаю. І немає нічого важнішого від цього, й вийти з цього людського кола неможливо, не дивлячись на всі філософії. І я радий з цього суму, бо знаю, що засну швидко. Я лягаю на бік, покриваю голову ковдрою, згортаюсь по-дитячому бубликом, підтягнувши коліна до самого підборіддя, й починаю думати про "те".

(В. Винниченко «Записки Кирпатого Мефістофеля»)

 

В Путивлі граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

— Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...

 

І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

— Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав.

 («Слово о полку Ігоревім» переклад Т. Шевченка)

 

Лінгвістична гра «Приховане речення».

Складання міні-твору.

Зразок тем

           Як житии у світі без великої любові?

Є воля – є людина!

Ніяк не можу збагнути, чого так сталося…

Де серце людини, там і її скарб.

Нерозділене кохання.

Вибір майбутньої професії.

Братии наші менші.

Згубні звички.

Забруднення довколишнього середовища.

 Домашнє завдання.

Доберіть із текстів художньої літератури приклади внутрішнього монологу.

 

 

                Українська література 11- Б клас на11.03.2025

              Роман Іваничук “Мальви” аналіз (паспорт) твору

Автор – Роман Іваничук

Рік написання – 1965—1967 рр.; надрукований у 1968 році. Первинна назва — «Яничари», під цією виданий вдруге.

Жанр – історичний роман

Тема – зображення поневірянь українців на чужині

Ідея – утвердження патріотизму і необхідність визволення України від загарбників

Проблематики роману “Мальви”:

Збереження духовних святинь, відповідальність сучасників за минуле й майбутнє

Проблема виродження особистості. Безславний шлях яничарства

Історична пам’ять у романі.

Батьки і діти

Композиція та сюжет твору “Мальви”

Дія в романі «Мальви» відбувається в середині XVII ст. – напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, коли відроджується українська державність.

Головні герої – звичайні українці, які потрапили у турецький полон, вони приречені на забуття своєї Вітчизни, звичаїв, але їхні долі складаються по різному. Це історія поневіряння на чужині українки Марії та її доньки Соломії, яку вона називає Мальвою – на згадку про квіти під вікнами рідної домівки.  У творі зображено два світи: український, що подано крізь призму сприйняття невільників; мусульманський загарбницький, який підтримує Кримське ханство.  Марія мріє знайти своїх синів–близнят Андрія і Василя (Аліма і Селіма), які ще в Україні малими хлопчиками були викрадені циганами, для продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Саме в пошуках синів Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслам-Гірея.  Всі ці події змальовані в той час, коли Україна протистояла двом державам-загарбницям: Османській імперії та Кримському ханству, що воюють проти України силами її дітей.  Українці позбавлені рідної землі, знаходили розраду біля ікони божої матері, а предковічну церкву Успіння пресвятої богородиці вони назвали кримським Афоном.  До цієї чудотворної ікони приходила Марія. Вона бачила поряд із Дівою Марією не ангелів, а синів, не тільки своїх, а й синів усіх осиротілих матерів.  Саме в образі Марії письменник розкрив непересічну любов до Батьківщини. Навіть у неволі жінка не втратила людської гідності, самоповаги, залишилась людиною.  Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю, засвідчуючи генетичний патріотизм цієї жінки: «Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров’я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть – білі, голубі й червоні…».

 

Українська мова 11 – Б клас на 10.03.2025

ДІЛОВІ ПАПЕРИ. ПРОТОКОЛ

Протокол — це документ, у якому фіксуються хід і результати роботи нарад, засідань, зборів тощо. У протоколі відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, прийняті в результаті обговорення.

За обсягом інформації протоколи бувають трьох видів:

1) стислі (записуються питання, які обговорюються, прізвища доповідачів і виступаючих, прийняті рішення);

2) повні (стисло записуються виступи доповідачів, інших осіб, що беруть участь в обговоренні питання);

3) стенографічні (дослівно фіксується весь хід засідання).

Текст протоколу складається з двох частин: вступної та основної. У вступній частині вказується дата проведення зборів, зазначаються прізвища та ініціали всіх присутніх. За великої кількості присутніх (більше 10 осіб) робиться позначка цифрою. У цій частині подається порядок денний зборів з переліком питань, що розглядаються. Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить такі частини: «СЛУХАЛИ», «ВИСТУПИЛИ», «УХВАЛИЛИ». Ці слова треба писати великими літерами з нового рядка. Після них ставлять двокрапку. Кожний розділ пишеться з абзацу.

Увага! Текст протоколу має бути точним, зрозумілим. Він складається з розділів, згідно з питаннями порядку денного. Розміщення розділів у тексті протоколу має відповідати послідовності відповідних питань у порядку денному.

ПРОТОКОЛ

засідання членів гуртка «Живе слово»

Херсонської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 41

№ 4                                                                                  від 18.04.08

Присутні: 13 членів гуртка, керівник.

 Голова засідання — Нестерович О.

Секретар — Стадник І.

Порядок денний:

1. Про роботу гуртка «Живе слово» у ІІ семестрі (доповідач Клиганівська В.).

2. Про підготовку до підсумкових заходів гуртка за звітний період (доповідач Зорін А.).

І. СЛУХАЛИ:

Старосту гуртка Клиганівську В., яка відзначила позитивну роботу членів гуртка протягом навчального року. Звернула особливу увагу на активних членів колективу. Розказала про великий обсяг роботи, зроблений у ІІ семестрі.

ВИСТУПИЛИ:

1. Олексин С., який запропонував клопотати перед адміністрацією школи про нагородження активних членів гуртка грамотами директора школа.

2. Карасевич В. внесла пропозицію випустити стінну газету, яка б висвітлила роботу гуртка «Живе слово» у поточному році.

УХВАЛИЛИ:

1. Підтримати пропозицію щодо нагородження активних членів гуртка на Святі останнього дзвоника.

2. Доручити членам редколегії випустити стінну газету.

ІІ. СЛУХАЛИ:

Зоріна А., який доповів про заплановані підсумкові заходи гуртка «Живе слово». Зазначив, що всі члени гуртка мають провести індивідуальну пошукову роботу та взяти активну участь щодо підготовки до зустрічей, виступів і свята.

ВИСТУПИЛИ:

Деремешко І. запропонувала залучити до роботи щодо підготовки заходів гуртка актив школи, однокласників та шкільний ансамбль.

УХВАЛИЛИ:

1. Розподілити обов’язки між членами гуртка щодо підготовки до підсумкових заходів на наступному занятті.

2. Підтримати пропозицію Деремешко І.

 

 

Голова засідання                  (підпис)                  О. Нестерович

Секретар                                     (підпис)                  І. Стадник

 

 Робота над складанням протоколу

  Уважно прочитати пам’ятку «Як оформляти протокол».

Як оформляти протокол

Протокол повинен містити такі реквізити:

1) назву виду документа;

2) порядковий номер протоколу;

3) назва заходу, який протоколюється (нарада, засідання, збори);

4) назва організації, де проводиться захід;

5) дата проведення заходу;

6) місце проведення заходу;

7) кількісний склад учасників;

8) порядок денний;

9) текст протоколу;

10) перелік додатків (якщо вони є) із зазначенням кількості сторінок;

11) підписи керівників зборів (засідання, наради тощо) - голови і секретаря.

 Домашнє завдання

Скласти протоколи шкільних зборів.

1. Проведення у школі конкурсу естрадної пісні.

2. Учнівське самоврядування: стан і перспективи.