Українська література 11- Б клас на11.03.2025

              Роман Іваничук “Мальви” аналіз (паспорт) твору

Автор – Роман Іваничук

Рік написання – 1965—1967 рр.; надрукований у 1968 році. Первинна назва — «Яничари», під цією виданий вдруге.

Жанр – історичний роман

Тема – зображення поневірянь українців на чужині

Ідея – утвердження патріотизму і необхідність визволення України від загарбників

Проблематики роману “Мальви”:

Збереження духовних святинь, відповідальність сучасників за минуле й майбутнє

Проблема виродження особистості. Безславний шлях яничарства

Історична пам’ять у романі.

Батьки і діти

Композиція та сюжет твору “Мальви”

Дія в романі «Мальви» відбувається в середині XVII ст. – напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, коли відроджується українська державність.

Головні герої – звичайні українці, які потрапили у турецький полон, вони приречені на забуття своєї Вітчизни, звичаїв, але їхні долі складаються по різному. Це історія поневіряння на чужині українки Марії та її доньки Соломії, яку вона називає Мальвою – на згадку про квіти під вікнами рідної домівки.  У творі зображено два світи: український, що подано крізь призму сприйняття невільників; мусульманський загарбницький, який підтримує Кримське ханство.  Марія мріє знайти своїх синів–близнят Андрія і Василя (Аліма і Селіма), які ще в Україні малими хлопчиками були викрадені циганами, для продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Саме в пошуках синів Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслам-Гірея.  Всі ці події змальовані в той час, коли Україна протистояла двом державам-загарбницям: Османській імперії та Кримському ханству, що воюють проти України силами її дітей.  Українці позбавлені рідної землі, знаходили розраду біля ікони божої матері, а предковічну церкву Успіння пресвятої богородиці вони назвали кримським Афоном.  До цієї чудотворної ікони приходила Марія. Вона бачила поряд із Дівою Марією не ангелів, а синів, не тільки своїх, а й синів усіх осиротілих матерів.  Саме в образі Марії письменник розкрив непересічну любов до Батьківщини. Навіть у неволі жінка не втратила людської гідності, самоповаги, залишилась людиною.  Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю, засвідчуючи генетичний патріотизм цієї жінки: «Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров’я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть – білі, голубі й червоні…».