Українська література 10 – б клас на 15-17.05.2024

Образ Мотрі Кочубей як вияв дилеми між коханням і владою

Історія зберегла багато легенд про успіхи Мазепи у жінок. Може тому сучасники розходилися в оцінках стосунків Мазепи з Мотрею. Хтось бачив у них романтичну історію, інші обурювалися похітливістю старого гетьмана, який покохав не просто молоду красиву, розумну дівчину: вона була ще його хрещеницею, що засуджувалося церквою як один із найтяжчих гріхів.

Літературний портрет — один із засобів художньої характеристики, письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне ставлення до них через зображення зовнішності героїв: їхні фігури, обличчя, одягу, рухів, жестів і манер.

План

1. Портрет і вдача Мотрі.

2. Ставлення Мотрі до батька і матері, матері та батька до Мотрі.

3. Роздуми дівчини над минулим України і тяжким становищем, у якому вона знаходилася при Петрі І.

4. Яким постає Мазепа в уяві Мотрі?

5. Якою Мотрю бачить Мазепа?

 «Вона начитана… Дівчата — що для неї дівчата? Заспівають, казку розкажуть, та й тільки… Мотрі душно в хаті, її душа рветься до великого діла, вона не буденна дівчина… Вона журиться долею України, розуміє тую небезпеку, що грозить нам. Вона все добре бачить, може, краще ніж не один, що пірнач носить». І Мазепа «для неї чоловік з тамтого століття, з великих часів, котрі вона так любить».

«Кого вона любить? його чи свою мрію про велич, про славу, про могутність? Невже ж це не одно? Він для неї тая мрія, без котрої життя — одна скука, одна пустиня, байдужість… Встала… Не треба розніжуватись, треба привикати до праці і — до боротьби. Знайшла ціль у своєму житті».

«Боже, борони мене, — думав він (Мазепа) сам про себе, — щоб я бажав їй злого. Люблю її, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно недовго буде мені світити, але я його сяйво понесу за собою до могили».

Чуйкевич про Мотрю: «І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної, такої, що якраз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи.

… Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все вони міняться і грають, як море, лице, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка, Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться над тобою, — чари, тай годі!».

«До Чуйкевича долітав… химерний дівочий сміх Мотрі, і йому здавалося, що десь там далеко перед ним старинна богиня Діана вертає з ловів і сміється, аж зі сну будяться лісові квітки, аж з озера русалки виринають, зазираючи крізь віття дерев на круту доріжку — що там таке? «Може, в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня. Манить і відтручує від себе, відтручує і знову манить, як русалка, заки затягне вглибінь. Дивна нерозгадана вдача. Тим вона сильна, тим і небезпечна. Ніколи не знаєш, що вона скаже і що зробить, стоїть перед тобою, як загадка нерозгадана. Чекаєш гніву, — сміється; усміху ждеш, — сердиться, а все не так, як другі. Із-за неї не тільки голову, але й душу погубиш…».

«І диво! Звичайно, тая царівна (антична богиня Діана) скидалася чогось-то на Кочубеєву Мотрю. Мала такі самі темні рівні брови над задуманими очима, таке ж біле кругле чоло і таку нерозгадану усмішку на устах, спосібну довести молодого козака до найвищого захоплення і до найчорнішої розпуки… Мотря!».

Убравши Мотрю в український національний одяг (корсетку, плахту), тітка милується нею: «І дійсно, годі собі було уявити Мотрю в кращому вбранню, як те, що вона одягла на себе. Замість намиста і янтару почіпила кілька шнурків великих рівних перел, а волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Чудово відбивали вони від її русого волосся, що вилискувалося раз відблиском сталі на дамаскенській шаблі, то знов краскою густого, з свіжої кришки витікаючого меду.

— Кращої панночки на цілій Україні нема, — шептались між собою дівчата, а Марія Федорівна прямо молилася до тої божеської краси.

— Спасибі вам, дівчата! — сказала Мотря і, ніби причарована, сиділа у своїм кріслі, як на престолі цариця, задивлена на шлях, котрим мав над’їхати гетьман».

Мазепа про Мотрю: «Навіть божественний Рафаель не змалював такої гарної мадонни. Безсмертна та краса. Ніяк подумати не можу, щоб не стало її. Ні, ні, та краса мусить жити вічно, як не в життю, то в казці і в пісні. І знаю я, що кращої нагороди за всі мої труди і старання не могла мені дати наша рідна земля, як посилаючи най- пишніший свій цвіт, святоіванівський цвіт своїх казкових дібров у святочний дарунок для мене. В тобі я бачу красу рідної країни нерукотворну, щиру й непідкупну, правдиву.

… в нутрі нашої святої землиці окривається велика благодать, незнищимеє зерно розуму і краси, котрого висловом найпишнішим, який я побачив уперве, це ти, Мотре, мріє моя!».

Проблемне питання

Чи було кохання Мотрі й Мазепи справжнім?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал уроку