Українська мова 11-Б клас на 30.04.2025

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Дієприкметник — це особлива форма дієслова, яка називає водночас дію й ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які?: уторований шлях, прибрана кімната, зів’яле листя, здивовані діти.

2)        Властивості прикметника, що притаманні дієприкметнику.

Дієприкметник називає ознаку предмета (посивілий, змарніла, зеленіюче, розхристані), має рід (забутий, забута, забуте), число (відпочиваючий, відпочиваючі), відмінок (сяючий, сяючого, сяючому, сяючий, сяючим, (на) сяючому), виконує ту саму синтаксичну функцію, що й прикметник, тобто виступає в ролі означення або іменної частини складного присудка:

3)        Властивості дієслова, що притаманні дієприкметнику.

Дієприкметник називає дію (засмучений, здивована, видобуте, доглянуті), має вид (прочитаний, читаний), час (існуючий, бувший), у реченні виступає присудком: Грядка граблями розрихлена, розпушена, боками грабель цупко ущільнена для чепурності й межі, ще і яружкою обведена по всіх чотирьох сторонах. (І. Чендей)

4)        Активні й пасивні дієприкметники.

Активні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією того самого предмета: співаючий птах; пасивні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією іншого предмета: спійманий птах.

5)        Дієприкметниковий зворот.

Дієприкметник із залежними словами називається дієприкметниковим зворотом. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова, то у вимові він виділяється інтонацією, а на письмі відокремлюється комами: Земля, полита дощем, парувала.)

2.    Опрацювання таблиці «Дієприкметник як особлива форма дієслова».

Дієприкметник як особлива форма дієслова

Значення	Відповідає на питання	Морфологічні ознаки
		прикметника	дієслова
Ознака предмета за дією	Який? яка? яке? які?	Має залежні від іменника форми роду, числа, відмінка; у реченні виступає означенням	Має доконаний і недоконаний вид, теперішній і минулий час, активний і пасивний стан; може мати залежні слова: іменник, прикметник, прислівник; у реченні виступає присудком

 

3.    Робота з підручником.

           Опрацювання теоретичного матеріалу

           Виконання вправ і завдань

1)        Установіть зв’язок між головним і залежним словами в словосполученні, зробіть висновок щодо значення залежного слова.

Сиве волосся (прикметник показує постійну ознаку); волосся посивіло (дієслово виражає дію чи стан предмета, що відбувається в часі); посивіле волосся (дієприкметник виражає ознаку предмета, але таку, що зумовлена дією самого предмета або дією над предметом).

3)        Утворіть від дієслів дієприкметники, що вказують на ознаки діючого предмета та предмета, з яким щось роблять або робили.

Співати, відчинити, колоти, розквітнути, купати.

Запишіть речення, підкресліть дієприкметники, визначте їх рід, число та відмінок.

Лозиночка заплакана стоїть, а дуб поламаний лежить. (Л. Глібов) Сонячний промінь ронить сяючу стягу. (Марко Вовчок) Буде бите царями сіянеє жито. (Т. Шевченко) Роздягнуті дерева також мерзлякувато зіщулились. (Є. Гуцало) Осінь позолоченим свічадом опустилась на сади старі.

Домашнє завдання

Запишіть прислів’я і приказки, поясніть їх значення, визначте синтаксичну роль дієприкметників.

Лякана ворона і куща боїться. У бідного свита вітром підбита. За одного битого двох небитих дають. Відрізаний окраєць до хлібини не приставиш. Каяття лицеміра гнилими нитками шите. Не хвалися урожаєм на незасіяній ниві. Ну і дівка: коса не плетена, хата не метена, борщ не зварений! Легко зароблені гроші купи не тримаються.

 

              Українська мова 11- Б клас на 30.04.2025

           Виступ на зборах, семінарах (підготовлений).

Ораторське мистецтво зароджувалось у Давній Греції. Риторику величали царицею всіх мистецтв. У в одній із легенд розповідається про найвидатнішого афінського оратора Демосфена, який довго тренувався, намагаючись навчитися проголошувати публічні промови. Першу його промову публіка зустріла зі сміхом і знущаннями: Демосфен був малий на зріст, мав слабкий голос, гаркавив, нервово посмикував плечем. Афіняни не дали йому навіть закінчити промову. І Демосфен вирішив подолати недоліки. Аби навчитися голосно говорити, він ходив по берегу моря, заглушаючи своїм голосом шум хвиль, набравши в рот камінчиків, читав напам’ять уривки поетичних творів. Для того, щоб перебороти свою звичку посмикувати лівим плечем, Демосфен ставав під висячий меч.

У Стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. З того часу колене століття дарувало людству майстрів публічного виступу. Змінювалися часи і народи, та незмінними умовами успіху ораторів залишалася величезна робота над своїм словом, над наданням йому сили, впливовості та значущості, над удосконаленням вміння виступати перед широким загалом.

Справжнє мистецтво красномовства – це вміння сказати все, що потрібно, не більше, але й не менше. Прикрашають мову образні вислови. Вмілий оратор використовує цікаві порівняння, яскраві метафори, епітети. А застосування крилатих виразів, афоризмів, прислів’їв допомагає утримувати увагу слухачів.

Ознакою культури мовлення є плавність. Не повинно бути невиправданого повторення фраз, мовчання. Потрібно пам’ятати про дикцію. Дикція – чітке, вірне вимовляння звуків. Працюючи над мовленням, потрібно розвивати силу і чистоту звука, гнучкість голосу.

Давньогрецькі оратори виділили п’ять етапів підготовки виступу: 1) підбір матеріалу, фактів і аргументів; 2) складання плану; 3) літературна обробка тексту; 4) вивчення тексту для вільного викладення перед слухачами; 5) відпрацювання художнього виконання, виголошення з відповідною інтонацією, мімікою та жестикуляцією.

М. Ломоносов, А. Коні порівнювали красномовство з поезією й акторською майстерністю. А давньоримський оратор Цицерон писав: „Є два мистецтва, які можуть піднести людину на найвищий шабель пошани: одне – це мистецтво гарного полководця, друге – мистецтво гарного оратора“.

Відомим українським оратором був Феофан ІІрокопович. Прославилися красномовством також І. Франко, О. Довженко, О. Гончар. Справжніми володарями слова сьогодні є Д. Павличко, І. Драч, В. Яворівський та ін.

Мистецтво публiчного виступу — складне мистецтво, але ви повиннi оволодiти його основами, тому що у життi кожної людини часто складаються ситуацiї, коли треба виступити, представити і довести свою точку зору. Тому дуже важливо навчитися прийомам, що роблять промову змiстовною, правильною i красивою. Неможливо стати оратором, не виступаючи, не тренуючись постiйно.

                                       РОЗУМОВА РОЗВИНЕНІСТЬ

Розумова розвиненість (із тлумачного словника) – зрілість здатності людини мислити, вищість у відобра женні й пізнанні об’єктивної дійсності, вищий щабель мислення, інтелектуальна досконалість;                                           – складова частина інтелігентності. 

Яку людину можна вважати розумною? Яка це людина? Відповідь ілюструйте прикладами.

У якій залежності знаходяться розумові здібності людини з рівнем її знань? 

Які мислительні операції ти знаєш? Чи вмієш ти їх здійснювати? Чи вважаєте ти себе розумною людиною? 

Чи залежить розумова розвиненість людини від її фаху, професії? Обґрунтуйте. 

Чи залежить фах, професія людини від рівня її розумової розвиненості? 

ОСВІЧЕНІСТЬ

Освіченість (із тлумачного словника) – рівень освіти, властивість того, хто  отримав освіту, різнобічні знання в процесі навчання;

       – складова частина інтелігентності. 

       Ви здобуваєте освіту, тобто здобуваєте знання в процесі навчання. Для чого це потрібно? Чи потрібно це взагалі? Відповідь ілюструйте прикладами. 

Чи всі знання, які пропонує вам школа, вам потрібні? Чому? 

Ти обрав свій майбутній фах? Чи отримуєш ти в школі фахові знання? Наведи приклади.

Людина, що здобула освіту, отримує документ (атестат, диплом тощо). Чи завжди подібний документ свідчить про ґрунтовність засвоєних знань? Чому? 

Чи отримуєш ти в школі життєві знання? Які це життєві знання? Які навчальні предмети збагачують тебе знаннями життя? 

Чи хочеш ти мати освіченість? Із яких знань, на твою думку вона має складатися?

 

КУЛЬТУРА

Культура (із тлумачного словника) – освіченість, вихованість (уміння володіти своїми почуттями, уміння добре поводити себе в товаристві; набуття навичок пристойного поводження внаслідок виховання; чемність, ввічливість).    

Охарактеризуйте культурну, на ваш погляд, людину. Яка це людина? Які риси їй притаманні?

Що означає володіти своїми почуттями? Чи відноситься до цієї здатності розсудливість, виваженість, тактовність, стриманість? Яку загрозу для оточуючих становить людина, яка не може володіти своїми почуттями? 

Що означає добре поводження в товаристві? Як це пов’язано з рольовою поведінкою людини?                                                                                                                           

Що таке пристойне поводження? Хто чи що виступає в якості регулятора пристойності? Яке відношення має мораль до проблеми пристойного поводження? 

Що є чемність, ввічливість? Охарактеризуйте чемну, ввічливу людину. У чому ви вбачаєте причини нечемної, неввічливої поведінки своїх однолітків? 

Що ви розумієте під вихованням? Що таке вихованість? Хто (що) виховує сучасну молодь? Чи завжди це позитивний вплив? Як молода людина може вберегтися від негативних впливів?

 

                      ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ

Інтелігентність (із тлумачного словника) – розумова розвиненість, освіченість, культурність;   

– властивість інтелігента, інтелігенції. 

Інтелігенція (із тлумачного словника) – соціальна група, що складається з освічених людей, яким притаманна велика внутрішня культура, які професійно займаються розумовою працею, розвитком і поширенням культури. 

Інтелігент: 

-людина, яка має інтелігентність;        

- представник інтелігенції.

   Яку людину можна назвати інтелігентом? Охарактеризуйте з точки зору обох трактувань.  

Чи завжди представник інтелігенції має внутрішню інтелігентність? Чому? Яка існує загроза суспільству від подібного явища?                                                                 

Чи часто люди, які не відносяться до інтелігенції за родом занять, є справдніми інтелігентами?

Чи добре це? Чи має так бути? 

Що важливіше: мати інтелігентність як внутрішню духовну рису чи бути представником інтелігенції?  

Чи не заважає інтелігентність досягати успіху в житті? Чи поєднувані інтелігентність і бізнес?                                                                                                     

Ти хочеш мати інтелігентність? Чому? Навіщо тобі ця риса? 

 

 

                Українська література 11 – Б клас на 30.04.2025 -01.05.2025

                Марія Матіос “Майже ніколи не навпаки”

 Аналіз

Автор – Марія Матіос

Рік написання – 2007

Жанр – роман у новелах

Головна думка твору – Честь понад усе.

Твір «Майже ніколи не навпаки» завершує історично- психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація».

Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди- коханці, друзі-вороги.

Події відбуваються у буковинському селі з часів Австрії

Сюжет та композиція твору

Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя».

Три переплетені між собою новели про незвичайне життя звичайних людей у селі. Про смерть, про відносини у великій сім’ї, про кохання і зраду, про війну і радянську владу.

Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.

Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет.

У новелі «Чотири – як рідні – брати» автор демонструє повну деградацію родини через жадобу до збагачення і юридичні тяжби.

Так, своєрідною «миттю» першої новели «Чотири – як рідні брати» є не загальна проблема зради (родинної чи шлюбної), а епізод, в якому Андрій застає Петруню й Дмитрика на горищі. Цей же епізод стає вузлом конфлікту, в який втягнуто набагато більше персонажів, ніж було на початку. Родина Чев’юків недарма відкриває художній світ роману: вони стають учасниками всіх колізій, починаючи від того, що Іван Варварчук із побратимом вбивають їхнього Дмитрика, і закінчуючи історією кохання Мариньки-богодухи й Кирила.

Новела друга «Будьте здорові, тату!» відкриває світ людей, що живуть за своїми законами і правилами, світ, поділений на чоловіків і жінок. У цьому світі правлять гонор і честь. Заради них старий парубок Іван Варварчук знеславлює на весіллі свою п’ятнадцятилітню наречену Петруню, щоб не зізнаватися в чоловічому безсиллі. Натомість Петруня й Дмитрик, син Чев’юків, «бездумно позбулися голів» від пристрасті й раптового потягу, таким чином зламавши своє життя.  Петруня залишається жива – проте тільки фізично, морально вона загинула вже після Дмитрикової страти. Трагедія закоханих гірка й невимовна не тільки через молодечу необачність, але й через суворі патріархальні закони, за якими дівчина не має права опиратися батькові.

У останній частині роману – «Гойданка життя» письменниця показує, що життя може зруйнуватися в одну мить, про що не здогадувались ані Маринька-богодуха, ані подружжя Кейванів – ключові герої новели. Читач дізнається про кохання Мариньки й Кирила Чев’юка, що починалося ніжно й природно, а закінчилося доволі трагічно. Незважаючи на почуття Кирило вирішує піти прагматичним і звичним для свого часу шляхом – одружитись на Василині, вигіднішій партії. Маринька ж, яка після зради намагалася накласти на себе руки, отримала дар провидіння, що був і даром, і карою, оскільки запобігти бідам вона ніяк не могла.

Життя Гриця і Теофіли Кейванів, як і більшості односельчан, проходило за негласним приписом: «Тут від зачаття світу чоловічою турботою було здорове сім’я, а жіночою – витривале лоно. От і увесь спільний ґешефт». Тому за багато спільно прожитих років вони набули дітей і господарства, але не набули поваги одне до одного. Під час навали черкесів Теофіла майже добровільно віддається загарбникові, від пристрасті втративши здоровий глузд, хоча чітко усвідомлює: Грицько не стане розбиратися в цьому, а просто вб’є її. Тому й не дивно, що опис Теофілиної купелі нагадує омовіння перед жертвоприношенням.

М.Матіос на прикладі подружжя Кейванів зображує подвійні стандарти суспільства: якщо жінка, будучи зґвалтованою окупантом, народила від нього дітей – вона розпусниця, якщо ж чоловік не гребував іншими жінками на війні – то, як міркує Кейван, він брав їх за їхньою ж волею і взагалі «для здоров’я». Грицько вбачає в діяннях дружини тільки підлість і зраду, але не усвідомлює, що за всі роки подружнього життя не зміг стати рідною людиною для неї. Після всього, що трапилося не проходить і дня у Кейванів, щоб Гриць не бив Теофілу за будь-що й не казав їй вранці: «Зроби так, щоб я тебе шукав».

 

                      Українська мова 11 – Б клас на 29.04.2025

                Доповідь для участі в лінгвістичній конференції

Вимоги до виступу

Виступ повинен складатися з трьох частин: вступ (10-15%), основна частина (60-65%), висновок (20-30%). У вступі часто формулюють не тільки тему, але й стрижневу ідею. Основна частина — проблемний виклад, усебічне обґрунтування основної тези. У висновку можна повторити основну ідею, повторити до головних моментів.

Читання написаного тексту як спосіб виступу є неефективним, а запам’ятовування прив’язує оратора до тексту, сковує його думки. Найбільш ефективний спосіб — вільне викладення, коли промовець тільки заглядає в конспект.

Виступ на публіці завжди підпорядкований певним етичним принципам: дружелюбність, терпимість, тактовність, толерантність.

Фрази у виступі не повинні бути довгими. Слова звучать переконливіше після коротких пауз. Після довгих висновків теж необхідно робити паузу.

Під час відповідей на запитання слід дотримувати таких правил: 1. Робити паузу після питання. 2. Правила етикету вимагають висловлення подяки за поставлене запитання, за цікавість, що проявив співрозмовник до вашого виступу. 3. Складне запитання бажано розділяти на складові частини. 4. Якщо запитання поставлено пе досить зрозуміло, можна просити повторити його або уточнити, що саме цікавить співрозмовника. 5. Відповідати дружелюбно, з повагою до того, хто поставив запитання.

Ораторські прийоми збереження уваги аудиторії

Усне спілкування поділяють на публічне і приватне. Особливим різновидом усного спілкування є публічний виступ. Одна з головних умов успішності доповіді — вміння доповідача встановлювати та зберігати контакт із аудиторією.

Контакт із аудиторією необхідний для привертання уваги слухачів, для того, щоб мовлення сприймалося легко і з інтересом і щоб виливати на слухачів (для цього ми, власне, і говоримо!).

Контакт із аудиторією починається з паузи (перед початком виступу, поки люди не зосередилися). Помилка оратора: спиняти аудиторію, потребувати тиші, робити зауваження тим, хто спізнився.

Одним із важливих складників є вміння оратора встановити зоровий контакт із аудиторією. Зоровий контакт — це не лише спосіб зв’язку з аудиторією з метою донести до неї необхідну інформацію, але й спосіб отримати зворотний зв’язок від аудиторії — наскільки аудиторія зрозуміла сказане (можливо, необхідно щось повторити).

Якою б цікавою не була тема, увага аудиторії з часом розсіюється. Її необхідно підтримувати за допомогою таких ораторських прийомів:

1) прийом запитання — відповіді. Оратор ставить запитання і сам дає відповідь, висуває можливі сумніви і заперечення, з’ясовує їх і приходить до загального висновку;

2) перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучати до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес;

3) прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, яка вимагає питання «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність;

4) прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію робити припущення, розмірковувати;

5) показ практичної значимості інформації;

6) використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію;

7) короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити»;

8) уповільнення темну з поступовим пониженням сили голосу сприяє привертанню уваги до головних моментів виступу (прийом «тихий голос»);

9) прийом градації — наростання змістового та емоційного значення слова. Градація дозволяє посилити, додати емоційної виразності фразі, сформульованій думці.

Важливий критерій оцінки того, хто виступає перед аудиторією — техніка мови. Її складові:

1) дикція (лат. diction — «вимова») — це вимова звуків. Існує ціла низка спеціальних вправ, які формують чітку дикцію (проголошення в різному темпі скоромовок, а також спеціальної техніки дихання);

2) темп (від лат. terhpus — «час») — це швидкість нашої мови, той час, за який ми вимовляємо текст. Нормальний теми української мови — 120 слів за хвилину. (Це означає, що одна сторінка комп’ютерного тексту, який надруковано через 1,5 інтервали, повинна читатися за 2-2,5 хвилини);

3) тембр — додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит. За тембром голосу встановлюється його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано тощо.

Тип голосу може бути загальним, але в кожної людини свій тембр, свій тембровий відтінок;

4) інтонація (від лат. intonare — «голосно вимовляти») — важливий змістовно роздільний засіб мови.

Майстерність оратора проявляється в посиленні впливу жесту, міміки. Від значимих жестів, що сприяють успіху мови, необхідно відрізняти беззмістовні, механічні (крутити головою, поправляти волосся, одяг, крутити ручку тощо). Стверджують, що вдалий і найдосконаліший жест той, який не помічають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом мови.

Основною ознакою почуттів того, хто говорить, є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, вона здатна передати гаму переживань: радість і жаль, сумнів, іронію, рішучість. Вираз обличчя повинен відповідати характеру мови. Обличчя і весь зовнішній вигляд промовця повинні виражати доброзичливе і навіть приязне ставлення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих 

Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру за темою «Яку професію я обираю».

 Підібрати цитати, крилаті вирази, прислів’я про важливість вибору професії.

 

                  Українська мова 11-Б клас на 28.04.2025

     Утворення та правопис заперечних і неозначених займенників

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, їхніх ознак чи кількості.

 Утворююємо від питальних займенників за допомогою частки НІ: ніхто, ніщо.

Заперечні займенники:

·         з часткою ні  пишемо разом, якщо між ними не стоїть прийменник: нікого, нічому, ніщо, ніякий;

·         якщо між часткою та займенником стоїть прийменник, усі три слова пишемо окремо: ні до кого, ні на чому, ні в якому.

Зверни увагу!

Займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках можуть мати різний наголос залежно від значення слова: ні́кому (означає «нема кому») і ніко́му (жодному); ні́ в чому (немає в чому) і ні в чо́му (у жодному): 

Ні́кому води подати – ніко́му не вдалося цього зробити;

Ні́чого вам сказати – нічо́го вони не вдіють.

Неозначені займенники вказують на невизначені особи, предмети, їхні ознаки, кількість: казна-хто, абичий, будь-кого.

 

Утворюємо від питальних займенників за допомогою часток аби-, де-, казна-, хтозна-, будь-, які в слові є префіксами, та часток -сь, -небудь, які в слові є суфіксами: абищо, будь-хто, казна-ким, хтозна-чим, хтось, щось, якийсь.

Неозначені займенники:

·         з частками аби-, де-, -сь  пишемо разом: абиякий, декотрі, когось;

·          з частками будь-, -небудь, казна-, хтозна-  пишемо з дефісом: будь-який, хто-небудь, казна-що, хтозна-чим;

·         якщо між часткою та займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишемо окремо: аби на кому, де з ким, казна з чим, хтозна у кого, будь про кого.

Зверни увагу!

Це не стосується частки –небудь: у кого-небудь.  

Запам'ятай такий вислів: З казна-, бозна-, будь-, небудь- дефіс не забудь.

Зверни увагу!

Щодо правопису заперечних і неозначених займенників із прийменником. Існує правило «третього зайвого», яке можна застосувати й у нашому випадку.

Частка й займенник міцно дружили, завжди ходили (були написані) разом або були недалеко одне від одного (були написані з дефісом). Поки не втрутився прийменник і не зруйнував дружбу. Після того частка із займенником разом або з дефісом лише тоді, коли нема прийменника.

       Відмінювання особових та зворотного займенників

 Займенники змінюються, але по-різному:

·         за відмінками змінюються займенники, співвідносні з іменниками та кількісними числівниками;
  за родами, числами, відмінками — співвідносні із прикметниками та порядковими числівниками;

   в особових займенниках визначається особа, а у він, вона, воно — рід.

Особові та зворотний займенники

У непрямих відмінках особові займенники мають іншу основу, ніж у називному.

 Зворотний займенник себе вказує на виконавця дії і стосується усіх трьох осіб, не має форми називного відмінка. Він змінюється, як особовий займенник ти, починаючи з родового відмінка.  У реченні займенник себе виступає в ролі додатка.

 Займенники третьої особи в родовому, знахідному, місцевому відмінках з приймен­никами мають приставний звук н (у нього, над ним), в орудному відмінку звук н вживається завжди: нею, ним.

 Перед займенником мною, що починається збігом двох приголосних, для милозвучності вимови прийменники над, з, під, перед вживаються з голосним і: зі мною, наді мною.

Особовий займенник середнього роду воно має такі самі відмінкові форми, як і він.