Українська література 11 – Б клас на 30.04.2025 -01.05.2025

                Марія Матіос “Майже ніколи не навпаки”

 Аналіз

Автор – Марія Матіос

Рік написання – 2007

Жанр – роман у новелах

Головна думка твору – Честь понад усе.

Твір «Майже ніколи не навпаки» завершує історично- психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація».

Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди- коханці, друзі-вороги.

Події відбуваються у буковинському селі з часів Австрії

Сюжет та композиція твору

Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя».

Три переплетені між собою новели про незвичайне життя звичайних людей у селі. Про смерть, про відносини у великій сім’ї, про кохання і зраду, про війну і радянську владу.

Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.

Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет.

У новелі «Чотири – як рідні – брати» автор демонструє повну деградацію родини через жадобу до збагачення і юридичні тяжби.

Так, своєрідною «миттю» першої новели «Чотири – як рідні брати» є не загальна проблема зради (родинної чи шлюбної), а епізод, в якому Андрій застає Петруню й Дмитрика на горищі. Цей же епізод стає вузлом конфлікту, в який втягнуто набагато більше персонажів, ніж було на початку. Родина Чев’юків недарма відкриває художній світ роману: вони стають учасниками всіх колізій, починаючи від того, що Іван Варварчук із побратимом вбивають їхнього Дмитрика, і закінчуючи історією кохання Мариньки-богодухи й Кирила.

Новела друга «Будьте здорові, тату!» відкриває світ людей, що живуть за своїми законами і правилами, світ, поділений на чоловіків і жінок. У цьому світі правлять гонор і честь. Заради них старий парубок Іван Варварчук знеславлює на весіллі свою п’ятнадцятилітню наречену Петруню, щоб не зізнаватися в чоловічому безсиллі. Натомість Петруня й Дмитрик, син Чев’юків, «бездумно позбулися голів» від пристрасті й раптового потягу, таким чином зламавши своє життя.  Петруня залишається жива – проте тільки фізично, морально вона загинула вже після Дмитрикової страти. Трагедія закоханих гірка й невимовна не тільки через молодечу необачність, але й через суворі патріархальні закони, за якими дівчина не має права опиратися батькові.

У останній частині роману – «Гойданка життя» письменниця показує, що життя може зруйнуватися в одну мить, про що не здогадувались ані Маринька-богодуха, ані подружжя Кейванів – ключові герої новели. Читач дізнається про кохання Мариньки й Кирила Чев’юка, що починалося ніжно й природно, а закінчилося доволі трагічно. Незважаючи на почуття Кирило вирішує піти прагматичним і звичним для свого часу шляхом – одружитись на Василині, вигіднішій партії. Маринька ж, яка після зради намагалася накласти на себе руки, отримала дар провидіння, що був і даром, і карою, оскільки запобігти бідам вона ніяк не могла.

Життя Гриця і Теофіли Кейванів, як і більшості односельчан, проходило за негласним приписом: «Тут від зачаття світу чоловічою турботою було здорове сім’я, а жіночою – витривале лоно. От і увесь спільний ґешефт». Тому за багато спільно прожитих років вони набули дітей і господарства, але не набули поваги одне до одного. Під час навали черкесів Теофіла майже добровільно віддається загарбникові, від пристрасті втративши здоровий глузд, хоча чітко усвідомлює: Грицько не стане розбиратися в цьому, а просто вб’є її. Тому й не дивно, що опис Теофілиної купелі нагадує омовіння перед жертвоприношенням.

М.Матіос на прикладі подружжя Кейванів зображує подвійні стандарти суспільства: якщо жінка, будучи зґвалтованою окупантом, народила від нього дітей – вона розпусниця, якщо ж чоловік не гребував іншими жінками на війні – то, як міркує Кейван, він брав їх за їхньою ж волею і взагалі «для здоров’я». Грицько вбачає в діяннях дружини тільки підлість і зраду, але не усвідомлює, що за всі роки подружнього життя не зміг стати рідною людиною для неї. Після всього, що трапилося не проходить і дня у Кейванів, щоб Гриць не бив Теофілу за будь-що й не казав їй вранці: «Зроби так, щоб я тебе шукав».