Українська література 10 – Б клас на 19.01.2024

                                             Аналіз «Intermezzo» 

«Intermezzo» — новела, що складається з 11 частин, які пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. Аналіз “Intermezzo” Коцюбинського – жанр, тема та ідея, сюжет та головні герої новели, проблематика та інші питання допоможуть підготувати літературний паспорт твору.Зміст

Intermezzo з італійської означає – перерва, або невеликий інструментальний твір вільної будови.

Автор – Михайло Коцюбинський (За цей твір М.Коцюбинському дали нове ім’я – Сонцепоклонник)

Твір М. Коцюбинського «Intermezzo» має присвяту – Кононівський полям.

Рік написання. Імпресіоністична новела була написана в 1908 році в Чернігові.

Літературний рід: епос (з ознаками драми)

Жанр “Intermezzo”: психологічна новела

НАПРЯМ (стиль) – імпресіонізм.

Тема “Intermezzo”: роль митця та призначення мистецтва у суспільстві

Ідея “Intermezzo”: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві.

Проблематика твору «Intermezzo»:

душевної рівноваги;

гармонії людини і природи;

митця і суспільства;

специфіки творчого процесу

повноцінного життя

Образи “Intermezzo”

М. Коцюбинський визначає у новелі Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним твором, назви дійових осіб:

Моя утома.

Ниви у червні.

Сонце.

Три білих вівчарки. (Оверко -“селянин”; Пава – “дворянин”, Трепов – “міністр внутрішніх спрів”)

Зозуля.

Жайворонки.

Залізна рука міста.

Людське горе.

Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності, застосований для того щоб дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і суспільство) та психологічного (переживання на межі душевних сил) характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт між ними створює ту багатозначність символів, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі й суспільстві.

Символічні образи “Intermezzo”

Моя утома — зневіра, надломленість, депресія, розчарування .

Ниви у червні (ниви в червні тільки починають набирати сили) — символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою.

Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили.

Три білих вівчарки :самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.

Зозуля (народний образ) — символ, що втілює надію і життя (образ часу).

Жайворонки — символ творчого піднесення.

Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості.

Людське горе — становище народу.

Образ ночі — символ краси, одухотвореної Богом.

Образ білих мішків — образ повішених людей.

Сюжет та композиція “Intermezzo”

Особливості сюжету: безфабульний (без подій), химерна гра настроїв, складається з трьох фазСюжет новели “Intermezzo”— безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази:

ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від “незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.

СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вонаодухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.

ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

«Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло гро­мадських обов’язків і незліченних «треба». «Так далі жити не мож­на», — волає його вразлива й совісна душа (В. Пахаренко)