Українська література 10 –Б клас на 29.01.2024
Сплетення
дійсності і вигадки, реальності і фантастичного в повісті М. М. Коцюбинського
"Тіні забутих предків"
"Тіні забутих предків", правдиву казку Гуцульщини М. М.
Коцюбинський закінчив у 1919, а вперше надрукував у 1912 році. Написанню твору
передувала велика і напружена робота: письменник вивчав фольклорно-етнографічні
матеріали про Гуцульщину (звички, побут, фольклор гуцулів), збирав наукові
статті монографії: особисто, поїхавши до Криворівні, ознайомився з місцевою
природою.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу,
він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній
світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів,
адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні
сили природи і ворожіння. Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі
зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають
мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і
грім. Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру,
градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово
заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів
перед нечистою силою і силами природи.
У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього
краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів.
З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але
вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше
наводить матір на думку, що при пологах, мабуть "не засвітили свічки"
і їй замінили сина на бісеня. Отже, від самого народження Іван потрапляє в
фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста
сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що
роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому
не могло бути.
Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо.
У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа.
Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби
для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула,
не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою
музику.
Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі
світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між
Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті
коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з
Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви,
але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на
її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає.
Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє
хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що
уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші.
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі
свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля
нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась
молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються
цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник. Досить дивно для нас, але
звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно
бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор
хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не
замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого.
Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед
гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні
світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й
фантастичне зливались водне нероздільне ціле.
Комментариев нет:
Отправить комментарий