Українська мова 10 – Б клас на 26.02.2024 – 27.02.2024
Частини мови. Принципи
класифікації.
До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова.
Мова – це найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає
нащадкам свій досвід і мудрість.
Скільки ж слів створив наш народ? Чи спроможні ми
порахувати усі слова? На жаль, ніхто не відповість на запитання: скільки ж слів
у сучасній українській літературній мові. Не відповість навіть найталановитіший
мовознавець. Це і загальновживані слова літературної мови, і терміни різних
наук, і діалектні та застарілі слова. До того ж повсякчас народжуються нові
слова. І тому бажання перелічити всі слова – нездійсненне.
Але усі слова нашої мови поділяються на великі класи або
розряди, що називаються частинами мови.
Звернемося до історії
1.
У
лінгвістичній літературі єдиної точки зору на частини мови, принципи їх
класифікації немає. Сучасна класифікація лексико – граматичних розрядів слів є
традиційною, а сам процес класифікації слів був довготривалим і складним.
Вперше докладну характеристику частин мови подає Михайло
Васильович Ломоносов у «Російській граматиці» (1755 р.). Всі частини мови
Ломоносов поділяє на повнозначні і службові.
До повнозначних
він відносив дві: ім’я і дієслово.
До неповнозначних – усі інші: займенник
дієприкметник
прислівник
прийменник
сполучник
вигук
Олександр Христофорович Востоков у «Російській граматиці» (1831р.) зберігає
традиційні 8 частин мови. Але він
вилучив із складу частин мови дієприкметник, розподілив імена за їх
значенням та формами і виділив прикметник в окрему частину мови.
Федір Іванович Буслаєв у праці «Опыт исторической грамматики русского
языка» (1858 р. ) відокремив від імені числівник і поділив усі частини мови на
самостійні й службові, враховуючи не тільки їх лексичні значення, а й окремі
граматичні ознаки. Проте Буслаєв певною мірою ототожнював частини мови з членами
речення і вважав , що вони повинні розглядатися в синтаксисі.
Олександр Панасович Потебня у своїй книзі «Из записок
по русской грамматике» (1874 р.)
піддає критиці традиційне вчення про частини мови. Наявні в мові слова вчений
поділяє на дві групи:
ПОВНОЗНАЧНІ
( «лексичні слова»)
СЛУЖБОВІ ( «формальні слова»)
Займенники він розглядав окремо від усіх частин мови, вважаючи їх
категорією вказівних узагальнюючих слів.
Потебня розмежовує поняття частин мови і членів речення.
Цікава спроба класифікації частин мови належить Льву Володимировичу Щербі.
Він, розподіляючи слова за частинами мови, зважав на: їх значення, функції
в реченні, зовнішні ознаки.
Всі частини мови він називає лексико – граматичними розрядами. Він виділяє
категорію слів повнозначних і категорію слів службових. Різницю між ними вчений
вбачав у тому, що перші мають самостійне значення, другі виражають відношення
між предметами. До повнозначних академік Щерба відносить: ІМЕННИКИ,
ПРИКМЕТНИКИ, ПРИСЛІВНИКИ, СЛОВА КІЛЬКІСНІ, КАТЕГОРІЇ СТАНУ, ДІЄСЛОВА;
у складі службових він називає зв’язку (бути), прийменник, сполучник.
Окремо стоять вигуки.
Л. В. Щерба перший висловив думку про необхідність виділення слів типу можна,
жаль, треба, холодно, добре в окремий розряд слів, названий ним категорією
стану.
Особливу важливу роль у розвитку теорії частин мови відіграли дослідження
Віктора Володимировича Виноградова, зокрема його книга «Русский
язык». У ній уперше було включено в
систему частин мови і докладно охарактеризовано категорію стану і модальні
слова як самостійні лексико – граматичні розряди слів.
Теорія частин мови Виноградова одержала широке застосування в наукових
граматиках, вузівських курсах. У дослідженнях її послідовників вона
вдосконалюється, розвивається і уточнюється.
I.
У
курсі морфології української
літературної мови виділяють п’ять змінних повнозначних частин мови: іменник
прикметник
числівник
займенник
дієслово
та одна незмінна
повнозначна: прислівник
і три незмінні неповнозначні частини мови: прийменник
частка
сполучник
До окремої частини мови належать вигуки
Класифікація частин мови у
сучасній українській мові побудована з урахуванням не якоїсь однієї спільної
для цілого розряду слів ознаки, а багатьох ознак.
По-перше, слова однієї
будь-якої частини мови характеризуються спільним загальним значенням. Так, для
всіх іменників властиве значення предметності; виражати ознаку предмета
властиво прикметникам, а ознаку дії – прислівникам; дію як процес виражають
тільки дієслова.
По-друге, слова однієї
будь-якої частини мови мають однакові
граматичні категорії, однакові форми словозміни, способи і засоби
словотворення. Так, для іменників властиві самостійні категорії роду,числа і
відмінка. Цікатегорії властиві і для прикметників, але тут вони – залежні,
синтаксичні, бо прикметник підпорядковує рід, число і відмінок іменникові, від
якого залежить.
Іменники не змінюються за
родами, кожний з них належить до певного роду (син, брат, погляд – чол.. рід
земля, ідея, сестра – жін..
рід
село, враження, поле – сер.
рід),
а прикметники змінюються за родами (синій, синя, синє).
Змінюючись за відмінками,
іменники мають свою систему відмінкових закінчень для кожної з чотирьох відмін;
за відмінками змінюються також прикметники, числівники, займенники, але всі
вони мають свої, відмінні від іменникових, закінчення.
Дієслово має такі граматичні
категорії, які іншим частинам мови не притаманні: вид, час, спосіб, стан;
змінюються дієслова за особами, маючи для цього
систему особових закінчень.
По-третє, слова однієї
будь-якої частини мови характеризуються однаковими синтаксичними функціями, що
визначаються великою мірою їх загальним значенням. Так, іменники, що є назвами
осіб, істот, предметів і різних абстрактних найменувань, виступають як типові
підмети і додатки; дієслова виражають дію, і тому саме їм властива функція
присудка; прикметники, виражаючи ознаку предмета-іменника, найкраще
пристосовані до функції означення, а прислівники – це типові обставини.
Якби при поділі слів на
частини мови брали до уваги не всі названі ознаки, а тільки якусь одну з них,
то задовільної класифікації не було б, бо в одну групу попали б слова з різними
граматичними ознаками.
(Короткий аналіз учнями
повнозначних частин мови, службових та вигуків).
Ця класифікація, яка дається
в шкільному курсі охоплює не всі слова нашої мови. Є такі категорії слів, які
стоять поза класифікацією:
1) категорія стану;
2) модальні слова.
Зупинимось детальніше на категорії цих слів.
Категорія
стану
Слова цієї категорії об’єднуються спільними значеннями –
вони виражають стан або їхню оцінку без будь-якої вказівки на процес. Ця група
слів охоплює повнозначні незмінні іменні й прислівникові слова, які означають
стан, мають форми часу і вживаються в ролі присудка в безособовому реченні.
За своїм значенням слова категорії стану поділяються на
такі розряди:
1)
слова,
що виражають психічний і фізичний стан людей чи істот взагалі (боязно, приємно,
жаль, охота, страх, шкода). Наприклад: Шкода за минулим, річ відома, та й теперішнє
колись мине. Солодко слухати йому цю одвічну музику степу.
2)
Слова,
що виражають стан природи й оточення (темно, вітряно, буряно, тісно).
Наприклад: Поїзд летів без вогнів, вікна вагонів були темні, темно було й на
степу.
3)
Слова,
що означають стан модальним забарвленням
(модальний – який виражає відношення мовця до змісту
висловлення). Тобто виражають значення можливості, необхідності (мають завжди
при собі залежний інфінітив): доцільно, необхідно, можна, слід, треба.
Наприклад: Треба не губити напряму, бачити попереду верхів’я гори й іти крізь хащі.
Категорія стану весь час поповнюється новими словами, що
переходять
до неї з нової частини мови. Досить часто в цей розряд
переходять прислівники на –о, -е та іменники типу сором, жах, ганьба,
жаль, пора.
Модальні
слова
У сучасній українській мові є чимало незмінних слів, що
виражають ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Такі слова
називаються модальними. Наприклад: Було мені тоді, мабуть, років з вісім. (виражає невпевненість мовця в реальності
висловленого ним.)
Розряди
модальних слів
За своїм значенням поділяються на дві групи:
1.
Модальні
слова, що виражають модально – логічну оцінку висловлювання з погляду його
реальності, ймовірності, прямого ствердження: безумовно, безперечно, дійсно,
зрозуміло, звичайно, справді. Наприклад: Вибрала, звичайно, саме ці ролі.
2.
Модальні
слова, що виражають значення можливості, впевненості, невпевненості,
припущення: можливо, видно, здається, може, мабуть. Наприклад: Кожний, видно,
по – своєму розуміє, що таке щастя.
Модальні слова відрізняються від повнозначних, з якими
вони пов’язані своїм походженням, тим, що не мають номінативної функції. Вони
не є назвами предметів, ознак, дій, ствнів.
Модальні слова не мають граматичного зв’язку з іншими
словами в реченні, не виступають в ролі членів речення і не пояснюють інших
членів речення. Проте вони виконують різні синтаксичні функції:
а) вживаються (переважно в діалогічній мові) в значенні
слова-речення. Наприклад:
- А ви знаєте, що таке справжні ласощі?
- Звичайно.
б) в ролі втавних слів, які підкреслюють модальність.
Наприклад: Кузьма, мабуть, ішов сам, і Василькові залишилось повернутися.
До модальних слів не належать:
1)
Вставні
слова, що виражають емоційне ставлення мовця до явища дійсності: на жаль, на
щастя: в ньому збилося подій на добрий місяць.
2)
Слова і словосполучення, які вказують на
послідовність викладу думок, їх зв'язок, слова і словосполучення із значенням
обмеження, уточнення, пояснення:
по-перше, по-друге…, крм того, зокрема, до речі, кінець кінцем.
Явища переходу однієї частини мови в іншу
Слід відзначити, що між частинами мови різких меж не
існує, і тому за певних умов слово, втрачаючи ознаки однієї частини мови, може
набувати ознак іншої частини мови, що стане темою нашої наступної лекції.
Домашнє
завдання. Впр. 392,397.
Параграф 55
Комментариев нет:
Отправить комментарий