Українська література 11 – А клас на 16.02.2024

Василь Стус- символ незламного духу. (Життєвий шлях поета.  

Основні етапи  творчості)

 Протягом ХХ століття мільйони українців ставали вигнанцями зі своєї  рідної країни через свої політичні переконання. Над світом національної  культури та літератури нависла смертельна небезпека. Багато митців через свої  принципи пішли етапами до тюрем і таборів, де більшість із них загинула (Є. Плужник, В. Підмогильний, П. Филипович, М. Зеров). Серед них був і Василь Стус.

Розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса 7 січня

1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Батьки його були селянами. Дитинство проходило в атмосфері добра і любові. А ще — народної пісні.

 В. Стус згадував: Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень.

Навчався спочатку в місцевій школі, потім  — у Донецьку, куди сім;я переїхала, коли Василь був ще маленьким хлопчиком. У школі Василь вчився на відмінно, знав напам ;ять майже весь Кобзар Т. Шевченка

З 1954 року навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педінституту. Після закінчення інституту вчителює на Кіровоградщині.  У 1959 році на сторінках Літературної газети вперше побачили світ вірші В. Стуса з напутнім словом А. Малишка. Першуа збірка поезій мала назву «Круговерть»

          Та з другої половини шістдесятих років у житті країни відбулися зміни. З усуненням від влади М. Хрущова розпочався період застою. Переслідувалися всі, чиї погляди та переконання не збігалися з офіційними канонами. Їм чіпляли  ярлики націоналістів, заарештовували, кидали до вязниць та таборів. Певна річ, що В. Стус із його загостреним почуттям  справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, не міг ужитися в такій обстановці, тому у вересні 1965 року його  виключають з аспірантури. Формальною причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі на прем;єрі кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Після перегляду картини звернувся Василь Стус і запропонував висловити протест уряду проти незаконних дій (арешти серед шістдесятників) вставанням.

          І почалися поетові поневіряння. Він влаштувався на роботу в будівельній бригаді, яка споруджувала метро, потім — кочегаром. Тут працював недовго. Василя звільнили з тією мотивацією, що кочегаром не може  працювати людина з вищою освітою.

Поета не друкували. Однак, незважаючи на утиски та переслідування, В.Стус продовжував поетичну творчість й вів активну громадську діяльність, виступав на захист прав людини, проти свавілля й брежнєвського беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, та не прагнув сховатися од долі.

       У 1970 році в Брюсселі вийшла перша опублікована книжка «Зимові дерева». У 1971 році у 12 примірниках було видрукувано збірку В. Стуса «Веселий цвинтар».

З січня 1972 року В. Стуса заарештовано. У вироку київського обласного  суду від 7 вересня 1972 року говорилось, що він систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, щи порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Поета було засуджено до позбавлення волі у виправно- трудовій колонії суворого режиму на п;ять років і заслання на три роки. Ув;язнення В. Стус відбував у Мордовії. Восени 1975 року був у дуже поганому стані через виразку шлунку. Після наполегливих вимог і важких шлункових кровотеч йому зробили операцію .

Та Стус і на цей раз не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. За це протягом 1973-1976 рр. був покараний — позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру.

   В.Стус

«Камерне утримання, само собою тяжке, бо не стає повітря й руху. Прогулянка — одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колючий дріт і наглядач… У карцері маєш менше їжі.   …Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину», —

 записує поет у таборовому зошиті.  Рідна Укра­їна була джерелом сили та поетичного натхнення, нестерпним постійним болем.

І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови.

    Українська діаспора та передові люди світу пробували підтримати дух В. Стуса й допомогти йому вистояти. У 1977 році було видано Стусову збірку “Свіча в свічаді“ — п'яту книгу за кордоном!

  Відбувши покарання, у 1979 році В. Стус повертається в Україну. Роки неволі не зломили його.  Ім;я В. Стуса стало широко відомим у цілому світі, його поезії  перекладаються англійською, німецькою, російською, іспанською та іншими мовами світу. Працює поет у ливарному цеху заводу, згодом — на конвеєрі Київського взуттєвого об;єднання.  Енергійна громадська й літературна діяльність стали приводом до другого арешту. У травні 1980 року В. Стус отримав немилосердний присуд: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму і п;ять років — заслання.

Прощаючись з дружиною, В. Стус , передчуваючи непоправне, сказав: «Такого терміну я не витримаю».

    Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» певною мірою можна вважати життєвим кредо письменника.

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верств,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

 

     Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переко­наність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина.

Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

     В. Стус, перебуваючи в неволі, вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Крізь холодні сніги и через роки неволі поет звертається до нього: «Народе мій, до тебе я ще верну…».

У 1981 році відбулося останнє побачення В. Стуса з дружиною і сином.

   Зі спогадів сина

Востаннє ми з мамою бачилися з татом 1981-го. Пізня уральська весна зустріла нас брудним мокрим снігом та розбитими дорогами. Коли їхали з побачення, було враження, що бачилися востаннє, а тому дорогою майже не розмовляли.

На захист поета і за його звільнення виступила прогресивна громадськість цілого світу,

Допомогти радянському політичному в;язневі було нелегко. З середини 1982  року Василеві Стусу заборонено пересилати в листах до батьків і дружини власні твори. У грудні на нього накладено ще одне покарання — рік камери- одиночки. В ув;язненні В. Стус створив останню збірку — «Птах душі», яку було конфісковано. Поет називав своїх мучеників катами у вічі, за що його били й кидали в карцер.

Василь Стус. Ще за життя, коли я гнив у тюрмах, мені присуджено Міжнародну премію ,,Поету-інтернаціоналісту”, яка присуджується поетам-політв’язням усього світу, ув’язненим за свої переконання.

 У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року В. Стус помер.  Його поховали на кладовищі у селі

Борисово таємно, уночі, за декілька годин до прибуття дружини і сина, які хотіли забрати тіло В. Стуса.      Через 4 роки поета було повністю реабілітовано  за відсутністю складу злочину.  

    1989 року відбулося перепоховання праху В.Стуса на Байковому кладовищі. Похорон перетворився у тридцятитисячну маніфестацію. У 1991 році В. Стусу було присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка за  збірку «Дорога болю» (посмертно).

  Ця книга була першою, надрукованою в Україні.

25 грудні 1995 року Президент України Леонід Кучма видав указ про нагородження Стуса Василя Семеновича Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (посмертно).

 «Чому сьогодні виникає інтерес нащадків до Стуса?»

     Поштовхом до цього інтересу стала суспільно-політична діяльність Стуса. Звісно, як було не зацікавитись долею людини, чиє перепоховання не лише спровокувало вихід на вулиці Києва майже ста тисяч людей, а й тісно пов’язане ще з одним символом – першим масовим використанням національної символіки. Василь Стус був не тільки геніальним поетом, він став свідомим борцем за правду й права людини, одним із найактивніших діячів дисидентського руху. Йото судили як політичного злочинця: за непокірність радянській владі, за поезії, що таємно розповсюджувалися в рукописних варіантах. Він відчайдушно не здавався: протестував, писав листи в яких засуджував порушення прав людини в СРСР, відверто вголос висловлював свої думки. А вдома на нього чекали дружина, мати, маленький син.

 «Василь Стус — людина незламної волі, яка жодного разу у своєму житті не скорилася обставинам, які б вони не були, не втратила віри в свої ідеали, хоча саме ці ідеали і привели його до смерті в ув'язненні...

Створення словесного портрета Василя Стуса.  Людина, громадянин, патріот, дисидент, поет, вірний син України, утверджувач добра, справедливості, життєлюбства; політв’язень, борець,

 Домашнє завдання Опрацювати життєвий   і        творчий шлях Василя Стуса, ознайомитись із збірками В. Стуса, зокрема з поезіями «Як добре те, щи смерті не боюсь я» , «О земле втрачена, явися…» Аналіз віршів.

Вивчити напам’ять ,,Як добре те, що смерті не боюсь я»