Українська мова 10 –Б клас на 02.10.2023

Класифікація голосних звуків. Звук мовлення і фонема

З чого складаються слова? Яке значення звуків в нашому мовленні?

 

·          Прокоментуйте слова мовознавця А. Матвієнка: «Звуки – це щось надзвичайно своєрідне в мові, її жива плоть і кров».

1.  Робота з текстом «Поезія звуків».

Прочитайте текст, визначте його тему та головну думку, стиль і тип мовлення. Прокоментуйте назву. Складіть і запишіть план тексту

Азбука наша починається з А.А — найясніший, найголосніший звук, що без усякої перешкоди виходить з рота... А —перший основний звук розкритого людського рота, як М — закритого. М — болісний звук глухонімого, стогін затриманої, здавленої муки. А — голосіння надмірного страждання. Два первені в однім слові, що повторюється трохи не в усіх народів — Мама. Два первені в латинському амо — люблю. Захоплене дитяче гукаюче а, і в глибині мовчання прямуюче німіюче м. М'яке м, воложне а, ясне а, сумне м. Медове м і а —як бджола. В м — мертвий шум зими, в а — чарівна весна... Слава повноголосному А, це наша слов'янська буква!

О — це горло. О — це рот. О — звук захоплення. Урочистий розлог, просторінь єсть о: поле, море, обшир. Чому ми кажемо Оргія? Тому, що в Оргії — стогін захоплення. Все величне, хоч і темне, визначається через о: стогін, горе, сон, море... Гострозоре око ворога вовка, і око сліпе бездомної півночі. Бездонне о.
У — музика шумів, вигукування жаху... Гук мідяних труб. Грубе по матерії своїй: стук, бунт, тупо, круто, рупор...

Белькотання хвилі чуємо в л, щось воложне, любовне — Ліана, Лілея. Переливне слово "Люблю"...В самій природі л має певне розуміння, так само, як паралельне р, що стоїть поруч. Стоїть разом — і протилежне. Два брати — отже, один світлий, а другий темний. Р — скоре, мережане, грізне, спірне... Р — один з тих віщих звуків, що беруть участь і в мовах різних народів, і в рокотах всієї природи. Як з, с і ш чуємо і в людському мовленні, і в сичанні гадюки, і в шепотінні листу, і в посвисті вітру, так і р є в нашому роті й горлі, є і в гарчанні тигра, і в воркуванні горлинки, і в крюканні крука, і в рокотанні бурхливих вод, і в гуркоті грому..."

·        Назвіть голосні звуки.

·        Продовжте текст, доповнивши роздумами про літери е, и, і

2.  Метод "Консонантизм"  

За літерами на позначення приголосних встановіть слова, вписавши пропущені літери на позначення голосних:

Крбртр, дрктр, пслнц, свтлнн, чрнмрц, рзслдвнн, чрвнц,

3.                Творча робота

Цікавим видом роботи є складання тавтограм – речень (або навіть текстів), у яких кожне слово починається на одну й ту ж літеру

Сипле, стеле сад самотній

Сірийсмуток — срібнийсніг,—

Сумно стогне соннийструмінь,

Серце слуха смертнийсміх...

Стихли струни, стихли співи,

Срібніспіви серенад,—

Срібностелятьсясніжинки —

Спить самотній сад.

(ВолодимирКобилянськиії)

...Казала кохана — кохаю

Квітневихконвалій красу,

Контрасти кленового краю,

Казковукремінну косу.

Край кременя крякнула качка,

Криломколихнулась коса.

Кохаю — клянетьсякозачка,

Кохаю — клянетьсякозак.

(Михайло Цибенко)

·                   Спробуйте скласти тавтограми з буквами, що позначають голосні звуки

Домашнє завдання.               

            Параграф 13    впр.89.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

 

 Українська література 11 –А клас на 22.09.2023

Осип Турянський — «Поза межами болю» (аналіз, паспорт твору)

Жанр — лірична повість-поема. У художній структурі твору переважає ліричне начало, зумовлене першоособовою викладовою формою, але наявне й епічне начало: оповідь про події Першої світової війни. Оскільки у творі поєднано ліричне й епічне начала, як у поемі, і повість, пройнята ліризмом, написана ритмізованою прозою з використанням інверсії, що наближає розповідь до народного епосу й надає особливої експресії, то автор відніс її до жанру повісті-поеми.

Повість-поема (поема в прозі) — значний за обсягом ліро-епічний твір, у якому зображено значні події та яскраві характери. Відзначається наскрізним пафосом і ліризмом, проникливим авторським голосом.

Історична довідка. На початку першої світової війни О. Турянського мобілізували до австрійського війська. У 1915 році він потрапив до сербського полону. Під час зимового відступу серби етапували засніженими горами 60 000 полонених, серед яких був і письменник. На цій виснажливій дорозі загинуло 45 000 людей. Товариші О. Турянського по недолі замерзли біля згасаючого багаття, а його, охопленого кригою і напівживого, знайшли сербські лікарі, що йшли позаду полонених. Серед лікарів був українець В. Романишин, який повернув письменника до життя. Ці події й покладено в основу повісті.

Час створення. 1917 рік. Письменник створив повість на італійському острові Ельба, куди був інтернований як офіцер австрійської армії. Повість вперше видано у Відні 1921 року німецькою мовою.

Автор. Осип Турянський (1880-1933), західноукраїнський письменник, літературний критик, педагог, чия прозова спадщина нині мало відома.

Стиль. За стильовим виконанням — це експресіоністський твір.

Тема. Зображення Першої світової війни; змалювання психологічного стану душі людини, котра потрапила в неймовірно тяжку, екстремальну ситуацію; аналіз ціннісних орієнтирів особистості; боротьба людини за життя в критичній ситуації.

Ідея. Засудження війни і мілітаризму, які призвели до смерті невинних людей; утвердження нездоланності людського духу, сили розуму й волі до життя. Твір проймає гуманістична ідея, яку визначив сам автор: "Любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть".

Проблематика. Антигуманність війни; мілітаризм і світовий перерозподіл; культ грошей, що руйнує християнські принципи людського існування; життя і смерть; інстинкт і духовний вибір у межовій ситуації; любов і зрада; добро і зло; злочин і кара; місце людини у складному світі, що її оточує; людина і людське в ній; віра і сила духу; мета в житті людини; людина і сім'я; воля до життя і смерть.

Композиція і сюжет твору

Композиційну своєрідність повісті-поеми визначають вступ і 5 частин. Наявне композиційне обрамлення: починається твір реквієм по загиблих і завершується думкою про померлих побратимів.Автор використав фрагментарну композицію, що становить собою різновид кінематографічної монтажної побудови, завдяки якій вдало поєднуються описи, діалоги й монологи, марення, вставні епізоди. У п'яти частинах розкрито трагедію не тільки семи втікачів, а й усіх, хто не повернувся з полів Першої світової війни.

Повість складається з мікрочастин: "шлях смерті" — показ колони з 60 000 полонених, що пересуваються засніженими албанськими хребтами; "танець смерті" — епізод, в якому семеро полонених танцюють довкола куща, щоб з одягу мертвого запалити вогнище; "країна Сонця" — марення знедолених вояків про щасливу країну і гармонію у світі; "Різдвяні свята" — картина-візія персонажа, який опиняється біля дому, спостерігаючи через вікно, як дружина з дітьми зустрічає Святвечір; "пісня вічності" — пісня-гімн скрипаля Штранцінгера перемозі людяності над божевіллям голоду; "мандрівка мерців" — картина, в якій виснажені полонені линуть в ірреальні виміри світу.

Перша частина — "Переднє слово" — ліричний відступ, де автор пояснює, що змусило його взятися за цю тему, розкриває мотиви написання повісті як внутрішнього протесту проти антигуманної сутності війни, розпочинає твір переднім словом, де й веде діалог з читачем, готує його до сприйняття розповіді як невигаданої історії. Тут відтворено напружену гаму почуттів, що їх він пережив, перебуваючи на війні та в сербському полоні.

Друга частина — експозиція — опис походу військовополонених австрійських вояків. Третя частина — зав'язка — змова полонених, убивство конвоїра, втеча. Чоловіки опиняються наодинці з дикою природою, де лише сніг, холод і голод. Кульмінація — "танець смерті" як вияв волі до життя. Четверта частина — розвиток дії — загибель друзів. Розв'язка — врятування Оглядівського.

Композиція твору дещо нетрадиційна: кульмінація (страх смерті) передує розвиткові дії. Сюжет розгортається з глибокою психологічною напруженістю й вірогідністю, що дає авторові змогу простежити всі етапи боротьби героїв за життя, показати перемогу людяного над антилюдяним світом.

Можна говорити, що повість-поема має дві кульмінаційні сцени, які створені з рівновеликим експресивним напруженням вираження й пов'язані з однаково важливими ситуаціями морального, духовного вибору. Перша кульмінація стосується мотиву боротьби між духом і тілом. Коли у товаришів з'являється думка про канібалізм, вони сумніваються, роздумують, впадають у розпач, але не наважуються стати людоїдами. За всіх вирішив Ніколич, який заявив, що ніхто не їстиме людського тіла, нехай навіть і загинуть з голоду.

Друга кульмінація пов'язана з мотивом двобою між життям і смертю. Штранцінгер, покликаний нести в поемі одне з основних ідейних навантажень, грає на скрипці. Це апофеоз перемоги всесильного духа. У цей момент сльоза з очей Оглядівського капнула на руку Штранцінгера. Всі почули його фразу: "Є сонце в житті".

Позасюжетні елементи: спогади героїв, епіграф, пейзажі, пісні.

 

                Українська література 10 – Б клас на 22.09.2023

Українська ментальність, гуманістичні традиції народного побуту й моралі в повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Утвердження цінностей національної етики засобами комічного.

Перевірка домашнього завдання

Цитатний диктант «Чий це портрет?»

1.      «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні»?

2.     «Ніколи не сміявся гаразд, а його насуплене жовтувате лице не розвиднялось навіть тоді, як губи осміхались»?

3.     «Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком…»

4.     Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця»?

5.     «Був дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечірню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити»?

6.     «Був дотепним, життєрадісним парубком, а ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю»?

Що ж таке ментальність?

Ментальність (від лат. mens – пов’язаний з духом, духовністю) – спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад,  етнії, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу.

Ментальність – це призма, через яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Тож можемо говорити про те, що вона притаманна кожній людині, незалежно від етнічної належності, соціального стану, статі, мови тощо. Звичайно ж, ментальність залежить від цих факторів, особливо від національності та зумовлених нею мови та культури, проте вони не заперечують її існування, а навпаки – формують ментальність.

За майже тисячолітню історію існування українців як нації сформувалися самобутні риси національного характеру, які виокремлюють їх із усього слов’янського люду й проявляються в поведінці, способі мислення, у мові, культурі, традиціях, віруваннях, обрядах, у всіх сферах життя й діяльності.

Видатний український історик Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів. Однією із рис українського менталітету  є надмірна любов українців до гумору, сатири й взагалі сміху.

 Яскраво змальовані побутові картини є складовою частиною композиції твору. І.Нечуй-Левицький виявив себе чудовим художником у змалюванні побуту, великим реалістом у відтворенні живої колоритної мови персонажів. Майстерність побутових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з високою художньою виразністю відобразити його в деталях

v .

В усіх   епізодах головне обвинувачення падає не стільки на персонажів твору, скільки на ті соціальні умови, у яких вони живуть, на той лад, що породжував суперечності в сім’ї, що їх так детально змальовано в багатьох побутових картинах повісті. Реалістично зображуючи їх, Нечуй-Левицький широко використовує гумор і сатиру. Чим же відрізняється гумор від сатири? Що таке іронія, сарказм?

Гумор – м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне висміювання.

Сатира – вид комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Сатира виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного, висміювання людини чи явища.

Сарказм – зла, уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

Іронія – іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане набуває в контексті мови протилежного значення; висміювання, яке містить в собі критичну оцінку того, що висміюється.

Жанрова специфіка твору полягає в тому, що повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний ґрунт і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід’ємним елементом національної психіки, що «затаївся в усіх звивах розуму й фантазії щирого українця і є глибоко своєрідним». Контрасти створеного народом величного епосу й дріб’язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення («Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину»). У повісті письменник гумористично показав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім’ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили й здоров’я на безглузді суперечки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті «народного духу». Духовна роз’єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю й мораллю.

Повість «Кайдашева сім’я» можна вважати підручником народознавства: у ній згадуються народні ремесла, описано процес виготовлення полотна, буденний та святковий одяг селян, сільський двір, селянську хату.

Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, «зимова» жіноча робота (прядіння, ткання полотна, шиття й вишивання одягу) – ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім’ї.

Утіленням української релігійності й високої народної моралі є в повісті Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свекрусі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчанами в Київську Лавру на прощу – святкування паски в Києві, за народним повір’ям, мало б принести в сім’ю Боже благословення. Письменник поетизує свою героїню. Так, лірична душа дівчини почула в жалібних піснях ченців у чистий четвер (напередодні Великодня) «якесь море сліз, що зливалось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу...».

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням. Сини й невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: не поважали й не шанували батьків. А народна мораль ґрунтувалася в основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п’яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників.  Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір’ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що «буде добрий посіпака», а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли її.

Глибокий знавець селянського життя й побуту, селянської психології

І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім’ї, у якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного.

ІІ група. Прислів’я та приказки в повісті.

         У повісті багато народних прислів’їв, приказок, є елементи народних казок, народні перекази про нечисту силу (опис «білої гарячки» старого Кайдаша). Прислів’я та приказки: «хоч сядь та й плач», «не питай, бо старим будеш», «лучче мені каміння носити, ніж таке горе терпіти «, «старе, як мале». Навіть його закохані герої Лаврін та Мелашка розмовляють між собою словами народних пісень: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого світу», «Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів». «Очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби».

Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,– говорить Лаврін до матері прислів’ям і цим натякає на свою закоханість у Мелашку. У нього зустрічаємо ще таку приказку: «Не питай старого, а питай бувалого».

Улесливість Кайдашихи підкреслюється прислів’ям, зверненим до Мотрі в час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа». «Нащо тобі заглядати в наші горшки?» – говорить Кайдашиха до баби Палажки, використовуючи приказку. Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха наводить таку приказку: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься». «Не питай, бо старий будеш»,– грубо відповідає Мотря Карпові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона використовує такі прислів’я: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале».

ІІІ група. Художня майстерність повісті.

         Мова повісті – жива, барвиста, ніби підслухана автором у селян. Багата на порівняння, що служить, разом з іншими художніми засобами, успішній реалізації ідеї. Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, підкреслюючи його згубну пристрасть: «...Червоний перець у горілці дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині». Мотря «теліпалася на стіні, наче павук на павутинні». Мелашка «затріпала рученятами, неначе пташка крилами». У повісті використані гіперболи. Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». На кожній сторінці твору можна зустріти багато й інших тропів та лексичних засобів: епітетів («під її солодкими словами ховається гіркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хаті гризла Мелашку свекруха»), синонімів («вони разом верещали, ґвалтували, лаялись», свекруха з невісткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу). Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів. Це надало творові напруженого, динамічного й навіть драматичного звучання.

То ж очевидна велика художня майстерність І. Нечуя-Левицького у використанні всіх художніх засобів мови, у вираженні авторської позиції – людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом з тим поважати право інших на власну гідність. Недаремно І. Франко відносив, повість «Кайдашева сім’я» «до найкращих оздоб українського письменства».

Розкриття антирелігійного мотиву твору

Кепкуючи із «всезнайства» богомольної баби Палажки, автор викриває облудність служителів церкви, які заради впливу на маси не гребували ніякими заходами.

         Повість «Кайдашева сім’я» викликає не тільки сміх, а й серйозні роздуми, змушує кожного глянути на себе збоку. І сьогодні велика ганьба для сім’ї, якщо її називають Кайдашевою.  Духовна роз’єднаність, відсутність прагнення зрозуміти одне одного - ось те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.  І те, що груша всохла та настали мир і тиша, є тимчасовим явищем. Бо ті сварки, бійки, що виникають, є результатом змізернення  людської душі. Письменник у своєму творі талановито окреслив вічні проблеми, що не мають простих відповідей: конфлікт поколінь, людські взаємини, розподіл землі.  За повноту й правдивість зображення життя народу, за вміння бачити життя в найменших його подробицях Іван Франко назвав Нечуя-Левицького «артистом зору», «всеохоплюючим оком України». Чарівне слово його не пригасло, воно й сьогодні світить правдивістю, любов’ю до народу, своєю високою художньою майстерністю.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дочитати повість «Кайдашева сім`я» .

 

 

 

                        Українська мова 10 -Б клас на 22.09.2023

Писемна й усна форми української літературної мови

Літературна мова - це мова, оброблена майстрами слова, вченими. Від діалектної мови вона відрізняється тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках та підручниках) норми щодо вимови, слововживання, граматичних форм, яких повинні дотримуватися мовці. Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мовою.

Літературна мова існує в усній та писемній формах і характеризується стилістичним розмаїттям.

У сучасному мовленні однаково поширені обидві форми української літературної мови - усна й писемна. Обом їм однаково властиві лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має свої специфічні особливості.

Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування людей, безпосередньо пов'язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Усне мовлення сприймається органами слуху, виражається за допомогою звуків. За походженням це первинна форма існування мови. Усне мовлення спонтанне, здебільшого непідготовлене, але воно більш виразне в емоційному відношенні, супроводжується інтонацією, жестами, мімікою. Воно переважно діалогічне: бесіда, діалог, публічна лекція, виступ, дискусія тощо.

Писемна форма літературної мови - це мовлення, зафіксоване на якомусь матеріалі за допомогою певних графічних знаків, що позначають звукові одиниці мовлення і сприймаються органами зору. Це — вторинна форма існування мови. Писемна форма літературної мови обслуговує потреби народу в галузі науки, культури, політики, господарства і права.

Писемне мовлення монологічне. У ньому використовуються переважно повні речення, а в усному (діалогічному) дуже поширені неповні речення. У писемному мовленні частіше використовуються складні речення, що викликано потребою оформити й повно розгорнути складну думку, а в усному спілкуванні переважають прості короткі речення, оскільки висловлене може доповнюватися мімікою, жестами.

Писемне мовлення лексично багатше, слова добираються вимогливо, з урахуванням літературної традиції, широко вживаються книжна, абстрактна лексика, терміни.

І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, поети-романтики багато зробили для становлення української літературної мови на народно-національній основі. Тарас Шевченко успадкував їхні надбання. Поет звертався до різних джерел рідної мови. У літературну мову він увів багато раніше не вживаних слів з уснопоетичних творів та розмовно-побутової мови. Широко використовував церковнослов'янізми, не цурався іншомовних слів, створював сам нові слова (широкополі (лани), ревучий (Дніпро), худорослі (воїни) тощо). Цілий ряд таких авторських неологізмів закріпився в нашій мові.

Удосконалював Шевченко і синтаксичний лад української мови: спростив будову речень, наблизив їх за структурою до народнопоетичних та розмовних конструкцій. Звучання текстів стало мелодійним, злагодженим.

Збагачуючи й удосконалюючи українську літературну мову, Кобзар підніс її до рівня розвинених літературних мов світу, відкрив нові шляхи і способи дальшого розвитку. Ось чому Тараса Шевченка вважають основоположником, творцем української літературної мови.

 

              Українська література 11 – А клас на 20.09.2023

 Осип Турянський. «Поза межами болю». Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності. Біологічні інстинкти  і духовна воля до життя. Ідея перемоги духа над матерією.

Біографія

Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) у родині тесляра. Був найстаршим серед 8 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії. Матеріальне становище сім'ї було важким, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався. Потім 1907 року закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини.

У літературі дебютував 1908 року новелами "Курка", "Ей, коб були мене вчили", "Де сонце?" в альманасі віденської «Січі».

З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту - Стефанією. Згодом в них народився син Мирослав, який став чемпіоном з шахів у Львові, а з 50-х років ХХ ст. належав до шахових майстрів США.

Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917). Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної літератури.

Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.

У 1922 письменник завершує роботу над памфлетом "Дума пралісу"

У 1923 році Осип Турянський повернувся додому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови.

У цей час перекладає вірші Шандора Петефі, Ґенріга Гейне, Вільяма Шекспіра.

Підірване сербським полоном здоров'я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та літературна праця були гідно пошановані.

 

І варіант Найвищі небесні вершини людського щастя Захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини, викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту - Стефанією. Згодом в них народився син Мирослав. Саме дружині й сину присвячує свій твір «Поза межами болю».

ІІ варіант Найглибше пекло бутя Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

 

1.     Історична основа твору

Будучи свідком жахливих подій під час перебування в полоні,  Осип Турянський майстерно розкрив внутрішній стан героїв у межових ситуаціях вибору, що постає перед кожним із них. Не розказати про це О.Турянський не міг. Він вважав це зрадою по відношенню до загиблих товаришів.

Теорія літератури

Поема в прозі (повість-поема) — ліро-епічний твір, у якому наявний розгорнутий динамічний, напружений сюжет, використовуються ліричні та епічні засоби у відображенні дійсності, розкривається внутрішній стан героїв, паралельно з образами, що входять у розвиток сюжету, є образ ліричного героя; написаний у прозі

Прочитати текст поеми «Поза межами болю»

Сабо – активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування. Він усвідомлює всю дикість своєї натури: « Ти (гроші –авт)  - це бідний, нужденний пес Сабо, злий і глупий, з тебе негідний, безчесний обірванець, не ліпший за тих, яких ти кинув на смерть». Навіть у смерті він всіх проклинає: «Всі прокляті».

Сабо: «Самотня людина ніколи не може бути щаслива». «Ти(гроші),безцінний, нужденний шматок паперу.»

Сабо відповів зі спокійною жорстокістю:

-         Незабаром найдеться між нами не один труп, менше, або більше… Одначе треба, щоб це сталося вже скоріш…

-         Як ти це міркуєш?.. – шепнув Ніколич і з жахом подався назад.

-         Віддирання шматків одежі безцільне. Сентименталість – смерть. Тверезо думати! Сяк чи так , один із нас найскоріше згине…»

-         Сабо відвернув самогубство Бояні.

Що ж живить Сабо,завдяки чому так довго тримається, але все ж гине?(Інстинктивна воля до життя)

 

Що могло врятувати героїв від смерті? (вогонь)

Чому для них вогонь був спасінням? (Найперше – це нагрітися; можливо, хтось уночі побачить вогонь. Усі герої починають стрибати, танцювати

 

А чи може людина керувати своїм внутрішнім станом, вчинками в пориві страху?

Танець життя і смерті «Серед виру танцю, крику, почувань  тяжко розібрати, де кінчився розум, а починалось божевілля.» У чому воно виражалося? (думки про самогубство, людоїдство) інстинкт самозбереження чи прагнення до перемоги над собою?

2.  Ніколич

Ніколич – м’який, лагідний; «Життя таке гарне!». Хоче жити не для себе – для родичів і науки. Це він змушує здригнутися товаришів перед людоїдством, він підтримує побратимів у останні хвилини. «Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме» наче промінь світла прошиб темні метри душі; як усе діється, коли дух переміг тіло  Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті,

- бачить у житті світлі моменти

-Що підтримує так довго?(Любов до життя, рідних)

-Серб Ніколич говорить: «Ось тут між нами заступлені народи, котрі себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності і любові.

(Безглуздість війни. Прості люди не відчувають ненависті, ворожості, причиною війни є амбіції, непорозуміння верхівки)

 

3.Бояні - фізично найслабший

Опановує лише одна думка: блискавична смерть. Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі

«смертельно вичерпаний». Перший, хто впав у «танці смерті». Остання думка про матір: « І у сні не чув болі, не видів смерті, лише усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій материній груді».

Добровський про смерть товариша: « Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити».

Ось тут вперше лунає думка про те, що світ людський мало чим відрізняється від світу тваринного.

 

4. Пшилуський – «польський шляхтич», якого зрадила дружина. Ця зрада спочатку дає йому сили у таці смерті («… я її копаю… копаю…», а потім убиває його: «Я все їй прощаю перед смертю, її злочину проти дітей не можу простити ( цілувалася з коханцем при дітях. Авт..)...Сейчас застрілю її як…».

Поляк Пшилуський не виявляє прагнення вижити, бо він зраджений дружиною. Йому нікуди повертатися, бо сім’я зруйнована. У своїх мареннях Пшилуський бачить, як син відштовхує від матері її коханця. І у стані марення Пшилуський умовно вбиває свою дружину і її коханця.

Вчитель. До кого звернені останні слова героя? (зачитати і прокоментувати)

Що чи хто убив у Пшилуського волю до життя?(Зрада дружини,утратив ціль життя)

- Що жахає у його смерті? Чому так?(Так і не відпустив минуле, не пробачив)

 

5. Добровський – у минулому організатор балів оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Скептик, Фізично найдужчий, а тому має силу іронізувати над товаришами, в той же час підтримуючи їх. Це він «влаштовує» бал під час «танцю смерті» (зачитати уривок), підтримує Оглядівського, коли той під час марення бачить у дерев’яному корчі дружину і сина.

Добровський: «Тяжко конати серед грому гармат. серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей».

 

Ненавидіть війну: «Хотів би я розбити скам’яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули і пізнали бездонну глибінь людського страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами

 

Іронізує, має організаторські здібності, гордий, не показує свого безсилля, загинув від пострілу своєї ж рушниці.

Добровський обізвався до Штранцінгера: Ми з тобою останемось. Добровський на дав спалити скрипку Штранцінгера.

 Він один помирає при свідомості:» Не чую вже охоти ні сили до нічого…».

Вчитель. Чому у найсильнішого Добровського зникає воля до життя?

 «Не чую вже охоти ні сили  до чого…Моя душа все плаче за втраченою вірою в женщину і в людину»)

Саме в уста Добровського автор вкладає одну з провідних думок твору   «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небуть ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть.»)

 

Герой, який помирає останнім

Штранцінгер –

«Я – австрієць. У минулому – скрипаль. Доля розпорядилася так, що потрапив до полону. Куля забрала в мене очі. Як і інші, я хотів жити і при першій можливості я тікав з товаришами. Я вдячний їм, що вони не залишили, вони мене тягнули за собою, як їм не було важко. Ми всі стояли перед вибором: хто перший. Вогнище догорало, я не бачив, але відчував погляди на собі, на скрипці. Кожен хотів жити, ніхто не хотів помирати. По-перше, ноги мене не слухали, ледве рухався, чотири кроки вперед, чотири назад. Мені було жаль, я змушений був розлучитися зі скрипкою, підтримати вогнище, хоч це була моя остання втіха, останній акорд не лише струни, але й  життя.

Я не вірю, що люди є добрими і злими: вони є тільки нещасливі і щасливі.»

Учитель. Чому сліпий скрипаль вважає, що не має злих і добрих людей? Чи можна ототожнити поняття «добро» і «зло» з поняттями «щастя» і «нещастя»?

(Штранцінгер вважає, що добра людина повинна завжди бути щасливою і на його шляху зустрічалися більше добрих людей).

 «живий пам’ятник своєму власному минулому» (С. Пінчук). Його сила – сонце, яке він бачить своїми сліпими очима, і скрипка – голос його серця.. Він мав би померти раніше від інших через свою недугу, та, проте, тримається довго: «Є сонце в житті» - це віра у творчі сили життя: « Вони чули, що з темних ям його очей пливе щось таємне, могутнє. Якась невмируща сила людської душі». «Люди не є злі.. не є добрі. Люди тільки нещасливі і - щасливі» (Штранцінгер).

 

Що допомагає так довго триматися цьому фізично виснаженому чоловікові, що має ще й недугу-сліпоту?(Його сила- сонце,яке він бачить своїми сліпими очима, і скрипка- голос його серця)

Штранцінгер проголошує:

-Є сонце в житті!

І потім…відгоміння в серцях помираючих:

-Штранцінгер, покажи нам сонце!

Отже,сонце виступає символом життя.

-Останнім акордом, «піснею життя» стала гра Штранцінгера на скрипці. Символічною є пісня Штранцінгера-‘’пісня вічності‘’, через яку передано ідею великої сили мистецтва, ідею вищості духовного над матеріальним.

Оглядівський   (зверніть увагу на прізвище) село, оглядає – спостерігає, один із псевдонімів

У творі Оглядівський уособлює самого автора. Оповідь від першої особи. Тому спробуйте представити психол. Портрет від 1 особи.

Через нього іде авторське осмислення життя і смерті.

Дуже голодний Оглядівський, знайшовши в кишені шматок цукру,розділив його на всіх

(Оглядівський живе спогадами про сім’ю,

Оглядівський: спокійний, врівноважений, глибоко сприймає горе товаришів, слабкий фізично, вижив.

Чому виживає саме Оглядівський? Що є рушійною силою його волі до життя?(Його веде надія-образи сина і дружини; прагнення їх захистити,віра в перемогу добра)

- Саме дружині й сину присвячено твір

Опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, люди не втратили найголовнішого  - гуманізму, любові до життя, дух переміг тіло матерію!

(Люди різних національностей однаково ненавидять війну, насилля, виявляють співчуття, розуміння, підтримку. Отже, поема просякнута гуманістичним , життєствердним пафосом, який має загальнолюдський, всеохопний характер)

 

Висновок. Художніми образами своїх героїв О. Турянський утверджує ідею безглуздості імперіалістичної війни, в якій немає народу-переможця, бо всі народи переможені, потоптані, всі потрапили у жорстоке мливо війни.

Ідея твору.  Засудження війни; возвеличення духовного вдосконалення людини

 Домашнє завдання

Прочитати поему  Осипа Турянського «Поза межами болю»