Українська література 10 – Б клас на 01.05.2024

Павло Тичина “О панно Інно”: читати вірш, провідні мотиви, історія написання, художні засоби поезії!

“О панно Інно”

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915

Аналіз поезії

Вид лірики

Ця невеличка поезія вважається перлиною інтимної (любовної) лірики П. Тичини.

Провідні мотиви:

спогади про втрачене кохання, туга й душевний біль, викликані цими спогадами.

Історія написання

 Вірш було написано 1915 року. Поет включив його до другого видання збірки «Сонячні кларнети» (1920 р.)

Цей твір є автобіографічним, тому для того, щоб зрозуміти його непростий зміст, потрібно з’ясувати, які саме події в житті митця надихнули його на написання цієї поезії.

Дослідники творчості Павла Тичини висували різні версії щодо того, ким була та дівчина, яку поет називає «панною Інною». На сьогодні найбільш достовірним видається таке пояснення: у 1913 р. Павло без тями («дитинно, злотоцінно») закохався в дочку чернігівського літератора Івана Коновала Поліну (їх познайомив її брат Віктор, разом з яким Павло навчався в Чернігівській духовній семінарії) –  красуню, що чудово співала, займалася музикою.

Вони певний час зустрічалися, проте Поліна не поставилася серйозно до почуттів юнака, досить швидко кинула його (згодом, у 1917 р., вийшла заміж за іншого). Павло дуже болів душею через цю зраду. Поліна мала молодшу сестру Ганну (Нюсю), яку за тодішньою модою неофіційно перейменували в Інну (саме до неї поет і звертається у вірші).

Інна була скромною та лагідною, вона палко закохалася в Павла, мріяла замінити сестру в його серці й навіть наважилася освідчитися йому в коханні. Можливо, саме про те її освідчення йдеться в рядках:

«Зимовий вечір.Тиша. Ми. // Я Вам чужий — я знаю // А хтось кричить: «Ти рідну стрів!».

Іноді, зустрічаючись із Інною, він нібито бачив у ній сестру, і тоді призабуте кохання поверталося знову («…Сестра чи Ви? — Любив…»).

Покинувши Чернігів, Тичина не поривав зв’язків з Нюсею-Інною. У записі в щоденнику, зробленому ним у квітні 1920 р., читаємо:

«Померла Нюся. З сухот. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго любив Полю».

Цікаво, що Тичина, у житті якого було дуже багато захоплень, закохався ще й у кузину Полі та Інни Наталю, і тому деякі літературознавці навіть вважали, що у вірші «О, панно Інно…» йдеться не про Поліну, а про Наталю.

Основні художні засоби

Неповторність і швидкоплинність спалаху кохання та самотність після його згасання поет виражає за допомогою численних художніх засобів та символів.

Так, на початку вірша з’являються два символи: вікно та сніги. Вікно, швидше за все, асоціюється з розлукою, адже коли кохана людина йде від нас, ми часто дивимось їй услід у вікно. Сніги (це слово повторюється у вірші чотири рази), напевне, символізують холод на душі, самотність, безнадію, викликані нещасливим коханням.