Українська література 10 –Б клас на 05.04.2024

Читацький практикум. Переклад художніх творів. Запозичення світових сюжетів. Відгук про твір, перекладений українською (І. Франка, Лесі Українки та інших)

Художній переклад у сучасній літературі відіграє важливу роль. Адже служить своєрідним мостом від оригінального тексту до перекладеного, і від того, як перекладач трансформумав текст, які мовні засоби використав, залежить цілісне сприйняття всього твору. Перекладач, ніби співтворець. Ми сприймаємо текст через призму його світосприйняття. Ми відчуваємо те, що відчув перекладач, коли читав твір. Переклад тільки тоді матиме успіх, якщо перекладач зумів передати всі реалії оригінального тексту, трансформуючи їх у реалії перекладу. Тому, щоб літературний твір, написаний іншою мовою, почав функціонувати як витвір мистецтва, перекладач художньої літератури повинен повторити процес його створення. Він має відродитися заново іншою мовою, силою таланту перекладача.

Цінність художнього перекладу полягає головним чином у тому, що читач отримує можливість ознайомитися з художніми творами рідною мовою.

Перекладач наводить містки між культурами, наукою, політикою різних народів, що сприяє їх взаємозбагаченню.

Однією із форм літературних зв’язків, виникненню яких сприяє і перекладацтво, є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв’язання конфлікту. Класичним прикладом запозичення є використання так званих вічних тем чи вічних образів. Зокрема, у творчості багатьох письменників різних народів можна знайти біблійні образи й біблійні мотиви (наприклад, у творчості Шевченка «Псалми Давидові». «Царі». «Марія»; П. Куліша «Варіації першої Давидової псалми»; І. Франка «Мойсей»; Є. Маланюка «З Євангелії піль»; Д. Павличка «Голгофа». тощо). У світовій літературі біблійні сюжети розроблялися Т. Манном («Йосиф та його брати»., Ч. Айтматовим («Плаха»., М. Булгаковим («Майстер і Маргарита».. У творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, А. Малишка постає образ Прометея, витоки якого починаються в античній літературі. його вперше запозичив Есхіл у Гесіода, перетворивши хитруна на героя, що кинув виклик богам.

Одна з форм запозичення — переробка епічних творів на драматичні, здійснена іншим автором. Так, М. Старицькому належить п’єса «Сорочинський ярмарок». літературною основою якого стала відома повість М. Гоголя з такою ж назвою. Негативним виявом запозичення є плагіат, тобто привласнення автором чужого твору. Зрідка такі випадки мають місце в літературному процесі.

Перекладач має володіти так званими фоновими знаннями, тобто володіти достатньою для перекладу інформацією з найрізноманітніших сфер: філософії, естетики, етнографії (необхідної для змалювання деталей побуту), географії, біології, історії мистецтв, тощо. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач через брак або відсутність відповідної компетенції не в стані осягнути історичну площину, у якій з’явився певний твір, причини його написання, а відтак, і головну ідею оригінального твору.

Сьогодні ми ознайомимося з перекладом Лесі Українки з англійської, з віршем Джорджа Гордона Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене…».

Леся Українка знала близько 11 мов: німецьку, французьку, латинську, давньогрецьку, італійську, англійську, іспанську, російську, польську, болгарську, вільно читала твори чеських і словацьких письменників. Поштовхом до початку перекладацької діяльності стали рекомендації М. Драгоманова.

Перекладати письменниця почала ще з юнацьких років з російської, польської, німецької, французької, англійської, італійської, старогрецької, давньої індійської та єгипетської мов. Багато уваги Леся Українка приділяла перекладам поетичних, прозових, драматичних творів і наукових праць. Так вона переклала українською мовою «Пропалу грамоту». з «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Н. В. Гоголя, «Старуху Ізергіль». М. Горького, поему В. Гюго «Бідні люди». 65 віршів «Книги пісень». Г. Гейне з циклу «Ліричні наспіви». і приблизно 90 віршів з циклу «Знов на Батьківщині». та багато інших. її перу належать цікаві наукові праці: «Два напрямки в новій італійській літературі». (1900), «Нові перспективи і старі тіні». (1901) та ін).

Лесиним помічником у перекладацькій діяльності був І. Франко, досвідчена людина в цій справі. Саме завдяки Івану Франку Леся Українка навчалася перекладацьким прийомам і вже наприкінці 80-х років разом зі своїми друзями, учасниками київського гуртка «Плеяда». вона розробила програму перекладів творів іноземних письменників українською мовою. Леся задумала видрукувати українською мовою бібліотечку світової літератури. Члени гуртка талановитої молоді вивчали європейські мови, цікавилися європейською літературою, читали та обговорювали оригінали творів.

Початку перекладацької діяльності сприяла, як це не дивно, хвороба Лариси. Вона змушувала їздити на лікування в різні куточки Європи і це, як слідство, сприяло глибокому знайомству з розвитком іноземних культур. Саме недуга викликала зухвалий бунт та жагу непокори до своєї долі. У цей період Леся Українка захопилася перекладами з англійської мови, вона ввела в українську літературу низку нових імен, а саме Байрона, переклавши його поему «Каїн». і У. Шекспіра («Макбет».. ці переклади відносяться до незакінчених. Також вона переклала українською вірш Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене…». який вперше був надрукований у журналі «Рідний край».

Кримський період став дуже плідним для Лесі-перекладача. Поштовхом до перекладацтва стала самотність.

Оскільки синтаксичні структури української мови та англійської значно різняться, дуже важко, практично неможливо повністю передати оригінал.

При перекладі творів з англійської мови українською мовою виникають проблеми, пов’язаних із відмінностями у граматичній структурі мов. Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша — до германської, друга — до слов’янської), а й до різних структурних типів мов: перша — переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга — флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв’язаних граматичних морфем — флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощі при перекладі.

Практична діяльність перекладача пов’язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. йдеться про ті випадки, коли свідомо використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.

Переклад вірша Джорджа Байрона «When I dream that you love me…». («Коли сниться мені, що ти любиш мене…». датується орієнтовно 1897-1898 роками, коли письменниця перекладала «Каїна». Джорджа Байрона.

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба, —

Тільки в мріях я маю те щастя ясне,

Кожний ранок — оплакана згуба.

Любий сон! забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як і в ту ніч, я буду в раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Смерть і сон — кажуть люди, — то браття рідні,

Сон єсть образ мовчазної смерти,

Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні,

То я прагну скоріше умерти.

Ох! не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий!

Коли грішний був сон, — я спокутував гріх:

Зник без сліду мій сон чарівливий.

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

Після мрій чарівних прокидатись мені —

Се страшніше від всякої кари!

Дай силу все любити! — Слава! слава!

(Переклад Лесі Українки)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал уроку.