Символізм як літературний напрям останньої третини ХІХ
— початку ХХ століття. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство
символістів
Злам століть у нашій свідомості асоціюється з потрясінням, передчуттям
чогось невідомого, навіть «кінця світу». Такою тривогою й невпевненістю в
майбутньому, посиленою загальною кризою — економічною, політичною, культурною —
відзначалися і настрої людей на межі ХІХ і ХХ століть. Німецький філософ
Фрідріх Ніцше проголосив: «Помер Бог», і людство опинилося на роздоріжжі думок,
моралі, віри. Осягнути сучасність із погляду розуму
виявилося неможливим, тому почалися активні пошуки нових форм пізнання
дійсності. Мистецтво теж шукало нових способів відображення змін, що відбулися
насамперед у людській свідомості. Про це і йтиметься на уроці.
Починаючи з ІІ половини ХІХ століття й особливо в останній третині ХІХ
століття Франція стала визнаним культурним центром Європи. Цей період
пов’язаний із появою декадентства — складного ідеологічного й культурного
явища, специфічного умонастрою,викликаного нестабільністю й хаосом життя,
втратою ідеалів і колишніх цінностей.
Декаденти, за визначенням критика Тайада,— це «покоління,яке співає й
плаче». Основні мотиви їх творчості — сум, відчай, розчарування, песимізм.
Герой — людина самотня, яка страждає, розчарована у майбутньому через втрату
моральних ідеалів та віри. У жорстокій дійсності їй залишається тільки
заглибитися у себе, у споглядання свого внутрішнього «я».
Декаданс (у перекладі з французької — занепад) — узагальнена назва
кризового світосприйняття, що виявилося у світобаченні, у літературі та
мистецтві.
Письменники-декаденти, до речі, як і романтики, не сприймали навколишньої
дійсності, прагнули втекти від неї до світу краси й прекрасної ілюзії,
стверджували перевагу мистецтва над дійсністю. Звідси й фантастичні, містичні,
ірраціональні мотиви у дека-дентській літературі (зауважимо, що в романтиків
людина — сильна, у декадентів — слабка).
На межі століть відбулася зміна мистецьких форм. Романтизм і реалізм
відійшли на другий план (особливо в поезії), поступилися місцем модернізму, що
став вираженням духовного перевороту.
Модернізм (у перекладі з
французької — новий, сучасний) — загальна назва напрямів мистецтва
та літератури останньої третини ХІХ — початку ХХ століття, що відбили кризу
культури й розрив із естетикою минулого.
Основні модерністські течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм,
екзистенціалізм, неоромантизм, неокласицизм, сюрреалізм, футуризм, акмеїзм,
авангардизм, кубізм, абстракціонізм та ін.
Основні теми модерністської
літератури:
• ізольованість
особистості, її відчуження й приречення на самотність;
• знеособлення людини;
• напружене
переживання скінченності життя;
• змалювання мертвої
механістичності сучасної цивілізації;
• критичне ставлення
до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.
Характерні ознаки
модернізму:
• настанова на
елітарність мистецтва;
• відмова від
принципів «об’єктивного» аналізування дійсності, надання переваги
«суб’єктивному»;
• особлива увага до
художньої форми;
• руйнування
традиційного сюжету, композиції, засобів зображення персонажів;
• широке використання
елементів умовності та фантастики для створення ірреального світу; модернізація
міфів, використання прийому «потоку свідомості» та ін.
Декаденти прагнули творити «мистецтво заради мистецтва», проголошували
красу як найвищу цінність, індивідуалізм та естетство як протест проти
нелюдяності суспільства, поетизували слабкість, руйнування, згасання.
Одним із провідних напрямів у мистецтві на межі ХІХ–ХХ століть стає
символізм.
Символізм (у перекладі з французької — знак) — одна з течій модернізму, у
якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, використовується
художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» й пошуком «вічної істини».
Термін запропонував французький поет Ж. Мореа у статті «Символізм» (1886).
Зачинателем символізму у французькій поезії вважають П. Верлена, прихильниками
— А. Р ембо, С. Малларме та ін.
Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою
розуму та раціональних засобів, а доступна лише інтуїції у творчому осяянні
митця. Символ є проявом ідеального в реальному житті, а поет — його провідник,
який інтуїтивно відчуває
шлях до істини.
Символіст С. Малларме вважав, що поезія виражає засобами людської інтуїції
таємничу сутність світу, дає відчуття сенсу нашого перебування на землі.
Символісти використовували найчастіше такі художні засоби:
• складні метафори;
• інакомислення
(алегорію);
• натяки, символіку;
• мелодійність;
• багатозначність;
• непроясненість слів;
• абстрагованість та
ін.
Найвидатніші
представники символізму: П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме (Франція); М.
Метерлінк, Е. Верхарн (Бельгія); С. Георге (Німеччина); Р.-М. Рільке (Австрія);
В. Брюсов, О. Блок, А. Бєлий (Росія); М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина
(Україна).
Домашнє завдання
Уміти розповідати про літературу на зламі століть, про
декаданс і символізм.
Ст..246 -251
Комментариев нет:
Отправить комментарий