Українська література 11 – Аклас на 15.01.2024

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО. ТВОРЧА БІОГРАФІЯ МИТЦЯ. ОБРАЗ УКРАЇНИ, ГРОМАДЯНСЬКИЙ ВИБІР ПОЕТА. «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...», «Я...»

Коротко про письменника.

 

8 січня 1935	Василь Андрійович Симоненко народився в с. Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі.
1942 - 1952	Майбутній поет навчався в школі: 4 класи -  у Біївцях (1942-1946), решта - у сусідніх селах Єньківцях (1946-1947) і Тарандинцях (1947-1952).
1952	Закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
1957	Закінчив факультет журналістики Київського університету.
1957- 1960	Працював у газеті «Черкаська правда».
1960-1963	У газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.
1962	Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».
Середина 1962	Поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
1963	Казка «Цар Плаксій і Лоскотон»
13 грудня 1963	Поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.
1964	Вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння» (книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1965 року (посмертно).
1981	З'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.
17 листопада 2010	У місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний Будинок Щербини), був відкритий пам'ятник поетові. Автор монумента - Владислав Димйон.

 

Василь Симоненко належить до покоління «шістдесятників». Він прагнув осмислити життя, звернутися до духовного світу особистості та історії рідного народу. Він постає перед сучасним читачем виразником народної совісті, правди, надії й віри. Силою свого поетичного таланту, даром образного узагальнення поет підніс життя звичайних людей до рівня загальнолюдських ідеалів і проблем, долучив до духовних здобутків світової культури. Реалізував себе як поет, прозаїк, казкар.

Домінанти творчості:

    постійна увага до  звичайної людини, її тривог і проблем, до буденного життя;

    протест проти безглуздя епохи і порожнечі людського існування, сповненого гучних гасел або брехні чи замовчування влади;

    позиція: кожна особистість становить собою окремий космос, самоцінний за своєю сутністю, народ – безліч неповторних індивідуальностей;

    утвердження національної гідності окремої людини, усього народу;

    контраст між переможними звітами влади і виснажливими буднями сільських трудівників;

    підняття проблеми історичної пам’яті;

     глибокий патріотизм, синівська відданість;

    сатирична спрямованість казок;

    інтимна лірика - через дослідження філософії почуттів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування; сповнена глибини й вогню щирих почуттів, певного юнацького максималізму, життєстверджувальної енергії.

Ліричний герой:

    романтичний і закоханий юнак;

    зріла людина з великим життєвим досвідом, здатна до філософських роздумів.

 В.Симоненко  «Задивляюсь у твої зіниці..»
У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині.

З любов’ю сина і пристрастю справжнього патріота В. Симоненко говорить у поезії «Задивляюсь у твої зіниці...» про Україну. Тема вічна, але автор знайшов свої, симоненківські інтонації - прості, щирі й водночас піднесені. За формою - це звернення сина до матері - України, для якої автор знаходить найтепліші слова: «мамо горда і вродлива», «нене», «ти моя молитва», «розлука вікова».

Поет інтимізує розмову з читачем, свої думки і почуття розкриває максимально відверто. Як з матір’ю, він прагне залишитись з Україною на самоті, щоб сповідуватись перед нею у найпотаємніших помислах і тривогах. В. Симоненко говорить і про те, що Вітчизна - сенс його існування на землі.

Ліричний герой бачить в очах матері - України «червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань», буремне минуле, коли українцям випадало обороняти свою рідну землю від зовнішніх і внутрішніх ворогів. На думку поета, і сьогодні «громотить над світом люта битва» за права і саме життя України. Тож ліричний герой має найзаповітнішу мрію -  і собі долучитися до цієї битви.

У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом Батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері - України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв.

Бесіда за питаннями:

- до якого жанру належить ця поезія;

(Жанр: патріотична лірика)

-визначте тему вірша;

(Тема: звеличення рідної землі, її історії.)

-визначте художні засоби в поезії «Задивляюсь у твої зіниці...»

(художні засоби:

-епітети:червоні блискавиці, мама, горда і вродлива,святе синівське право,

-метафори:пливе за роком рік,перли в душі сію,мовчать Америки й Росії, дні

занадто куці та малі,чорти живуть на небі,

-порівняння:зіниці, голубі, тривожні, ніби рань.

-звертання: Україно! недруги лукаві! друзі. нене.

-образи-символи: мати, чорти.

-гіпербола: битви споконвічний грюк.

-риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?

10.  В.Симоненко  «Я...»
Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Тому, можливо, центральною у творчості поета вважається патріотична тема - любові до України, її безталанного народу (і в цьому - пряме продовження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я».

Вірш «Я…» В. Симоненка - лірична сповідь поета про своє «я» - горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина - неповторна, і «ми - не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я». Людина - це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».

Бесіда за питаннями:

- до якого жанру належить ця поезія;

(Жанр: особистісно-патріотична лірика)

-визначте тему вірша;

(Тема: заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.)

-визначте художні засоби в поезії «Я...»
(Провiдним художним засобом є — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.»

 Епiтети:
«Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім’я.»
Афористичний висновок вірша «Я...» можна сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати конспект уроку