Українська мова 11 – А клас на 15.01.2024

1. Пряма мова перед словами автора

«П», — а.

«Марійко, усе, що ти робиш, наповнюй любов'ю», — навчала в дитинстві мама.

«П!» — а.

«Діснейленд - це  справжня казка!» — радісно вигукнув братик.

«П?» — а.

«Звідки ти знаєш?» — дивуюсь я.

«П...» — а.

«Така моя доля...» — безжурно засміявся дід у бороду (М.Дочинець).

2. Пряма мова після слів автора

А: «П». 

Максим усміхнувся: «Дивний ти чоловік, боярине» (І.Франко).

А: «П!(?)»

Тоня образилася: «Хіба ж я просила мені писати?» (О.Гончар).

А: «П...»

Захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима: «...Не сумуй, доню, замість батька доля дає тобі брата...» (І.Франко).

3. Пряма мова всередині слів автора

А: «П», — а.

Бочонок... реготав басом з-під білих розпушених вусів: «Гу-гу-гу! Кха-кха-кха! О, моє вам шануваннячко!» — причому живіт йому здіймався, мов велика пругка подушка, і двигтів (Гр.Тютюнник).

А: «П!(?)» — а.

Галя поцікавилась: «А ви й до нас зайдете?» — і зніяковіла.

А: «П...» — а.

Степан трохи зніяковів, пробурчав невиразно: «Діло є..." — і так само неуважно пішов назад (В.Підмогильний).

4. Слова автора розривають пряму мову

(слова автора з обох боків завжди відокремлюються тире й пишуться з малої літери)

 

а) якщо слова автора розділяють пряму мову, яка складається з одного речення:

 

«П, — а, — п».

«Ну, то добре, — казав кошовий, — іди ж у який сам знаєш курінь».

«П... — а, — п».

«Та менi небагацько... дечого й купувати... — каже Маруся та й вiдвернулась вiд нього, щоб не дивитись на чужого жениха, — тiльки й треба купити матерi... кресало на люльку... а батьковi... ниток красних... на мережки до хусток... та яловичини... на петрiвку» (Г.Квітка-Основ'яненко).

«П, — а, — п...»

«Мені, — каже, — не так серденьку тяжко...»

«П, — а, — п!(?)»

«Нічого, батьку, згадувать того, що минуло, — рівно озвався Остап, — що було, те загуло!» (М.Гоголь).

 

б) якщо пряма мова - це складне речення із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери.

  

«П, — а: — п».

«Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).

 

в) якщо слова автора  розділяють пряму мову, що містить два речення, то після слів автора ставимо крапку й тире, а наступне речення прямої мови починається з великої літери; лапки закриваються в кінці прямої мови:

  

«П, — а. — П».

«То моя тітка Василина, — одразу прояснилось обличчя Люби. — Вона так гарно вміє співати й виводити» (М.Стельмах).

«П!(?)(...) — а. — П».

«Це я бур'ян? — засміявся Віктор. — І який же саме?.. Лопух чи осот? Чи ще якісь там є бур'яни» (І.Цюпа).

«П, — а. — П!(?)»

«Гляньте, гарно як, — сказала одна дівчина. — Немов облита снігом кожна гілка!» (М.Стельмах).

 

г) якщо слова автора складаються з двох частин («сказав і додав», «промовив і докинув», «спочатку запитав боязко, а потім уже сміливіше додав» і под.), то після них треба поставити двокрапку й тире, а другу частину прямої мови почати з великої літери / тобто, якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире/.

  

«П, — а: — П!(?)».

«Жаль, звичайно, серенади, — буркнув Федько й, смачно позіхнувши, додав: — Ходімо спати, а завтра щось придумаємо» (В.Чемерис).

 

«Стійте! — вигукнув Остап і додав: — Треба зачекати на підмогу» (М.Коцюбинський).

 

«Та я... нi про кого... не думала... я так... — сказала бiдна дiвка та й злякалася грiха, що — зроду вперше збрехала; а опiсля й каже: — Хто б то мене й полюбив?..» (Г.Квітка-Основ'яненко).