Українська література 10 – Б клас на 07.11.2023

Борис Грінченко. Життя і творчість письменника. Багатогранність діяльності.

Сьогодні ми познайомимось з діячем, який, «…обвівши духовним зором Україну з краю в край, постеріг, зрозумів тяжке її безпомічне становище – і вирішив оддати життя своє на  службу їй, кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духа», так сказав про цю видатну особистість український композитор, основоположник української національної музики Микола Лисенко. Хто ж це?

Маючи псевдонім «Вартовий», Борис Грінченко дійсно три десятиліття стояв на сторожі рідної культури, був прикладом самовідданої праці, громадсько-просвітитель¬ської діяльності.

Борис Дмитрович Грінченко  народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської області у родині відставного офіцера із збіднілих дворян. Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж розмовляли тільки російською. Грамоті він навчився в сім'ї і досить рано.

         У 1874 р. поступив до Харківської реальної школи. В цей час формується суспільно-політична позиція Б. Грінченка-юнака, його тяжіння до революційного народництва.

29 грудня 1879 р. 16-річного юнака було заарештовано за читання та розповсюдження забороненої книжки С. Подолинського "Парова машина". Як наслідок - йому було заборонено навчатись в вищих навчальних закладах.  Після року заслання на батьківському хуторі Б. Грінченко повертається до Харкова в пошуках роботи. У невимовно скрутних матеріальних умовах, він старався якось існувати, ще й наполегливо працювати над собою, готуючись до екстернату у Харківському університеті на народного вчителя.

У 1881 р. він успішно склав екзамен . Одержавши право працювати в школі. У 1883 році після літніх курсів вчителів він одержав посаду у селі Олексіївці Зміївського повіту. У Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився із молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою.

На початку 1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом - письменницею і перекладачем.  У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка. Відома освітня діячка і письменниця Христина Данилівна Алчевська відкрила народну школу. Вона була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти.

У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе - надбання шестирічного перебування в Олексіївці. Тут Грінченко проявив себе як педагог - новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів.

 На передодні складних політичних подій Грінченки змушені були попрощатися з селом Олексіївка. В той час у Луганську не було такого середовища серед інтелігенції, де б можна було знайти спільне за інтересами товариство. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка. Особливо ж – Володимир  Cамійленко, Михайло Коцюбинський та ін. Перші два входили у "Братство тарасівців". І сім'я переїздить до Чернігова.

У Чернігові у 1894 році Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії. Служба у земстві все ж таки давала шматок хліба. Але за доносом  Бориса Дмитровича було звільнено.  Після звільнення із Земської управи Грінченка, родина опинилися в скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського.  Борис Грінченко з властивою йому працьовитістю взявся за діло. Разом з Марією Миколаївною цілими днями і вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось їздити по Україні і розшукувати нові невідомі експонати.

         Дуже велику увагу приділяє Б. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу, неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників.

 Після звільнення з Чернігівського земства Б. Грінченку у 1902 році  запропонували взяти участь у створенні словника української мови, який задумала видавати редакція " Киевской старины ". І сім'я Грінченків вирішила відгукнутися на запрошення. Вони переїжджають до Києва.

         Матеріальні умови в Києві були набагато кращими. Але це не змінило ні характеру, ні працьовитості Грінченка. Він повністю поринув у роботу над словником, який мав бути закінчений до першого листопада 1904 року. Важко працюючи сім годин в день, героїчний подвиг їх увінчався успіхом.

"Словарь української мови " вийшов у світ 1907-1909 рр. у чотирьох томах. Словник містить 68 тисяч українських слів з народної писемної мови, починаючи від Котляревського ї до початку ХХ століття. Словник був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другої премії М. І.

       Під час перебування у Києві, Б. Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства "Просвіта".  Донька Грінченків Настя, переїхавши у Київ разом з батьками, вступила до восьмого класу гімназії Дубинської. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії Настя поїхала у Львів, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Незабутнє враження справила на неї зустріч з Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП (революційна українська партія), що її повністю захопило. Приїжджаючи додому в Київ, не дивлячись на перевірку, вона привозила підпільну літературу. Вона обрала революційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.

 Архівні документи засвідчують її пряму причетність до збройних виступів в роки першої російської революції, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Батьки з розумінням ставилися до революційної діяльності доньки і витратили немало зусиль, щоб звільнити її з в'язниці за станом здоров'я.

 На початку 1906 року у Насті розвинувся туберкульоз. Невдовзі надійшла трагічна розв'язка: Настя Грінченко померла 1 жовтня 1908 року, а вслід за нею і її крихітний син, єдиний онук письменника.

         Грінченко тяжко пережив нещастя, у яке потрапила його родина. Він починає хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча. Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі.

Творчими первістками Бориса Грінченка були поезії.

Письменник у поетичних творах майстерно відтворив працю, побут, тяжкі умови життя села, створив колоритні образи бурлак, сиріт, удів («На полі», «Бурлака», «Шматок хліба», «Удові»). Досить часто узагальнені картини життя народу, його трагізм переростають у багатозначні образи-символи («Смутні картини», «Хлібороб»). Навіть у пейзажній ліриці звучать соціальні мотиви, поет ні на хвилину не забуває про становище рідного народу («Над Дніпром», «Квітчані сльози», «Могила», «Нудьга», «І тихая хатиночка»). Цікавими є твори, в яких виразно звучать інтернаціональні мотиви (поема «Матільда Аграманте» (1897)). Ідея дружби між народами звучить у віршах «Некрасову й Шевченкові», «Друзям». Розвінчуванню фальшивого народолюбства українського панства поет присвятив вірші «Патріот», «Українець», викриттю лібералізму — «Російські ліберали». Починаючи з кінця 90-х рр. ХІХ ст. у поезії Б. Грінченка з’являються заклики до збройної боротьби («Я — раб», «Боязким», «Приходить час», «Співцеві»). Схиляння перед героїчними постатями минулого («Леандро», і «Людина я… І мушу червоніти») тісно переплітається в поезії Б. Грінченка з темою  прометеїзму. Поета завжди приваблювали сильні постаті, їх воля, незламність у боротьбі проти тиранії, деспотизму (поеми «Гальма», «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака»).

Б. Грінченко виступав і в жанрі байки, віршової казки. Ним написано чимало творів за сюжетами народних гуморесок («Брехун», «Швидка робота»). Гумористично-сатиричні байки Б. Грінченка насичені народними прислів’ями, приповідками, влучними фразеологічними виразами, багаті на пейзажні зарисовки, сповнені щирого ліризму.

Прозові твори.

Виступав Б. Грінченко також і в жанрі малої прози. Основна тема цих творів письменника — тяжке життя народу, здебільшого селянської бідноти. В оповіданнях першого періоду творчості виявилося прагнення автора брати за основу не саме життя, а лише морально-культурницьку ідею, він намагався надати творам «народно-просвітнього» характеру. Але згодом Б. Грінченко позбувся цієї вади. І вже пізніше написані оповідання позначені глибокими соціальними мотивами. Автор виступає справжнім письменником-реалістом, майстром психологічного портрету. В оповіданнях «Хата», «Хатка в балці» Б. Грінченко зумів відтворити колоритні образи епохи, розкрити драматичні ситуації в житті своїх героїв. Голод, злидні, постійна нужда й щоденне піклування про шматок хліба такі основні мотиви сповнених драматизму оповідань «Грицько», «Украла», «Без хліба».

Тяжке життя шахтарів, показ побуту міського бідного люду з його проблемами теж знайшли своє відображення у творах письменника (оповідання «Батько та дочка», «Панько», «Каторжна», «Серед чужих людей»).

Чимало творів письменник присвятив змалюванню безправного становища сільського вчителя («Екзамен», «Непокірливий»). Найцікавішими оповіданнями письменника є твори, в яких змальовано долю дитини, тобто твори про дітей. Вони відзначаються глибоким гуманізмом, проникненням у світ дитячої психології («Олеся», «Украла», «Кавуни», «Дзвоник», «Ксеня», «Сестриця Галя» та ін.). Стражденній долі дітей-сиріт автор присвячує оповідання «Ксеня», «Сама, зовсім сама», «Дзвоник». Письменник з болем пише про загублене дитинство малюків, яких злидні і горе передчасно роблять дорослими, життєві обставини часто штовхають навіть на думки про смерть. Автор вміло передає психологічний стан своїх героїв, соціально і психологічно вмотивовує зміни в їх характері.

Б. Грінченко написав кілька сатиричних оповідань з життя інтелігенції та панства («Як я вмер», «З заздрощів», «Історія одного протесту»), в яких висміяв обмеженість, підлабузництво, лицемірство.

Працював Б. Грінченко і в жанрі повісті. Перша рання повість «Сонячний промінь», як і друга «На розпутті», присвячена діяльності народнолюбної інтелігенції, її взаєминам із народом. Б. Грінченко пізніше написав повість про життя села «Під тихими вербами», яка є своєрідним продовженням повісті «Серед темної ночі».

СЛОВНИК

         Борис Грінченко зробив неоцінений вклад у розвиток лексикографії. На початку літа 1902 року, він поринув у роботу над Словником, який відповідно до умов редакції "Киевской старины" мав бути закінчений до 1 листопада 1904 року. Слід зазначити, що словникарська праця здавна перебувала у колі інтересів письменника. Ще тринадцятирічним, будучи учнем третього класу Харківського реального училища, він почав складати український словник.

Починаючи роботу, Грінченко зробив підрахунок щоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчасно завершити справу. Але виявилося, що отриманий від "старої громади" матеріал потребує первинної обробки, тому на початку він планував "щодня робити 120 слів", та, боячись не встигнути до строку, з 8 жовтня 1903 року переходить на більш напружений графік: "157 слів на день треба робити", а з 26 січня 1904 року планує перейти на 173 слова на день.

Красномовно характеризують обсяг вкладеної Б. Грінченком праці його примітки на полях Словника: "З початку літери Б... все написано наново", "На Д додатків до 500 слів", "Е... мало одне слово", "Літери Ф не було взагалі". Він додав до Словника багато свого матеріалу, а все зроблене до нього, ґрунтовно переглянув, від чого кожна з "готових" карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червоним чорнилом. На початок листопада 1904 року робота над "Словарем української мови" в 68 тисяч слів була завершена.

         Титанічна праця Б. Грінченка над Словником – науковий подвиг: письменник і його дружина, працюючи невтомно більше двох років щоденно по 10-12 годин без вихідних, відклавши всі інші літературні та громадські справи, здійснили роботу цілої інституції. "Словарь роблю..., і руками, і ногами, і зубами", – ця напівжартівлива фраза, зронена у листі до В. Гнатюка, достатньо розкриває, яких зусиль коштувала Грінченкові ця праця.

Усе подвижницьке життя Бориса Грінченка, його творча й наукова праця були присвячені одній меті – утвердженню української національної ідеї, відродженню української національної держави, утвердженню української мови, культури, народної духовності й моралі.

Праця – це не просто улюблене заняття Грінченка, це і є його життя. Воно гідне подиву, а невтомна титанічна діяльність викликає в нас захоплення. Для нас Б.Грінченко – це фено́мен Великого Трударя.

 Домашнє завдання.

 Намалюй портрет письменника( портретна характеристика).