Українська мова 11 – А клас на20.11.2023

Види читання.

Надзвичайно важливим є вміння читати. У процесі читання вирішуються різні комунікативні завдання. Перед тим як розпочати читання, слід вибрати певний режим відповідно до комунікативного завдання (мети), а також бюджету часу.

Зазвичай інформація опрацьовується такими основними видами читання: ознайомлювальне читання (читання-перегляд), вивчальне (поглиблене., аналітичне, критичне, творче), вибіркове, читання-сканування.

Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом, брошурою тощо). Переглянувши анотацію, передмову або зрозумівши зі змісту найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.

Для навчання найдоцільнішим вважається такий вид читання, як поглиблене (вивчальне). У процесі такого читання учень не просто сприймає інформацію, він з’ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, помічає сильні та слабкі місця в поясненнях, дає власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного творчо й критично. Власне трактування, власний погляд на прочитане дають змогу краще запам’ятати сприйняте, підвищують рівень активності думки читача. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи принципово новий матеріал на незнайому або малознайому тему.

Вибіркове читання — швидке читання, у процесі якого читач ніби нічого не пропускає, проте фіксує увагу тільки на необхідних йому аспектах тексту. Такий вид читання здебільшого застосовують при повторному читанні книжки після попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне місце — його читають, застосовуючи інший вид читання — вивчальне (поглиблене).

Останнім часом виділяють ще один вид читання — сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.

Читач має навчитися свідомо вибирати певний вид читання залежно від комунікативного завдання, яке перед ним стоїть. Це сприятиме розвиткові здатності працювати з книжкою (підручником, довідником, словником тощо) у різних життєвих ситуаціях.

ЯК НАВЧИТИСЬ ЧИТАТИ ШВИДКО

Дослідження вчених довели, що читання — це одночасний процес сприйняття та продукування мовлення. Це означає, що при читанні людина сприймає та опрацьовує текст (писемне мовлення). Завершивши читання, людина формує власне уявлення про прочитане, тобто продукує результат опрацювання тексту. Тут, у засвоєнні, обов’язково беруть участь мовленнєві процеси. Швидкість читання залежить від того, якою мірою ці мовленнєві процеси відпрацьовані.

Спостереження показали, що існують три основних способи читання. Перший спосіб — артикуляція, або проговорювання вголос (інколи пошепки) того, що читається. Швидкість такого читання зазвичай невисока. Другий спосіб — читання мовчки, у процесі якого мовленнєвий процес виявляється у формі внутрішнього мовлення, тобто відкритої артикуляції немає. Текст при цьому засвоюється значно ефективніше і, як правило, швидше. І нарешті, найбільш досконалий, третій спосіб читання — теж мовчки, але за умови максимального стиснення внутрішнього мовлення — у цьому випадку воно виявляється у вигляді ключових слів та смислових рядів, що адекватно відбивають зміст прочитаного тексту.

Таким чином, процес читання дорослої людини загальмовується артикуляцією, від якої необхідно позбавитися. Під артикуляцією мається на увазі беззвучне мовлення подумки — воно виникає тієї миті, коли людина зосереджено щось обмірковує, розв’язує певні завдання, мовчки читає чи пише. Внутрішнє мовлення є мовленнєвим процесом, проте, на відміну від зовнішнього мовлення, має згорнутий та беззвучний характер.

Оволодіння швидким темпом читання без зниження рівня сприйняття й осмислення одержаної інформації забезпечується в два етапи. Перший — необхідно скоротити артикуляцію, другий — засвоїти прийоми читання, коли подана в тексті інформація сприймається укрупненими інформативними блоками, які замінюються ключовими словами.

Розглянемо можливість реалізації першого етапу. Усі люди за типом сприйняття та опрацювання інформації поділяються на два типи: зоровий та слуховий. Люди, що належать до зорового типу, у процесі читання використовують код наочних образів, тоді як люди слухового типу застосовують менш ефективний код мовленнєвих рухів (артикуляції).

Яскравим прикладом людини зорового типу є Альберт Ейнштейн. В одному з листів видатний фізик писав так: ««Написання або вимова слів не відіграє в моєму механізмі мислення жодної ролі. Елементи мислення для мене — математичні знаки або більш чи менш яскраві образи, які можуть вільно відтворюватись і комбінуватися».

Наукові дослідження показали, що будь-яку людину можна з метою притлумлення артикуляції навчити в процесі читання використовувати код наочних зорових образів.

Так, ще в 1913 р. американський дослідник Пинтер вивчав ступінь можливого виключення артикуляційних рухів без порушення розуміння тексту та швидкості читання. Учасникам експерименту він пропонував вимовляти сполучення складів «ла-ла-ла» або рахувати вголос, одночасно читаючи мовчки прозові уривки. У результаті досліджень учений дійшов висновку, що читання без артикуляції цілком можливе.

Американський психолог Мейман довів, що у більшості людей читання є водночас внутрішнім слуханням та нечутним проговорюванням сприйнятого; діти й дорослі з низьким рівнем освіти нерідко ворушать губами, таким чином приводячи в рух весь мовленнєвий апарат. Освічені дорослі дуже часто теж починають читати впівголоса, особливо, коли всупереч зовнішнім подразникам хочуть зосередитися або коли читають з великим зацікавленням. Вказуючи на це, Мейман підкреслював, що таке внутрішнє або зовнішнє промовляння в процесі читання зовсім не є необхідним.

Сильні імпульси до роботи мовленнєвого апарату спостерігаються при читанні текстів іноземною мовою людьми, що не є носіями цієї мови. Такі ж імпульси діють при читанні ускладнених фраз рідною мовою недосвідченими читачами. Це говорить про те, що зорові компоненти мовлення можуть бути домінуючими й стереотипними тільки при наявності встановлених у минулому досвіді міцних зв’язків між ними та зоровими подразниками.

А от у процесі списування фраз із книги мускульне напруження мовленнєвого апарату спостерігається дуже рідко. Тут переважає зоровий компонент, тоді як слуховий послаблюється, відходячи на другий план за рахунок зайнятості руки, що пише.

Дослідження російського вченого Соколова переконливо довели, що підвищення швидкості читання, яке досягається за рахунок притлумлення артикуляції, не тільки не знижує якості сприйняття інформації, але й сприяє кращому засвоєнню змісту завдяки переважанню наочно-образних уявлень.

Учені, що вивчали механізми мовлення, розробили різноманітні методи притлумлення артикуляції. їх можна звести до трьох груп.

1. Механічна, примусова затримка артикуляції. Вона полягає в тому, що язик затискують між зубів або стискають зубами якийсь предмет, наприклад жувальну гумку. Недолік цього методу полягає в тому, що він дає змогу загальмовувати лише периферичну частину апарату мовлення, не впливаючи на центральну (мозкову) його частину.

2. Метод перешкод, що полягає в примусовому промовлянні стороннього тексту вголос при одночасному читанні мовчки. Дія таких перешкод поширюється не лише на периферичну, а й на мозкову частину мовленнєвого апарату. Проте в цьому випадку один вид артикуляції фактично замінюється на інший, і на це витрачається багато енергії, яка могла б сприяти підвищенню якості сприйняття інформації.

3. Метод центральних мовленнєвих перешкод, або метод аритмічного постукування. Читаючи мовчки, людина вистукує кистю руки ритм, що не відповідає звичайній ритміці мовлення. Скажімо, двотактне постукування з чотирма ударними елементами в першому такті і двома — у другому із. значним посиленням удару на першому елементі кожного такту. Такий аритмічний рисунок акустичного впливу має перешкодити артикуляції — і внутрішній і зовнішній. Перешкода виникає у зв’язку з тим, що слова, які складають мовленнєвий потік, характеризуються вільним, різномісним наголошенням. Тому аритмічне постукування унеможливлює внутрішню артикуляцію. Глотка, язик, гортань, губи — увесь механізм мовлення лишається вільним, тоді як навколо відповідних пунктів мозкового збудження у корі головного мозку виникає зона гальмування, яка унеможливлює вимовляння слів, що читаються, тобто периферична артикуляція притлумлюється з центру.

Як показує досвід, при наполегливому виконанні таких вправ потрібного результату досягають практично всі. Для успішного притлумлення артикуляції, як правило, досить читання з одночасним вистукуванням протягом 20 годин. Однак у залежності від типу нервової системи та інших індивідуальних психо-фізіологічних особливостей засвоєння та виконання вправи у різних людей відбувається по-різному.

 

Домашнє завдання.

Опрацювати конспект уроку.