Українська література 11 – А клас на 11.03.2024
Роман про зраду («Мальви» Романа Іваничука)
У радянські часи звернення до історії дозволяло (хай і
в завуальованій формі) розглядати деякі актуальні проблеми. Ось і в романі
«Мальви» порушено важливу проблему яничарства, тобто національного
відступництва (у широкому сенсі яничари — це зрадники свого народу, які віддано
служать чужинцям).
Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року
в селі Трачі Косівського повіту Станіславівського воєводства (тоді — Польща,
нині — Івано-Франківська область України) у сім'ї вчителя. Вищу освіту здобув
на філологічному факультеті Львівського університету, після чого вчителював,
працював у журналі «Жовтень». До літератури прийшов у середині 50-х років,
писав прозу, зокрема створив низку історичних романів, що здобули читацьке
визнання: «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з
каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі».
Роман «Мальви» побачив світ 1968 року. Основні події
цього твору відбуваються не лише в Україні, а й у Криму та в Туреччині XVII
століття. Пишучи про минуле, автор частково спирався на народні історичні
пісні. Ось фрагмент такої пісні: «Зажурилась Україна, / Бо нічим прожити, /
Витоптала орда кіньми / Маленькії діти, / Котрі молодії — / У полон забрано; /
Як заняли, то й погнали / До пана до хана».
Народну трагедію письменник відтворив у людських долях
— зобразив життя й поневіряння представників однієї родини. Від руки ворога
гине козацький полковник, а його дружина Марія й діти опиняються в неволі. Усі
змушені прийняти чужу віру. А Мальва, дочка Марії, зрештою остаточно асимілюється
в чужому середовищі й забуває про свої українські корені. Один із синів
потрапляє до ханської варти, інший — до турецького корпусу яничарів.
Цих вояків-яничарів набирали з числа полонених
християнських дітей, яких виховували в мусульманських традиціях. «На яничарах
виросла Османська імперія, на яничарах держиться», — зауважує автор. Ось він
подає загальну картину яничарського війська: «З казарм почали виходити яничари
— сини Греції, Болгарії, Грузії й українські мальви. В коротких шароварах і кунтушах,
у високих з білого сукна шапках з довгими шликами, вони вишикувались в ряд для
зустрічі султана».
Яничари в
традиційному вбранні
Автор наголошує, що вихованці яничарського корпусу не
лише одержували нові імена, а й, що набагато важливіше, нову національну
ідентичність — обертались на ворогів свого народу. Не випадково один із
персонажів висловлює таку думку: «Тільки такі, рівні силою й завзяттям, можуть
бути справжніми супротивниками своїх хоробрих співвітчизників».
Прозаїк розкриває поступові зміни в душах полонених.
Починається з окремих малозначущих речей, а завершується повною втратою
національного почуття. Ось, наприклад, роздуми сина Марії від побаченого в
Туреччині: «Згадував розповіді батька про страшний бусурманський край,
забриніли в пам'яті пісні сліпих бандуристів про тяжку турецьку неволю — все те
ніяк не збігалося з враженнями від цього світу, що лежав, зеленоміражний, над
босфорськими водами. І де ті жорстокі турки?».
Віддавши данину зображенню історичних подій,
письменник більше зосередився на людських долях. Пройшовши страдницький шлях на
чужині, його героїня — удова козацького полковника Марія — дізнається про
визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. І серце кличе її
на батьківщину: «Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по
коліна, де мальви вище соняхів ростуть білі, голубі й червоні...».
Письменник про свій
роман
Мій перший історичний
роман «Мальви» — про зраду, про яничарство. Через нього мав багато клопоту,
заборони й цькування. Але роман був популярний, відомий усім українцям у світі.
«Мальви» видали й в
Америці — у видавництві «Тризуб», та ще й із тризубом на обкладинці. Про це дізналися
тут. Чекав арешту. Але якось минулося, може, не схотіли зчиняти галас іще й з
Іваничуком. Їм досить було Горинів, Калинців, Сверстюка. Мене вже не чіпали.
У київському
видавництві «Дніпро» «Мальви» вийшли стотисячним накладом. Потім — іще 30 тисяч
примірників. Коли наклали заборону, книжка вже розійшлася. Назва була
нейтральна — «Мальви». Але всі розуміли, що в романі я мав на увазі тих, хто
зрікся рідної мови, батьківщини, став її ворогом. Тема споконвіків у нас дуже
актуальна. Актуальна вона і донині.
Коли писав цю
книжку, в Україні здійснювали русифікацію — люди відмовлялися від своєї
ідеології, мови. Чому зраджували? Це вже інше питання. Зрада — гріх, який
зваблює людей слабких, а їх у нас дуже багато.
Роман
Іваничук
Комментариев нет:
Отправить комментарий