Українська література 10 – Б клас на 18.10.2023

                 РОЗВИТОК ДРАМАТУРГІЇ ТА ТЕАТРУ

Початок українській класичній драмі поклали І.Котляревський  і І. Квітка-Основ'яненко. Завершив процес становлення основоположник нової української літератури Тарас Шевченко. Його демократичні традиції продовжили і розвинули драматурги другої половини ХІХ ст. – М.Кропивницький, М.Старицький, І. Карпенко-Карий, І. Франко.

У ці, як і в попередні роки, український народ був роз'єднаний кордонами чужих його поглядам імперій, і це стримувало його духовний  поступ, негативно позначалося на мистецько-літературному процесі.

Скасування кріпацтва в 1861 р. наступне проведення в Росії земської, судової, міської, військової і шкільної реформ призводять до кардинальних зрушень у громадській думці. В Україні виникають нелегальні політичні гуртки, розпочинається «ходіння в народ» різночинців з метою підняти селянство на боротьбу «за землю і волю». Повсюди розгортається національно-визвольний рух. У губернських центрах організовуються Громади – товариства української інтелігенції.
У Києві 1873 р. створюється Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, в якому працюють: Драгоманов, Лисенко, Старицький та ін. Письменники у своїх творах порушують проблеми інтелігенції, її участь в українському русі.

Політика жорстокого переслідування всього українського, визначена ще в 1863 р. Валуєвським циркуляром про заборону української мови, була знову в ще суворішій формі підтверджена Емським указом царя 1876 р. та інструкцією 1881 р. Багатьох українських діячів було заарештовано і вислано на Північ, дехто, як Драгоманов, емігрував за кордон, інші надовго замовкли.

З 1893 р. при Товаристві ім. Т.Шевченка (заснованого у 1877 р. з ініціативи Драгоманова і Кониського у Львові) стали діяти три секції – філологічна, історико-філософська, математично-природничо-медична (Франко, Грушевський, Гнатюк, Павлик, Маковей, Огоновський, Барвінський та ін.).

Царат забороняв українські вистави, концерти, гальмував розвиток духовної культури народу.

Різночинна інтелігенція відіграла вирішальну роль у створенні національного театру. Спочатку, особливо в 60-70х роках, розвинули діяльність аматорські (любительські) гуртки. Відомі своєю діяльністю чернігівський, ніжинський, єлисаветградський, бобринецький, полтавський та інші аматорські гуртки.
Разом з аматорськими трупами в 70-х роках з'являються і професійні, початки яким  поклали ще Іван Котляревський та Г.Квітка-Основ'яненко. Вони організували театри у Полтаві та Харкові на нових засадах. 5 років тривала заборона 1876 року. Але ніякі заборони не вбили культурного життя на Україні.
Особливо велику роль в розвитку театру тих часів відіграли Марко Кропивницький, М.Старицький та І.Тобілевич.

Передбачалося видавати систематично альманах “Рада”; він мав замінити літературно-науковий журнал, який не дозволяв видавати царський уряд. М.Старицький виступає тут як організатор літературних сил на Україні в добу жорстокого гноблення національної культури.

У жовтні 1881 року було дозволено, з певними обмеженнями, українські вистави. І незабаром російська трупа Г.Ашкаренка почала ставити українські п’єси, а невдовзі утворилася перша українська професійна трупа під керівництвом М.Л.Кропивницького. Ця трупа успішно виступала у Києві, Харкові та інших містах, але її матеріальне становище було дуже важке. З літа 1883 року на чолі цієї трупи став М.Старицький, який вклав в організацію української театральної справи великі кошти. У трупі Старицького брали участь видатні українські артисти: М.Л.Кропивницький, М.К.Садовський, І.К.Карпенко-Карий, П.К.Саксаганський, М.К.Заньковецька, М.К.Садовська, Г.П.Затиркевич та інші. “Склалося товариство, якого Україна не бачила ні до того, ні потім”,— відзначав І.Франко в своїй статті про українську літературу, надрукованій в одному з чеських журналів.

1881 р. М.Кропивницький домігся в Кременчуці, Харкові, Полтаві та Києві дозволу на українські вистави. А через рік – 1882 р. у Єлисаветграді (Кіровограді) він організував першу українську професійну трупу.

Драма «Старе гніздо й молоді птахи», 1883 Василя Мови (Лиманського) присвячена життю й побуту нащадків колишніх переселенців з України на Кубань. У цьому плані названий твір нагадує п'єсу Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані», 1836, проте його проблематика визначається новими суспільно-історичними умовами. Розбещені діти полковника Пилипа Загреби - вихованка інституту шляхетних дівиць Уля, «недовчений учень військової гімназії» Гарась і такий же гульвіса, його брат Юрась – руйнують господарство поміщика. Власне, подані в драмі картини символізують зруйнування всього патріархального побуту осілого кубанського козацтва.

Комедія «Дячиха», 1888, Тетяни Сулими показує перипетії з життя нижчого сільського духівництва. Олександр Кониський у комедії «Порвалась нитка!» реалізував тему взаємин у середовищі української дрібної шляхти, а в комедії «І на пронозу єсть заноза», 1884, на матеріал з життя провінційних урядовців осуджує розмінну мораль чиновництва, що відірвалося від народу.

Олена Пчілка за сюжетною канвою п'єси О.Островського «Бідна наречена» написала п'єсу «Світова річ», 1884, в якій зображується діяльність молодих культурників, їх взаємини з представниками дрібного панства та чиновництва. Студент Стасенко та його приятель Голуб, як і головна героїня твору Саша, - дочка збіднілої пані, певною мірою представляють ті кола молоді, що захопилася культурно-освітніми віяннями епохи. Правда, вони не стільки діють, як розмовляють на ці теми.

Ідея запровадження в життя корисних «малих справ», культурно-освітніх починань серед селянства лежить і в основі комедії Грінченка «Нахмарило», 1895. Її герой – молодий учитель Тарас Вільхівський, який організовує в селі касу громадської взаємодопомоги, влаштовує для дорослих недільні читання.
П'єси Олени Пчілки, Грінченка, як і твори цього жанру Франка («Учитель»), Старицького («Не судилось»), Карпенка-Карого («Понад Дніпром») порушували актуальні проблеми зближення інтелігенції з селянством. З них постають ті соціальні труднощі, які обмежували діяльність культурників-ентузіастів, в них правдиво зображуються й їхні невдачі, також зумовлені об'єктивними соціальними причинами – селянською роз'єднаністю, темнотою, ворожістю поміщицтва до самої ідеї освітньої праці для народу. Серед історичних драм, поряд з п'єсами Старицького, К-Карого, Франка, помітними були твори П.Куліша – «Байда, князь Вишневецький», 1885, «Гетьман Петро Сагайдачний» і «Наказний гетьман Северин Наливайко». Різні етапи української історії відображені у п'єсах західноукраїнських письменників К.Устияновича «Олег Святославич Овруцький», О.Огоновського «Федько Островський», О.Барвинського «Павло Полуботок».

Висновок. Так, освоюючи все нові й нові сфери народного життя, порушуючи злободенні суспільно-політичні і морально-етичні проблеми часу, вдосконалюючи художні прийоми узагальнення різних сторін дійсності, зростала й мужніла українська література. Незважаючи на постійні утиски й заборони, вона відтворювала духовний і емоційний світ великого слов'янського народу, який, за висловом І.Франка, угору йшов, «хоч був запертий в льох».  

Домашнє завдання . Опрацювати конспект уроку.