Українська література 10 – Б клас на 20.10.2023

РОДИНА ТОБІЛЕВИЧІВ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР.

Своєю подвижницькою працею, ідейно високою літературною і театральною творчістю, прикладом особистого життя Марко Кропивницький, Михайло Старицький, І. Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька виховали цілу плеяду української інтелігенції, яка активно залучалися до реалізації ідеї національного відродження рідної землі. І не їхня вина, що не повністю здійснилися заповітні мрії. Леся Українка, Микола Вороний, Олександр Олесь та інші представники нової генерації свідомо йшли шляхами розбудови національної культури.

Початок нового українського театру пов’язують із виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського 1819 року в Полтаві. У подальші десятиліття розвиток театру був дуже млявим («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка й «Назар Стодоля» Т. Шевченка). Аматорські театри виникають наприкінці 50-х років XIX століття в Чернігові, Києві, Кам’янці — Подільському, Кременчуці, Одесі та інших містах. Проте на розвиток професійного українського театру вплинув Емський указ 1876 року, за яким заборонялися вистави українською мовою. На початку 80-х років XIX століття театральне життя в Україні пожвавилося: наприкінці 1881 року в Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці з ініціативи М. Кропивницького та М. Садовського було дано кілька українських вистав акторами російської трупи Г. Ашкаренка. А наступного року М. Кропивницький створив у Єлисаветграді українську професійну трупу. 27 жовтня 1882 року на сцені міського театру в Єлисаветграді Марко Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського, головну роль у ній виконала Марія Заньковецька. Так розпочалась історія українського професійного театру корифеїв. «Корифей» у давньогрецькому театрі — керівник хору або заспівувач.

Діяльність театру була пов’язана з іменами братів Тобілевичів: Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Панасом Саксаганським та їхньою сестрою — Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким, Михайлом Старицьким, Марією Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затиркевич-Карпинською та іншими видатними акторами. Вони були справжніми подвижниками національного драматичного мистецтва.

Засновник трупи Марко Кропивницький однаково володів усіма театральними професіями (але більш за все любив акторство): він був не лише актор, а й режисер, драматург, композитор, виконавець музичних творів, художник, педагог та організатор театральної справи.

До цієї справи багато сил доклав і відомий український драматург Михайло Старицький. Він за власний кошт придбав гардероб і декорації для театру.

1883 року в Одесі трупа відкрила сезон виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського. Основу репертуару корифеїв становили твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка. Із метою збагачення репертуару українського театру в подальші роки було створено цілу низку п’єс: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка» М. Старицького; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Пошились у дурні» М. Кропивницького й численні твори Карпенка-Карого.

Історія театру була непростою: він то розпадався на окремі трупи, то знову об’єднувався. Зреалізувати на повну силу його потужний творчий потенціал не давали й імперські власті, і не надто вишукані смаки багатьох глядачів.

І все ж саме корифеї заклали основи національного драматичного мистецтва, класичного українського театру.

Марко Кропивницький (1840-1910): драматург, актор, режисер, театральний діяч, композитор. Кропивницький Марко Лукич — фундатор українського професійного театру; йому належить основоположна роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.

Марко Кропивницький народився в с. Бежбайрак (тепер с. Кропивницьке Кіровоградської обл.) у сім’ї управителя поміщицького маєтку. 1861-1871 рр. служив канцеляристом в установах Бобринця та Єлисаветграда. 1862-1863 рр. був вільним слухачем юридичного факультету Київського університету.

Після відставки 1871 р. М. Кропивницький переїздить до Одеси. Першою його роллю як актора-професіонала в складі трупи Народного одеського театру Моркових і Чернишова була роль Стецька в комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». Місцева преса і публіка високо оцінили талант молодого актора. Відтоді він повністю віддається сценічній і літературній творчості, працюючи в професійних театрах Одеси і Петербурга, а також у Галичині — у складі трупи культурно-освітнього товариства «Руська бесіда». Царський указ 1876 р., яким заборонялись «різні сценічні вистави і читання на малоросійському наріччі», змусив М. Кропивницького знову працювати в російських трупах. Коли ж 1881 р. були дозволені спектаклі українською мовою, М. Кропивницький разом з антрепренером Г. Ашкаренком заснував у Кременчуці першу українську професійну трупу, що швидко здобула популярність в Україні та за її межами й увійшла в історію вітчизняної культури під назвою «театр корифеїв». Згодом М. Кропивницький виходить із цієї трупи і організовує нову, яка за довгі роки свого існування стала школою для багатьох славетних діячів українського театру. М. Кропивницькому належить першорядне місце у формуванні оригінального вітчизняного репертуару. І сьогодні не сходять зі сцени його класичні драми і комедії: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Чмир», «Скрутна доба» та ін. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі, а також за творами інших авторів. М. Кропивницький відомий не лише як видатний драматург, актор, режисер, він також є автором ряду музичних творів, які відзначаються високою професійністю та мелодійністю (дует «За сонцем хмаронька пливе», пісня «Соловейко» ). Непересічні організаційні здібності М. Кропивницького поєднувались із потужним талантом режисера-реформатора, який тяжів до синтезу слова, музики, пісні і танцю, започаткувавши традиції класичної музично-драматичної вистави. Його називають «батьком українського професійного театру». Того, що встиг зробити за своє життя Марко Кропивницький як драматург, актор, режисер, антрепренер і композитор, цілком досить, щоб ім’я його назавжди збереглося в пам’яті українського народу і в історії світового мистецтва. Під час гастролей Кропивницький тяжко захворів і, повертаючись до себе на хутір, 21 квітня 1910 року раптово помер у потязі від крововиливу в мозок. Поховано Марка Кропивницького в Харкові на старому цвинтарі, що наприкінці вулиці Пушкінської.

В українській літературі другої половини XIX — початку XX століття значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в с. Клишинцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дрібно-помішицькій родині. Батько помер, коли хлопцеві минув п’ятий рік. Мати походила зі славнозвісної родини Лисенків. Лисенків знали як людей освічених, гуманних, обдарованих, у їхньому маєтку була велика бібліотека. Багато читаючи, освоюючи твори української, російської і зарубіжної класики за допомогою свого діда — людини прогресивних поглядів, здобув Михайло Старицький початкову освіту. 1851 року хлопця віддали до Полтавської гімназії, яка була тоді одним із кращих середніх навчальних закладів в Україні. Наполегливо працює Старицький над самоосвітою, уважно студіює вітчизняну, світову літератури, захоплюється театром. 1856 року разом із двоюріднім братом М. Лисенка вступає до Харківського університету, а 1860-го переходить до Київського, де навчається спочатку на фізико-математичному, а згодом на юридичному факультетах.

Юність майбутнього письменника минала у вирі громадського життя. Не цурався він і конкретної роботи, активно працював у недільних школах, народних бібліотеках, театральних та етнографічних, хорових гуртках. Брав участь і в роботі київської «Громади».

1861 р. Старицький залишив на деякий час університет і повернувся до рідного села. 1862 р. вій одружується із сестрою композитора М. Лисенка Софією Віталіївною. Це ще більше зміцнює дружбу двох ентузіастів української культури.

Незабаром Старицький повертається до університету, який закінчує у 1864 році.

1868 року письменник придбав невеликий маєток у с. Карпівці на Поділлі і переїхав туди з родиною. Та вже 1871 року повертається до Києва і цілком віддається літературній і культурно-громадській діяльності.

У 1883 році Старицький очолив професійну театральну трупу, до якої увійшли такі видатні митці: М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, В. Грицай, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та ін. (Згодом її почали називати трупою корифеїв.)

Багаторічна робота Старицького в театрі — зразок самовідданого служіння рідній культурі. Він змінив театр організаційно: створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, поліпшив умови життя всіх працівників, продавши маєток у Карпівці, подбав про розширення репертуару.

Щоденна напружена праця підірвала здоров’я Старицького. У 1893 році він залишає трупу і цілком віддається літературній творчості. Наполегливо працює врізних жанрах драматургії, поезії, прози.

Повне боротьби і самовідданої праці, творчого горіння і високих ідеалів життя Старицького обірвалося 27 квітня 1904 року. Він похований у Києві на Байковому кладовищі.

Із Театром корифеїв пов’язана творчість Марії Заньковецької. Народилася 4 серпня 1854 року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, Україна, п’ятою дитиною в багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

Із десяти років Марія почала навчання в приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне мецо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.

У сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків із театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно впродовж 1902-1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) розпочався творчий шлях видатної української актриси. Уперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка» ) Івана Котляревського.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано — незрівнянно виконувала в спектаклях українські народні пісні.

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві, у будинку по вул. Великій Васильківській, 121.

Марія Заньковецька — перша народна артистка України. Померла 4 жовтня 1934. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект уроку