Українська література на 10.03  10 – А клас

Леся Українка. Життєвий і творчий шлях поетеси. Основні мотиви поетичної творчості, її неоромантичний струмінь. Вітаїстична сила, щирість почуттів ліричного героя Лесі Українки – сильної (емоціями, волею, інтелектом) особистості, яка шукає розв’язання найгостріших  духовних проблем життя

Епіграф:                                                   Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

                Серед лиха співати пісні,

                Без надії таки сподіватись,

                Жити хочу! Геть, думи сумні!

Людина завжди повинна боротися, усе своє життя. І навіть якщо вона сама не досягне мети, то це зроблять її справи, її творіння, що вона їх залишить після себе. Ось у цьому й буде секрет її безсмертя.

Так і видатні особистості стають безсмертними, оскільки їхні думки, почуття, переконання продовжують жити в їх творах.

І сьогодні я вам пропоную знайомство із такою людиною – незламною, винятково сильною і водночас романтичною, твори якої ось уже багато років не залишають байдужими тих, хто мав щастя з ними ознайомитися.

Сьогодні ми  розпочнемо вивчення творчості Лесі Українки,   жінка, яка більшу частину свого життя боролася з важкою хворобою, але не зламалася, не втратила оптимізму і вогню душі.

Тема уроку – Леся Українка. Життєвий і творчий шлях поетеси. Основні мотиви поетичної творчості, її неоромантичний струмінь. Вітаїстична сила, щирість почуттів ліричного героя Лесі Українки – сильної (емоціями, волею, інтелектом) особистості, яка шукає розв’язання найгостріших  духовних проблем життя.

1.     Завдання уроку.

Завдання уроку – поглибити знання про життєвий і творчий шлях письменниці, основні мотиви поетичної творчості, неоромантичний струмінь, вітаїстичну силу, щирість почуттів ліричного героя Лесі Українки – сильної (емоціями, волею, інтелектом) особистості, яка шукає розв’язання найгостріших  духовних проблем життя.

2.     Робота з епіграфом.

Епіграфом нашого уроку  є слова із вірша «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь») Лесі Українки:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Леся Українка. Коли вдуматися  у це ім’я, то постануть перед нами: нечувана сила, незламна мужність, боротьба за щастя і волю. Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі.

 

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 13 (25) лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, в дворянській родині нащадків української козацької старшини.

Батько майбутнього класика українкою літератури Косач Петро Антонович (1841–1909) походив з дворян Чернігівської губернії. Був видатним юристом, громадським діячем. Він дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Мати Лесі, Драгоманова-Косач Ольга Петрівна, походила з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії. Була відомою письменницею, чиї твори виходили під псевдонімом Олена Пчілка. Крім того, брала активну участь у жіночому русі, видавала альманах «Перший вінок». Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора – шестеро дітей було в сім’ї. Їх єднала любов, дружба, спільні духовні інтереси. Між дітьми панували взаємопідтримка, взаємодопомога.

  Справедливість та людяність лежали в основі взаємин між батьками та дітьми у родині Косачів.

Дядько (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, – стовбовий дворянин, відомий публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Дослідники життєпису письменниці вважають, що не так батько і мати вплинули на формування поглядів талановитої дитини, як її дядько. Саме він більшою мірою сприяв формуванню світогляду племінниці і допоміг вивчити безліч іноземних мов, що, у свою чергу, дало можливість дівчині «вживу» стикнутися зі скарбницею світової літератури, читаючи геніальні творіння в оригіналі.

   На четвертому році життя Леся самотужки навчилася читати. У п'ять років дівчинка вже знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя. П'ятирічною дівчинка написала першого листа до родичів у Київ.

У березні 1879 року заарештовують Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. Пізніше її висилають до Сибіру.  Дізнавшись про це, Лариса пише перший свій вірш «Надія», їй ішов лише 9-й рік, а на 13-му вона вже була авторкою перших публікацій, що з'явилися у Львівському часописі «Зоря» (1884) – прекрасних поезій «Конвалія» і «Сафо». Теми їх не випадкові: конвалія – найулюбленіша з квіток Лесі, а Сафо – її улюблена богиня кохання. 6 (18) січня 1881 року Леся сильно застудилася на річці Стир біля замку князя Любарта у Луцьку, що стало початком важкої хвороби, яка тривала до кінця її днів.

У цьому ж році Ольга Косач привозить дітей до Києва для навчання у приватних викладачів. Михайло і Леся вчаться за програмою чоловічої гімназії. Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О’Коннор.

На початку травня 1882 року Косачі переїжджають до села Колодяжного, що з того часу і по 1897 рік стало їх постійним місцем проживання.

Влітку 1883 у Лесі діагностували туберкульоз кісток. У жовтні цього ж року професор А. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. Рука залишилася скаліченою, тому про музичну кар’єру Лесі довелося забути.

Деякий час Леся вчилася в художній школі Миколи Мурашка в Києві. Збереглася написана нею олійними фарбами картина. Надалі освіту здобувала самостійно, в чому їй активно допомагала мати, відома українська дитяча письменниця Олена Пчілка.

 «Доросле життя»

У 1891 році Українка побувала в Галичині, а пізніше й на Буковині. Там познайомилася з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською,                В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською та багатьма іншими видатними творцями.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва, а наприкінці березня разом з Климентієм Квіткою здійснює поїздку до Криму, де відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.

7 серпня 1907 року Леся Українка і Климентій Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і поселилися в Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Квітка отримав посаду в суді.

У цей період письменниця дуже активно працює. Вона завершує драматичну поему «Айша і Мохаммед», закінчує поему «Кассандра», роботу над якою почала у 1903 році. Також в публікацію направляє завершену поему «На руїнах». У вересні було написано вірш «За горою зірниці», продовжена робота над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

У червні 1906 року Леся Українка була обрана в правління київської «Просвіти», де вона займалася бібліотекою. Однак царські жандарми відмовили у відкритті публічної бібліотеки, а пізніше заарештували письменницю. Після цього була закрита і сама «Просвіта».

Після 1907 року через сімейні обставини і прогресуючу хворобу Українка змушена жити в основному за кордоном, присвячуючи вільний час виключно творчості.

Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Разом з чоловіком працює над зібранням фольклору, активно пише і обробляє власні твори. Так, на Кавказі за кілька днів пише драму-феєрію «Лісова пісня», а в останній рік життя написала драматичну поему «Оргія» і присвячений Івану Франку лірико-епічний триптих: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета».

Дізнавшись про важкий стан Лесі, в Грузію приїхала її мати, якій Леся диктувала начерки своєї останньої, незакінченої драми «На берегах Олександрії».

Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pоків, коли Косачі переїхали до Києва. Цьому сприяло й оточення родин Лисенків і Старицьких. Леся стала співзасновницею літературного гуртка «Плеяда». На прохання «Плеяди» 1889 р. склала свій відомий «Список світової літератури для перекладу». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з’явилася у Львові (1893), друге видання в Києві (1904), там само вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) – в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

 В українську літературу Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв’язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім – Українець) на вибір її мотивів.

А вже поезію «Contra spem spero!» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини та служіння їй. Зрада на будь-якій площині ототожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги та прихованого тріумфу, пов’язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня – лицар, який співає своїй дамі серця.

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр – драматичну поему.

 Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону з аналогією полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи – в країні неволі»). Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця – це не служба народові та його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок – неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна), в цій драмі набуває особливого загострення.

«Лісова пісня» (1911) – вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною.

Леся Українка – високоосвічена обдарована особистість з багатим духовним світом, з високими моральними принципами, шляхетна і благородна натура. Завдяки силі волі, витримці, залізному характеру витримала випробовування долі і могла підвести підсумок:

«Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».

У свій час Леся Українка була ідеалом і прикладом для оточення (особливо, молоді). Вона спромоглася сягнути таких вершин духу, що під силу лише генієві.

           Думаю, що Леся Українка як особистість може бути взірцем і для вас, сучасної молоді.

Домашнє завдання

Знати біографію письменниці, відповідати на запитання

Переглянути відеофільм «Кохання в житті Лесі Українки».