Українська література 10 – Б клас на 04.12.2023

 «Декадент» - поетичне кредо І.Франка, вираження життєствердної позиції ліричного героя-митця

 «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного»,— сказав М. Коцюбинський з приводу появи поетичної збірки І. Франка «Зів’яле листя».  Але деякі критики-літературознавці звинуватили Івана Яковича в занепадництві, песимізмі, відмові від боротьби. Франко відповів критикам віршем, який став його поетичним кредо. Про це ми і поговоримо на сьогоднішньому уроці.

Літературний критик В. Щурат, з яким І. Франко був у товариських стосунках, назвав збірку «Зів’яле листя» проявом «декадентизму» в українській літературі, «поезією песимізму», ототожнюючи, по суті, автора з тим «чоловіком слабої волі» із передмови. Поетові це здалося образливим, він сказав, що критик розглядає збірку «Зів’яле листя» не в загальному контексті його творчості, а відірвано, взявши лише один із «життя момент», до того ж без урахування складних особистих обставин і переживань, зумовлених суспільним протистоянням. Він пояснює, що цим викликані сумні мотиви окремих поезій, але песимізм не характерний для його творчості, бо ж байдужим до життя, до громадських настроїв він ніколи не був. Ярлик «декадента» ображав Франка до глибини душі.

 Вірш-ораторія «Декадент» (1896) входить до циклу «Поклони». Цей вірш був поетичною відповіддю літературному критикові В. Щуратові на звинувачення.

Декадентство — загальна назва нереалістичних течій у літературі та мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ ст., для яких характерні: заперечення соціального призначення літератури, пропаганда «чистого мистецтва», песимізм, пошуки нових, подеколи вишуканих форм.

Очевидно, Франкові найбільш неприйнятним здалося заперечення соціального призначення літератури, її впливу на розвиток та піднесення національної самосвідомості.

 Декадент — представник, прихильник декадентства в літературі та мистецтві.

 Ораторія — великий музичний твір для хору, солістів-вокалістів та оркестру, написаний на драматичному сюжеті й призначений для конкретного виконавця.

Монолог — мова однієї людини в художньому творі, розгорнуте висловлювання одного персонажа або оповідача.

Модернізм – це літературний напрямок, який утвердився в мистецтві наприкінці XIX - на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне. Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними, алогічними і не пізнаються.

Проте не був аж настільки неправим і В. Щурат, убачаючи в ліричній

драмі елементи нових, модерністських віянь, популярних у ту пору в

європейських літературах, де реалізм плавно вичерпував себе. Це завважують і пізніші дослідники: навіть авторитетний Д. Чижевський, розглядаючи Франкову творчість усуціль реалістичною, не міг не констатувати, що “у 20-му столітті модерністи сприймали збірки віршів І. Франка як цілковито “свої”. Зрештою, відгомін новітніх літературних віянь тут лише формальний, та й то його радше слід було б назвати прозірливістю. “Декадентом” у “Зів’ялому листі” поет був не більшою мірою, ніж “каменярем” у книжці “З вершин і низин”, – усе це лише різні міфи про різні іпостасі мистецькі “цілого чоловіка”.

Виразне читання  Декадент

Іван Франко

(В. Щуратові)

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого життя момент,

І слово темне підшукав та вчене,

І Русі возвістив: «Ось декадент!»

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга –

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та є в ній, брате мій, ще нута друга:

Надія, воля, радісне чуття.

Я не люблю безпредметно тужити

Ні шуму в власних слухати вухах;

Поки живий, я хочу справді жити,

А боротьби життя мені не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,

Не раз і прів, і мерз я, і охрип,

Та ще ж оскомини хронічної не маю,

Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Я з п’ющими за пліт не виливаю,

З їдцями їм, для бійки маю бук,

На празнику життя не позіваю,

Та в бідності не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Що в будні тільки й дума про процент,

А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.

Який же я у біса декадент?

Іван Франко в поезії викрив і різко засудив антинародний зміст занепадницької літератури, та виклав свої погляди на роль і завдання поета в суспільстві.

У вірші змальований образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народові. Ліричний герой дуже далекий від буржуазного песимізму й нігілізму декадентства. Його душа, вірші завжди сповнені оптимізму, бо в найтяжчі для себе і для народу часи поет не впадає в розпач, гордо тримає голову перед гнобителями українського народу.

Якщо декадент завжди оспівує минуле, живе минулим, то справжній народний поет разом із народом дивиться в майбутнє, невтомно працює для нього.

Ідейно – композиційний аналіз

Ідея вірша «Декадент» - засвідчити, що поет завжди залишався самим собою, людиною, яка радіє і сумує, страждає і насолоджується життям, ненавидить і любить, але ніколи не відмовляється від життєвих принад і відповідальності перед своїм народом, не зраджує своїх принципів громадянина, патріота, борця за народне щастя).

- У якій формі побудована поезія? (У формі діалогу з уявними опонентами).

- Які особливості композиції? (Твір починається риторичним питанням і риторичним окликом: «Я декадент? Се новина для мене!» Далі поет аргументовано доводить, що він ніякий не декадент, адже не відмовляється від принад життя, не уникає ні болю, ні жалю, ні труднощів. Франко наголошує на тому, що він «син народа», «мужик, пролог, не епілог». Вірш завершується емоційно наснаженими рядками про завдання, які поет ставить перед собою, і знову ж риторичним питанням, що звучить натхненно й саркастично: «Який же я у біса декадент?»).

Поет часто звертається до поетичних метафор, за допомогою яких показує незламність своєї волі до боротьби та іронічно висміює декадентство: «Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю», «Я з п’ющими за пліт не виливаю» тощо.

Вірш написано гостропубліцистичним стилем. Багаті рядки поезії на риторичні запитання, емоційно-напружені перелічування, навмисне вживання заниженої лексики.

Проти декадентства виступив І. Франко і в літературно-критичних статтях, зокрема в статті «З чужих літератур», опублікованій у ЛНВ за 1898 р. Він писав, що для декадентів «нема вищої студії над власне «я», немає законів понад власний темперамент, нема естетики понад власну хвилеву вподобу, немає моралі понад власні нічим не зв’язані пориви».

Риторичні питання (від гр. rhetor — оратор) — запитання, яке не передбачає відповіді; воно виступає у значенні ствердження й посилює емоційність висловлювання.

«Дослідження» (за поезією «Декадент»).

·               У першому випадку слово «декадент» звучить здивовано, у другому - виражає досаду й заперечення, а в останніх рядках, коли вже все сказано, переплелися гіркота й обурення: «Який же я у біса декадент?»).

Домашнє завдання

 Читати й аналізувати вірш «Декадент»,  опрацювати матеріал підручника, прочитати поему «Мойсей».