Українська література 10 –Б клас на 08.12.2023

І.Франко«Легенда про вічне життя»

 «Легенда про вічне життя» аналіз (паспорт)

Автор – Іван Франко

Рік написання – 1898

Збірка – «Мій Ізмарагд» (цикл «Легенди»)

Рід – лірика

Жанр – філософська поезія

Тема.    Поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).

Ідея.     Возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя

Основна думка:«А без щастя, без віри й любові  внутрі Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»)

Сюжетні елементи композиції:

Експозиція– Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні, мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив

Зав’язка– На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Розвиток дії і кульмінація– А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Розв’язка– Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

Ключовий образ. ГОРІХ – символ багатства для когось, а не для себе. Він – багате дерево, яке бідне саме по собі: дає поживний і багатий урожай своїх плодів, але це не збагачує його власних сил і не зміцнює його стійкості. Дерево часто ламають вітри і дуже вражають морози. Тож він уособлює характер тих людей, які можуть багато зробити для інших, але не в силі ні забезпечити, ні захистити себе самих….

До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор зверта­ється до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

 

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслу­живши молитвами та постом прихильність богині, здобув свя­щенний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим. Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого без­смертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з кур­тизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовля­ється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка.

Ніхто не наважився скористатися чарівним горіхом, бо життя без кохання — ніщо.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї най­цінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не на­важився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не при­мусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се го­ріть віку вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важ­ливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.