Українська література 11 – А клас на 06.09.2023

Літературний процес 1920 – 1930 рр. «Розстріляне відродження» в історії та літературі.

20 – 30-ті роки ХХ ст. насичені багатьма доленосними історичними подіями; стали природною межею нової та новітньої літератури; українські митці активно шукали свої шляхи в літературі; розпочався поділ на «своїх» і «чужих»; тоталітарний режим набирав обертів: влада все жорстокіше втручалася в мистецький процес і намагалася його контролювати.

Тих, хто йшов прямо, писав правду, чекала більшовицька куля або страждання в таборах ГУЛагу. Кому вдалося емігрувати – навіки позбулися батьківщини, слави українського письменника. «Навіщо, і з якою метою велася боротьба сталінського режиму з діячами культури?»

Проблемні питання

1. Чому цей період увійшов у літературу та історію  як період  «розстріляного відродження»?

2. Яке значення цього періоду і його представників в літературі та історії?

3. «Розстріляне Відродження» – суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?

            Сьогодні ми будемо говорити про українців, які загинули мученицькою смертю в роки сталінських репресій за те, що любили свою Україну і хотіли бачити її вільною та незалежною. В жорна безжальної репресивної машини потрапили сотні тисяч людей. Майже у кожній українській родині можна знайти відбитки тих страшних подій.

            Наша країна пройшла важкий і тернистий шлях. Революція, яка усе трощила на своєму шляху, громадянська війна, що потопила Україну в крові, голодомор, від якого загинули мільйони українців,  масові репресії. Друга світова війна, психіатричні лікарні. І за цими подіями стоять людські долі.

Гудуть і стогнуть Крути, Биківня, Бабин Яр, Байкове та Лук’янівське кладовища – місця, де чекісти ховали сліди своїх злочинів уже наприкінці 20-х рр..

            Сталін надавав виняткового значення державному терору та репресивним заходам. Україна викликала особливе занепокоєння Кремля. Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Сотні тисяч селян разом з сім’ями виганяли з домівок, саджали у таборні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку. Багато з них гинули або були розстріляні.

            Як зауважив один радянський письменник, «ніхто з них ні в чому не був винний, але вони належали до класу, що був винний в усьому».

Отже, репресії – це метод покарання, цілий комплекс каральних заходів, вжитих державними органами (геноцид українців, розкуркулення, арешти, депортації, масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу»).

Чи можна віднести до репресивних акцій голодомор 1932-1933 рр.? Чому?

Які вам ще відомі репресивні акції?

Затоплені селища на Дніпрі – населенні пункти, які повністю або частково зникли під водою водосховища після введення в експлуатацію Дніпрогесу в 1931-1932 роках.

            20–30-ті роки ХХ ст.— час, про який піде розмова на уроці, міг би стати «золотою добою» українського мистецтва, а перетворився на одну з найтрагічніших сторінок. Саме тоді українське письменство досягло якісно нового, сказати б, європейського рівня, про що свідчить багато факторів. Головний серед них — те, що це вже була література вільна, упевнена в собі, позбавлена малоросійського комплексу меншовартості.

            Дмитро Фальківський, який належав до письменників, покоління котрих відомий літературознавець Ю. Лавріненко назвав «розстріляним відродженням», писав:

Комусь дано діла творить великі,

Що ниткою простягнуться в віки,

А з мене досить,

Що не був дволикий,

Що серця не міняв на мідяки.

            Не зрадити правді, своєму високому покликанню поета, своєму народові — у ту страшну епоху було подвигом.

            Попри далеко неідеальні політичні та економічні умови в країні, поети шукали  нові форми в літературі, створювали  різноманітні об’єднання, гуртки, студії.

Ви мали підготувати повідомлення про літературні групи та спілки цього періоду. Ця інформація знадобиться вам і при підготовці до ЗНО з історії України  та  української літератури.

Художні течії.

У 20-х роках ХХ століття поезія стає одним із провідних жанрів української літератури. Тут знайшли своє вираження духовні катаклізми, переживання післяреволюційної епохи, особисті переживання майстрів слова.

Серед яскравих представників поетичного мистецтва цього періоду варто назвати О. Влизька, М. Йогансена, В. Сосюру, М. Семенка, М. Зерова, М. Рильського, Ю. Клена, Є. Плужника, П. Тичину та багатьох інших.

 (Повертаємося до нашого проблемного запитання)

3. Яке значення цього періоду і його представників в літературі та історії?

            У 1937 році ЦК ВКП(б) запропонував створити позасудові органи – «трійки», які вирішували долю людей. Трагічність ситуації було в тому, що «трійки» поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд. Саме трійки відповідали за виконання вироків.

            У кожну республіку, область, район з Москви спускалися ліміти на покарання за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення). На все слідство по кожній людині трійка мала 10 діб. Участь адвоката, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися. Виносили вироки не кожній людині, а за списками. У багатьох випадках вирок виконувався негайно після його винесення.

            На місцях у репресивних органах почалося так зване соціалістичне змагання за перевиконання лімітів на ліквідацію «ворогів народу». Коли терор вийшов на піковий рівень, силовики отримали можливість хапати будь-кого. Для того, щоб потрапити під конвеєр репресій достатньо було просто не сподобатись місцевому працівнику НКВС. Якщо хвилі репресій, що котилися по Україні на початку 1930-х років, були в основному спрямовані проти українців, то «Велика чистка» 1937 – 1938 рр. охопила весь Радянський Союз. У 1937-1938 роках комуністичний терор в Україні досяг апогею.

Запитання:

1.      Які верстви населення пройшли через катівні радянських органів?

2.      Як ви розумієте вираз «конвеєр смерті»?

3.      Яка доля спіткала виконавців репресій?

Нині встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництво, або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб.

Які вам відомі місця масових поховань жертв сталінських репресій?

Соловецькі острови вважаються українською Голгофою.

Соловецький табір особливого призначення, відомий також як СЛОН (скорочено російською Солове́цкий ла́герь осо́бого назначе́ния) – найбільший радянський концтабір 1920 – 1930-х років, що містився на Соловецьких островах. Серед страчених на Соловках – провідні українські митці, вчені, політичні та державні діячі, люди десятків національностей, різних віросповідань.

Кожен десятий соловецький в’язень був з України.

Сандармо́х – лісове урочище в Карелії, де на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. За п'ять ночей з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року  «на честь» 20 річниці Жовтневої революції розстріляли 1111 в'язнів, серед яких – кілька сотень українських селян, політиків, вчених, письменників, митців та священиків.

Биківня – найбільше в Україні місце поховань жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у 30-х – 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих.

Величезна площа лісу була огороджена високим зеленим парканом, обнесеним колючим дротом. Сюди звозили трупи вбитих людей.

Спочатку  вироки виконували в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС, а потім – у підвалах Жовтневого палацу. Розстрілювали вночі. Біля будівлі стояв трактор і гуркотів, заглушуючи автоматні черги. Трупи вивозили за місто – до Биківнянського лісу, скидали у викопані ями, заливали вапном, прикидали землею і, мовою чекістів, «заривали». Так були знищені мільйони кращих синів і дочок України як помста українському народові за бажання мати незалежну державу, свою мову, свою культуру.

Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 30-х роках і у нашому місті – Білій Церкві (пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932–1933 років та політичних репресій у Білій Церкві).

Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено. Три державні комісії 1945-го, 1971-го, 1987-го років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія 1989-го  року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

 (Повертаємося до нашого проблемного запитання)

 «Розстріляне Відродження» – суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби? (30-ті роки були роками наступу сталінської адміністративно-командної системи на всі сфери культурного життя).

Таланти не вмирають. Вони повертаються із забуття. Повертаються на повен зріст, у красі, молодості і славі.