Українська література 11 – А клас на 20.09.2023

 Осип Турянський. «Поза межами болю». Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності. Біологічні інстинкти  і духовна воля до життя. Ідея перемоги духа над матерією.

Біографія

Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) у родині тесляра. Був найстаршим серед 8 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії. Матеріальне становище сім'ї було важким, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався. Потім 1907 року закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини.

У літературі дебютував 1908 року новелами "Курка", "Ей, коб були мене вчили", "Де сонце?" в альманасі віденської «Січі».

З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту - Стефанією. Згодом в них народився син Мирослав, який став чемпіоном з шахів у Львові, а з 50-х років ХХ ст. належав до шахових майстрів США.

Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917). Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної літератури.

Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.

У 1922 письменник завершує роботу над памфлетом "Дума пралісу"

У 1923 році Осип Турянський повернувся додому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови.

У цей час перекладає вірші Шандора Петефі, Ґенріга Гейне, Вільяма Шекспіра.

Підірване сербським полоном здоров'я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та літературна праця були гідно пошановані.

 

І варіант Найвищі небесні вершини людського щастя Захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини, викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту - Стефанією. Згодом в них народився син Мирослав. Саме дружині й сину присвячує свій твір «Поза межами болю».

ІІ варіант Найглибше пекло бутя Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

 

1.     Історична основа твору

Будучи свідком жахливих подій під час перебування в полоні,  Осип Турянський майстерно розкрив внутрішній стан героїв у межових ситуаціях вибору, що постає перед кожним із них. Не розказати про це О.Турянський не міг. Він вважав це зрадою по відношенню до загиблих товаришів.

Теорія літератури

Поема в прозі (повість-поема) — ліро-епічний твір, у якому наявний розгорнутий динамічний, напружений сюжет, використовуються ліричні та епічні засоби у відображенні дійсності, розкривається внутрішній стан героїв, паралельно з образами, що входять у розвиток сюжету, є образ ліричного героя; написаний у прозі

Прочитати текст поеми «Поза межами болю»

Сабо – активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування. Він усвідомлює всю дикість своєї натури: « Ти (гроші –авт)  - це бідний, нужденний пес Сабо, злий і глупий, з тебе негідний, безчесний обірванець, не ліпший за тих, яких ти кинув на смерть». Навіть у смерті він всіх проклинає: «Всі прокляті».

Сабо: «Самотня людина ніколи не може бути щаслива». «Ти(гроші),безцінний, нужденний шматок паперу.»

Сабо відповів зі спокійною жорстокістю:

-         Незабаром найдеться між нами не один труп, менше, або більше… Одначе треба, щоб це сталося вже скоріш…

-         Як ти це міркуєш?.. – шепнув Ніколич і з жахом подався назад.

-         Віддирання шматків одежі безцільне. Сентименталість – смерть. Тверезо думати! Сяк чи так , один із нас найскоріше згине…»

-         Сабо відвернув самогубство Бояні.

Що ж живить Сабо,завдяки чому так довго тримається, але все ж гине?(Інстинктивна воля до життя)

 

Що могло врятувати героїв від смерті? (вогонь)

Чому для них вогонь був спасінням? (Найперше – це нагрітися; можливо, хтось уночі побачить вогонь. Усі герої починають стрибати, танцювати

 

А чи може людина керувати своїм внутрішнім станом, вчинками в пориві страху?

Танець життя і смерті «Серед виру танцю, крику, почувань  тяжко розібрати, де кінчився розум, а починалось божевілля.» У чому воно виражалося? (думки про самогубство, людоїдство) інстинкт самозбереження чи прагнення до перемоги над собою?

2.  Ніколич

Ніколич – м’який, лагідний; «Життя таке гарне!». Хоче жити не для себе – для родичів і науки. Це він змушує здригнутися товаришів перед людоїдством, він підтримує побратимів у останні хвилини. «Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме» наче промінь світла прошиб темні метри душі; як усе діється, коли дух переміг тіло  Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті,

- бачить у житті світлі моменти

-Що підтримує так довго?(Любов до життя, рідних)

-Серб Ніколич говорить: «Ось тут між нами заступлені народи, котрі себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності і любові.

(Безглуздість війни. Прості люди не відчувають ненависті, ворожості, причиною війни є амбіції, непорозуміння верхівки)

 

3.Бояні - фізично найслабший

Опановує лише одна думка: блискавична смерть. Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі

«смертельно вичерпаний». Перший, хто впав у «танці смерті». Остання думка про матір: « І у сні не чув болі, не видів смерті, лише усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій материній груді».

Добровський про смерть товариша: « Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити».

Ось тут вперше лунає думка про те, що світ людський мало чим відрізняється від світу тваринного.

 

4. Пшилуський – «польський шляхтич», якого зрадила дружина. Ця зрада спочатку дає йому сили у таці смерті («… я її копаю… копаю…», а потім убиває його: «Я все їй прощаю перед смертю, її злочину проти дітей не можу простити ( цілувалася з коханцем при дітях. Авт..)...Сейчас застрілю її як…».

Поляк Пшилуський не виявляє прагнення вижити, бо він зраджений дружиною. Йому нікуди повертатися, бо сім’я зруйнована. У своїх мареннях Пшилуський бачить, як син відштовхує від матері її коханця. І у стані марення Пшилуський умовно вбиває свою дружину і її коханця.

Вчитель. До кого звернені останні слова героя? (зачитати і прокоментувати)

Що чи хто убив у Пшилуського волю до життя?(Зрада дружини,утратив ціль життя)

- Що жахає у його смерті? Чому так?(Так і не відпустив минуле, не пробачив)

 

5. Добровський – у минулому організатор балів оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Скептик, Фізично найдужчий, а тому має силу іронізувати над товаришами, в той же час підтримуючи їх. Це він «влаштовує» бал під час «танцю смерті» (зачитати уривок), підтримує Оглядівського, коли той під час марення бачить у дерев’яному корчі дружину і сина.

Добровський: «Тяжко конати серед грому гармат. серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей».

 

Ненавидіть війну: «Хотів би я розбити скам’яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули і пізнали бездонну глибінь людського страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами

 

Іронізує, має організаторські здібності, гордий, не показує свого безсилля, загинув від пострілу своєї ж рушниці.

Добровський обізвався до Штранцінгера: Ми з тобою останемось. Добровський на дав спалити скрипку Штранцінгера.

 Він один помирає при свідомості:» Не чую вже охоти ні сили до нічого…».

Вчитель. Чому у найсильнішого Добровського зникає воля до життя?

 «Не чую вже охоти ні сили  до чого…Моя душа все плаче за втраченою вірою в женщину і в людину»)

Саме в уста Добровського автор вкладає одну з провідних думок твору   «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небуть ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть.»)

 

Герой, який помирає останнім

Штранцінгер –

«Я – австрієць. У минулому – скрипаль. Доля розпорядилася так, що потрапив до полону. Куля забрала в мене очі. Як і інші, я хотів жити і при першій можливості я тікав з товаришами. Я вдячний їм, що вони не залишили, вони мене тягнули за собою, як їм не було важко. Ми всі стояли перед вибором: хто перший. Вогнище догорало, я не бачив, але відчував погляди на собі, на скрипці. Кожен хотів жити, ніхто не хотів помирати. По-перше, ноги мене не слухали, ледве рухався, чотири кроки вперед, чотири назад. Мені було жаль, я змушений був розлучитися зі скрипкою, підтримати вогнище, хоч це була моя остання втіха, останній акорд не лише струни, але й  життя.

Я не вірю, що люди є добрими і злими: вони є тільки нещасливі і щасливі.»

Учитель. Чому сліпий скрипаль вважає, що не має злих і добрих людей? Чи можна ототожнити поняття «добро» і «зло» з поняттями «щастя» і «нещастя»?

(Штранцінгер вважає, що добра людина повинна завжди бути щасливою і на його шляху зустрічалися більше добрих людей).

 «живий пам’ятник своєму власному минулому» (С. Пінчук). Його сила – сонце, яке він бачить своїми сліпими очима, і скрипка – голос його серця.. Він мав би померти раніше від інших через свою недугу, та, проте, тримається довго: «Є сонце в житті» - це віра у творчі сили життя: « Вони чули, що з темних ям його очей пливе щось таємне, могутнє. Якась невмируща сила людської душі». «Люди не є злі.. не є добрі. Люди тільки нещасливі і - щасливі» (Штранцінгер).

 

Що допомагає так довго триматися цьому фізично виснаженому чоловікові, що має ще й недугу-сліпоту?(Його сила- сонце,яке він бачить своїми сліпими очима, і скрипка- голос його серця)

Штранцінгер проголошує:

-Є сонце в житті!

І потім…відгоміння в серцях помираючих:

-Штранцінгер, покажи нам сонце!

Отже,сонце виступає символом життя.

-Останнім акордом, «піснею життя» стала гра Штранцінгера на скрипці. Символічною є пісня Штранцінгера-‘’пісня вічності‘’, через яку передано ідею великої сили мистецтва, ідею вищості духовного над матеріальним.

Оглядівський   (зверніть увагу на прізвище) село, оглядає – спостерігає, один із псевдонімів

У творі Оглядівський уособлює самого автора. Оповідь від першої особи. Тому спробуйте представити психол. Портрет від 1 особи.

Через нього іде авторське осмислення життя і смерті.

Дуже голодний Оглядівський, знайшовши в кишені шматок цукру,розділив його на всіх

(Оглядівський живе спогадами про сім’ю,

Оглядівський: спокійний, врівноважений, глибоко сприймає горе товаришів, слабкий фізично, вижив.

Чому виживає саме Оглядівський? Що є рушійною силою його волі до життя?(Його веде надія-образи сина і дружини; прагнення їх захистити,віра в перемогу добра)

- Саме дружині й сину присвячено твір

Опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, люди не втратили найголовнішого  - гуманізму, любові до життя, дух переміг тіло матерію!

(Люди різних національностей однаково ненавидять війну, насилля, виявляють співчуття, розуміння, підтримку. Отже, поема просякнута гуманістичним , життєствердним пафосом, який має загальнолюдський, всеохопний характер)

 

Висновок. Художніми образами своїх героїв О. Турянський утверджує ідею безглуздості імперіалістичної війни, в якій немає народу-переможця, бо всі народи переможені, потоптані, всі потрапили у жорстоке мливо війни.

Ідея твору.  Засудження війни; возвеличення духовного вдосконалення людини

 Домашнє завдання

Прочитати поему  Осипа Турянського «Поза межами болю»